Павло Заєць: - «Я мріяв бути військовим, а натомість був 3 рази Дідом Морозом»

Політика і громадська діяльність, такі водночас далекі і близькі поняття. Політика це для нас українців щось напрочуд вартісне, навіть статусне, а громадську діяльність розглядають в об’єктиві окремих іскор нескорених системі, навіть з підтекстом неправильних, хворих людей, які займаються справами без користі собі.
Політикою займаються багаті - громадським рухом бідні. Різні шляхи до однієї мети, чи не тотожні поняття у всіх відношеннях. Часто ми чуємо, політичний і громадський діяч. Можливо поєднувати такі речі? Чи це як спеціалізація у навчальному закладі – бармен, штукатур. Чим же вони різняться? Що вибрати для себе? Всі ці питання адресувались лише одній людині.
Павло Заєць – активний громадський діяч, голова ГО «Студентська Ініціатива», заступник голови координаційної ради молодих юристів при головному управлінні юстиції у Волинській області, помічник - консультант депутата міської ради Шиби Богдана Павловича, і, водночас, член правління СГО «Молодіжна Платформа». Список можна продовжувати, але Павло як виявилось людина скромна, тому будемо говорити про наболіле відверто без краваток.
- Так все ж таки, хто зараз Павло Заєць: політик, громадський діяч, чи ти поєднуєш ці речі?
- На даний момент займаюсь громадською діяльністю, виключно. Не є членом жодної партії, маю свої переконання, це право кожної людини, якщо ми декларуємо в Україні демократичне суспільство, повторю, якщо. Тому не політик точно.
- А чого ти почав з політики, не думаєш, що це було схоже, як щеня вкинули у воду і наказали вчитись плавати, а ти нахватався води, і зрозумів, що плавати треба вчитись в басейні а не в морі?
- Я мав таку ціль бути в політиці, довго вибирав для себе шляхи, перебирав партії. Я навіть по суті не знав що це, і не знав ніякої альтернативи. Важко сказати, що до цього мене підштовхнуло. Статус політика, бажання творити державу, творити політику, займатись чимось великими, непевно то були амбіції, як і в кожної нормально людини. Я вибрав "Cвободу", з гордістю пішов, як ти кажеш у море. Пробув там 2 роки, навіть протримався, надії рухнули, як замок з піску, політика це не те що уявляють люди. Ми бачимо картинку, а рамок не знаємо, по суті, я не так собі уявляв героїв України, чим далі в ліс тим були зліші партизани. Я бачив, чув речі з якими не погоджуюсь і до цього часу, але такий стан речей і такі реалії - до них я не був готовий.
- Ти ведеш до того, що то не була твоя мрія, чи мета. Чого ж тоді 2 роки ти таки настирливо був партійним діячем? Втягнувся.
- Надіявся.
- Надія померла?
- Та надія від народження була хвора, їй не судилось жити. Як казав Вінстон Черчилль «Ніколи так не брешуть, як перед виборами, під час війни і після полювання». Тому та надія, на правду, була утопічна.
- Утопія - це хоча б шлях до якого треба йти. Хороше можна робити ще кращим, ідеальне ще ідеальнішим. Давай на секунду відірвемось від філософії і повернемось на землю. Дитинство, Павло, яке воно в тебе було. Ходив з прапором по селі, чи будував «Нову Рівненщину»?
- Та ну, я тоді про таке не думав. Дитинство пройшло в с. Пугачівка, це Рівненська область, Млинівський район, мальовниче місце України. Чогось особливого не було, єдине, що 3 рази в школі був Дідом Морозом, отак везло, чи сам просився, але був, і запам’ятаю це надовго. В молодших класах був редактором стін газети,також брав активну участь в позакласному житті школи: ставили сценки, вистави, частенько виступали на районному і обласному рівні, нічого такого неординарного не було. Єдине мав такі важкі моменти в житті, які багато навчили. Коли навчався у 2 класі, батьки розлучились, час був важкий. Моя мама поїхала за кордон до Польщі заробляти гроші, типова історія для західної України, тим більше для тих часів. Жив у дядька, з 10 класу живу сам.
- То ти Павло самостійний, я тобі скажу. Вже яке інтерв’ю виходить у дусі сильних людей, з непростим минулим. Це дивує і радує. Я так розумію і вся хатня робота на тобі? Що любиш з кухні, я думаю ти сам готуєш.
- Так, все вмію, крім випічки, особливих вподобань не маю. Єдине люблю солодке.
- Солодкоїжка.
- Нема слова в українські мові. Але так, мушу визнати.
- Все цікавіше з тобою стає. Давай повернемось до такого важливого питання, мені дуже особисто цікаво, таке утворення як молодіжні припартійні організації. Що воно таке? Я тобі скажу цо це найбільш характерно для країн СНД , саме тут, непевно ностальгія за піонерським рухом, чи жовтенятами ,які по суті були «молодіжкою» правлячої сили, створюють такі сили. В Європі це не так популярно. Уяви, що партія «Торі», тепер Консервативна партія, в англійському парламенті має «Торі Молоді» чи «Студентське торі». В Україні ж кожна більш-менш поважна партія має таке утворення, юридично чи фактично.
- Я мав досвід очолювати таку організацію як «Студентська Свобода». Моя думка, що це потрібна річ, але виключно для партії. Такі організації є квазігромадськими і вприципі створені для кузні молодих кадрів, майбутніх партійців. Часто таку молодь, ще не повністю сформовану, а це 14-16 років, підштовхують на такі кроки, які не є правильні, не несуть жодної користі для громади. Наприклад роздача агіток, газет в наметах партій, мітинги, молодь це ж основна сила, як там бере участь, а користь? Молодь є гарматним м’ясом в такому русі, і політичні діячі насправді забувають чому вони беруть до себе у ряди молодих людей, які ще за законом неможуть вступити до їх лав. Не має 18.
- Тобто такі структури не займаються громадською діяльністю? Вони імітують таку діяльність. Чому виникає таке питання, по тій простій причині, що раніше, а це після часів помаранчевої революції, партії давали своїм організаціям право на реєстрацію, тобто право набувати юридичного статусу. Це давало змогу їм брати участь у проектах, вести розмову із владою, мати внутрішню структуру, вести врешті-решт свою політику, образ демократії. Я тобі скажу, навіть до цього часу такі організації існуть, і активно причому. Вони менше залежать від партії, і коли політична сила йде на дно, їх за собою не тягне, швидше навпаки. Фінанси можуть бути з багатьох сторін.
- Так, така ситуація є, але це небезпечно для партії, тому що не контрольованість вселяє страх. А раптом завтра вся організація відмовиться від співпраці, збунтує і піде у вільне плавання, яким якорем тоді її втримати. Я думаю теперішній варіант правильніший таких організацій, коли вони не мають своєї реєстрації, а є структурними елементами партії. Але це вводить в оману коли така організація каже, що ми займаємось молоддю, без уточнення, що це робиться через призму політики. Я на 100% підтримую існування таких організацій, проте як елементів партії, так і зараз роблять нові проекти.
- Куди краще йти, в громадську організацію чи політичну партію?
- Все залежить від твоєї мети, від твого прагнення. Це схожі речі, але мета різна. Політична сила на меті має взяти владу в свої руки, щоб потім реалізувати свою програму, а громадська організація кожного дня працює заради суспільно корисного результату. Шукайте що вам краще.
- Ти націоналіст. Одним словом.
- Так.
- Як ти потрапив у «Молодіжну платформу»? Сам виявив бажання долучитись, чи тебе запросили. Чого прийняв пропозицію? Дуже багато організацій відмовились по якихось дивних причинах.
- Не знаю як там інші, але я бачив, що ці люди які є там будуть працювати. Багатьох я знав уже давно, і мав свою думку, позитивну в більшості випадків. Я сам тоді розумів, шо треба новий поштовх для такої громадської роботи. Як в нас виходить хай судять інші. А відносно тих хто не приєднався, можливо вони бачать інший розвиток молодіжного руху, я цим мало цікавлюсь. Думаю ти зможеш більше відповісти на своє ж питання.
- Давай Павле зробимо філософське закінчення. Я знаю ти багато читаєш.
- «Безглуздо намагатись змінити світ, варто почати з себе», чого я всім і бажаю.
Розмовляв Захар Ткачук