Куліш від лукавого

Сумні думки та невтішні висновки навіює після прочитання стаття Олександра Середюка «Отаман –«гей». Запитання виникають вже до заголовку: «А це ще до чого?» Коли ж починаєш читати далі, то коментарі, як кажуть, зайві. Свій діагноз чоловік оприлюднив сам. Той хаос, який твориться у душі й голові цього чоловіка (або того, хто писав від нього), вилився у друковане слово, від чого проблеми, що поборюють його, стали ще більш явними. Так стається з людьми, які живуть у конфлікті зі власною совістю, коли думка, слово і справа – антагоністи.

Не хочеться думати, що автор статті - людина настільки обмежена та наївна, що не розуміє ницості своєї писанини. Тим більше, що за плечима цієї людини - 60 років життя. Досвід, займана посада, якась освіта, здавалося б, – мали додати мудрості. Через те, що Федосюк назвав речі своїми іменами та дошкульно влучив у ціль, - у Середюка це викликало таку бурхливу реакцію. У хід пішло все: звинувачення, образи, наклеп, плітки. Саме це є виявом вашої меншовартості у всьому освіченому світі, до якої відносить себе цей доктор філософії.

Преамбулою до свого «твору» Середюком (або ж людиною, яка писала за нього) було обрано епіграф:

«Давно смолкли залпы орудий,
Над нами лишь солнечный свет,
На чем проверяются люди
Если войны уже нет».
(В.Висоцький)…

на запитання поета, у цьому випадку є відповідь – грошима! І з цією перевіркою він не впорався, та й недорого продався, без торгу!

Незадовго до «Бабиного літа», на Святу Покрову, Середюк виявляв свій козацький гарт та демонстрував прихильність до одного кандидата у Народні депутати, та на свій кшталт розуміючи побратимство, солідарність і виручку, не отримавши срібняка на морозиво, ображено пішов прогинатись перед іншим. Віталій Федосюк, тим часом, мабуть, думав що отримав щиру товариську підтримку від правдивого козака! Навіть розчулено «обіймав його і цілував по-козацьки» на знак подяки (сам Середюк у цьому зізнався). Не знав отаман, що дружба така продається: великі гроші – велика дружба, малі гроші – мала, а як не заплатили – «звиняйте», підемо на багатші села!

Тому не дивно, що Віталій Федосюк так гостро зреагував на те, що Середюк так запопадливо пристав на пропозицію іншого кандидата у депутати, і не важливо хто б це був. Цинізм ситуації полягав ще й у тому, що напередодні Середюку стачило совісті звернутися до стрільців, щоб вони позичили йому казана для кулешу. Чи не бузувірство?

То ж чому Середюк, вдаючи ображеного, дивується, що «Для В.Федосюка це стало «ганьбою і зрадою, втратою честі і гідності» та ще й наївно запитує: «І за що? Тільки за те, що мої козаки із козацького зимівника на Театральному майдані варили куліш для лучан і гостей міста...» А за чий кошт? Може Середюк сам частував? Щось такої щедрості не помічалося за ним раніше, бо коли часом вас занесе до Рокиньського музею, очолюваний цим «козаком», і у вам захочеться там пообідати, чи ще гірше, відсвяткувати якусь подію, то за гливкі вареники, холодний борщ чи вчорашню юшку з вас справлять, як з «рідного тата» за цінами фешенебельного ресторану. А про умови праці, оплату за неї та стиль керівництва вам теж розкажуть співробітники цього закладу, коли пристануть на пропозицію присісти за ваш стіл і хильнуть чарчину.

Кожен зрадник намагається виправдати себе, посилаючись на обставини, звинувачуючи когось, прикриваючись шляхетними намірами. Розповідь про власні заслуги, успіхи у вихованні підростаючого покоління, «наукові» досягнення блякнуть у порівнянні із реальними вчинками Середюка. Який приклад він подає хлопчакам, майбутнім чоловікам? На місці батьків потрібно було б дуже задуматися у чиї руки вони віддають своїх синів, хто впливає на їхню свідомість поза домом? Адже ж продався він не аби якому «іншому» кандидату, а тому, хто голосував проти рідної, української мови, а також за пролонгування простою окупантського флоту на наших землях, за що нам підняли ціну на газ!

Вибори закінчаться – життя продовжиться далі . Як його собі уявляє Середюк – невідомо… Мабуть щось придбає за 30 срібняків, перекриє хату, чи відсвяткує свій день народження. Та достеменно відомо, що руки йому не подадуть ті, хто не втратив честі та гідності.

P.S. Вважаю, що не Середюку судити Федосюка. Про його діяльність і роль у житті лучан нехай судять більш достойні люди. Час також усе розставить на свої місця. Середюку теж дістанеться якийсь куток, тільки який і де?