Місто сонячних зайчиків

…Місто спало, заколисане серпневою спекою. Поснули таксисти на майдані, і навіть «дюймовочки» з радіостанції не будили їх. На паркани і лавки біля нічних клубів попадала молода генерація – наше темне майбутнє і невизначене сьогодення. Задрімали навіть гастарбайтери на ЦУМі, втомлені п’ятою зміною, і навіть промені прожекторів, які нещадно палили їм в очі, не завадили втомі.

Тільки два браві сержанти з патруля не стулили очей тієї ночі напередодні свята. Ці двоє так хотіли позачергової відпустки, щоб поїхати додому копати картоплю, що не могли не погодитися на ризиковане завдання – охороняти вночі Годинник.

Прожектори з ЦУМу вихоплювали з темряви рекламні борди депутата Палкіна, який щось заклопотано шукав у кишені штанів. «Палкін сухостій не поливає!», «Палкін бруньку не клонує!», «Палкін нирки збереже!» – уважно прочитав сержант. «Хто він, цей Палкін?» – запитав інший.

– Астроном, напевне, як Коперник. Кажуть, що то він цього годинника сконструював.

– Так мені казали, що в нього натхненник ще був. Чи то як там – папередник Галілей.

– Ну да, в Палкіна також друг є – Лазоренко.

Охоронці нічного міста сперлися на кам’яні брили, щедро запльовуючи їх соняшниковим лушпинням. Світало…



…А коли перші промені втомленого літнього сонечка осяяли золотаві шпилі мерії, до неї на урочисту академію потягнулися вервечки лімузинів. Усміхнені власники «бентлі» несли себе на третій поверх, їхні водії – клумаки, перев’язані червоними стрічками. А от двоє особливих ВІПів притягнути свого подарунка улюбленому мерчикові на день народження не змогли – занадто важкий він був, ба навіть багатотонним.

Коли в залі мерії розсіявся морок аплодисментів, а шампанське відкоркували й розлили, слово взяв депутат Палкін:

– На свято заведено дарувати годинники. Тож ми тут із товаришами потусувалися… Ну тобто зібралися на іменний сонячний годинник для Миколи Ярославовича.

Коли стихло спантеличене бурчання, Палкін продовжив:

– І хочу вам сказати, любі мої виборці, що Палкін сухостій не поливає, тому сонячний годинник, який встановили, не шо-нібудь, а швейцарський, фірмовий. Правда, вороги посприяли, що пиндик нашого подарунка поки не відкидає тіні.


Тож наступного дня після свята у місті скликали позачергову сесію хуралу. Вона мала би вирішити, що далі робити з подаруночком, який не працює.


Палкін і Лазоренко, як і годиться у просунутому менеджменті, переспали з проблемою, покреативили і попросили обрізати каштани біля кав’ярні. Але у відповідь із дальніх рядів зали почулося: «Собі обрізання зробіть…»

Тоді поставили на голосування рішення про знесення бібліотеки, аби на годинник таки падало світло. Мер попросив пошкодувати книжки і сказав, що власним коштом найме мужика, який ходитиме з ліхтариком і світитиме ним на годинник. «Так, це буде наша туристична фішка – Діоген, який шукатиме вдень зі свічкою людину! Перемалюємо символ міста!» – вигукнув хтось із помічників мера. На нього зашикали, щоб не здавав ексклюзивних ідей-секретів Палкіну.

Інший помічник Миколи Ярославовича Вася Пайцим замріяно запропонував використати передові технології – електронний сонячний годинник китайського виробництва. І навіть сказав, що знає фірму, яка…

А хтось із апазиції зачитав прохання «від міської громади» спалити ще раз ЦУМ і перенести його на інший бік майдану, щоб звільнити сонячне місце. Мовляв, каменюки перенесуть через дорогу і годинник запрацює.

Декілька просунутих депутатів-пенсіонерів обурилися, що подарунок не «тікає і не бамкає».

Одне слово, як і очікувалося, проблему забалакали. І до годинника потягнулися діти – футболити кам’яні планети, весільні кортежі – на фотосесії, а міліціонери з Полісся – заробляти відгули.



…Настала осінь. Діти пішли до школи. У новому навчальному році астрономію луцькі школярі почали вивчати за новим підручником авторства… Ну, звісно, Палкіна й Лазоренка. На День мучителя Палкін подарував губернатору Борисові Павловичу книжку «Заніматєльная географія», а той не по слово для Палкіна у портфель поліз, а по томик «Увлєкатєльная астрономія». Помічники нашого мера Орловська та Квадрицький згризли нігті від злості. Так сердилися на Палкіна з Лазоренком, бо не змогли відмити своє бабло. Помічники сподівалися на власний проект квіткового годинника навпроти ЦУМу!.. Можна було відтендерити квіти, а ці двоє випередили їх своїми каменюками.

Тим часом після бурхливих подій на День Незалежності в місті висували різні версії, чому під кав’ярню всунули кам’яного монстрика. Хтось казав, що годинника спрямували не на сонце для того, щоб він дивився на відкриту Палкіним та Лазоренком Звізду Плєнітєльного Щастя. Інші поширили чутку про те, що якщо незаміжні дівчата опівночі 28 жовтня потримаються рукою за пиндик сонячного годинника, то вже наступного ранку митимуть підлоги швейцарської вілли або яремчанської дачі. Після цього Палкін звільнив свого сьомого піар-менеджера.

Олесь Гаврилов з участю Джордано Бруно,
Хроніки Любарта