Аня Рекретюк: «Савік Шустер привів мене у громадський рух»

Скільки молоді ховається від своїх можливостей? – майже всі! Така нестандартна, і на 200% правильна, чи правдива відповідь пролунала у відповідь на моє питання.
Саме з цієї ноти хотілося б почати нашу розмову з чудовою людиною, активним громадським діячем, головою благодійного проекту «Чутливі Серця», і, на кінець, мамою – Анею Рекретюк.

Аня вже не перший рік займається благодійністю, та працює адміністратором у танцювальній студії «Ozone». Разом з тим, виховує 5-річного сина, та займається громадською діяльністю. Як усі це речі поєднати і встигнути? Читайте далі..

- Аня, звідки почався твій шлях в громадському русі? Сюди так просто не приходять, погодься.

- Це настільки дивна і смішна водночас історія. У нашому місті проводився кастинг, так-так саме з тих де можна все і відразу, кастинг нового проекту від Савіка Шустера «Стань Лідером», ясна річ що це було тоді мега цікаво, я відразу записалась у добровольці. Завітала, правда, туди з подругою, друзів було море. Все нове, незрозуміле: анкети, конкурси. Напевно, впевненість у собі і цікавість мене таки переконали битись до останнього.

- То Савік Шустер привів тебе в громадський рух? Його напевно і не було на тих кастинагах?

- Я ж кажу, смішно. Але це так, саме з цього все почалось. Там я зустріла і друзів і ворогів, багато зрозуміла. Савіка ми не бачили. Але мій проект переміг. Попри те¸ що із 6 запропонованих варіантів, 4 були про підтримку дітей. Мої колеги Ігор Семенюк та Богдан Комодзинський підтримували мене як могли. Як же не хотілось 4 читати теж, що і у інших. Це як на вечірку всі прийшли в одному вбранні. Проте я перемогла, почала збиратись до Києва, та Київ не зібрався до мене. Наш проект не купив жоден канал, і так ми залишились по своїх містах.

- То ти перемогла у Луцьку?

- Так.

- Але свій проект все таки реалізовувала? І назвала «Чутливі Серця»?

- Звичайно. Бажання було вище Кіліманджаро. Попри всі негаразди, ми зробили концерт 1 червня на день дітей, де збирали благодійні кошти для дітей, які їх потребують. Був фурор, принаймні тоді так здавалося, зараз, з досвідом, не так все сприймаєш позитивно і грандіозно. Так що саме 1 червня 2010 народився наш проект. Було багато різних людей: хороших, добрих, злих, але саме через нашу роботу я знайшла тих друзів до яких обернусь спиною. З самого початку, до цього дня зі мною Катерина Осійчук, Горбатюк Оля, Жора Потапчук, Віка Пальчук. Якщо ви їх знаєте, то це мої друзі – це «Чутливі Серця».



- Дуже часто такі ініціативи цькують ті, що збирають гроші – куди вони йдуть? А хто це? Вони їх собі забирають, а дітям замість комп’ютера цукерки! Ці слова десь і мають істину, надто багато організацій займаються відмиванням коштів, грантоїдством. Як у вас з грошима? Були проблеми?

- Звичайно, де гроші там відразу проблеми, заздрісник. Насправді дуже часто закладаєш свої кошти коли не вистачає на товар для дитячого будинку. Ми робимо все відкрито, звітуємо один перед одним. В нас є бухгалтер Віка, так що тут все по вищому розряду. Були непорозуміння, але в нас не та компанія, що буде мати питання. Всі розуміють чим ми займаємось і самі вкладають у справу.

- Ти вважаєш себе лідером?

- Так.

- Скажи, що дає тобі ця діяльність? Адже я знаю і тебе, і мене найчастіше запитують – «Навіщо воно тобі, що ти з цього маєш?». В того машина, в того квартира, а в тебе купа людей, якась нерентабельна робота..

- Не рентабельна, проте найблагородніша! Це моя тверда позиція. Така робота дає дуже багато, напевно, найбільше за студентські роки треба займатись громадською роботою. Ти будуєш свою особистість – сам цеглинка за цеглинкою складаєш пазл свого Я. Це шлях до самоствердження. Я достойна людина, це не самолюбство – це реальність. Ти змінюєш себе, плюс усіх навколо себе. Ти вчися жити, і це дає собі статус, нехай і видуманий, але все в нашому житті, по-суті, придумали люди. Судіть по прибиранні «Зробимо Луцьк Чистим», яке робили всією нашою «Платформою» 6 квітня. Зараз усі мої друзі викидають сміття в урну, при цьому показують це для всіх, як приклад. Хіба це не успіх? Хіба це не зміст моєї роботи?

- Я дозволю собі не відповідати на твоє запитання, все таки не моє інтерв’ю, хоча, відповідь ти знаєш. Що треба молоді? Ти багато працювала, будеш я думаю ще більше. Що нам треба робити щоб роз штурхати, наприклад, школярів?

- Лідери, потрібні нові лідери. Сіра маса – таке гидке словосполучення, але чесне по відношенню до людей. У тій масі є лідери, їх треба витягувати, це вже наша робота. Мудреці казали, що треба після себе залишити послідовників твоєї справи, так і нам. Чим більше тим краще. Не вистачає бажання, активних людей, активного відпочинку, ініціативи, звичайно, підтримки. Це мабуть головне.

- Я знаю ти навчалася у Львові?

- Так, закінчила Львівський Національний університет ветеринарної медицини і біотехнологій.

- А чому не пішла по профілю, а займаєшся танцями?

- Так склалося, в Україні непевно 90% людей замаються не тим на що вчилися. Не маю практики. Пробую себе у бізнесі, громадська діяльність дає широкі зв’язки. Треба рости чи в бізнесі, чи в політиці.

- Не будемо сьогодні Аню тебе мучити запитаннями. Останнє питання, дуже підступне, відповідь одразу що найперше спало на думку. Завтра кінець світу, як ти проведеш сьогодні?

- Мда, неочікувано так все закінчилось. Так вже завтра? Значить піду у церкву, а потім весь день проведу з сином, десь на каруселях чи на природі.

- Я думав скажеш візьму кулемет і всім скажу що про них думаю. Хоча то напевно моя думка. Дякую що знайшла час. Думаю скоро ми почуємо про нову акцію від «Чутливих Сердець», бо ви такі Чутливі.

Розмову вів Захар Ткачук