Андрій Багінський: Фотографія – мистецтво зупинки часу. Мистецтво краси та перевтілень.

Сьогодні хочеться представити увазі публіки, критиків, поціновувачів мистецтва фотографії, молодого фото-художника, котрий став особистим відкриттям і для мене. Андрій Багінський після перегляду його робіт, лишає вагомий відбиток, чи то на душі, чи то на зіницях. Основним жанром котрий втілює у фотографії Андрій, являється жанрова та портретна зйомка. Сам автор вважає, що предметна зйомка не може передати всього, чого він прагне показати. Адже фото має передавати навіть більше емоцій ніж передає людина.

Іванна. Андрій, розкажи, як ти почав фотографувати?

Андрій. В дитинстві завжди любив гратися з фотоапаратом. А як вдома були якісь гулянки, коли приходили гості чи ще щось в тому ж дусі, то я завжди любив фотографувати все, що траплялось під мій пильний погляд. І всі говорили «ти напевно будеш фотографом». Пророки (посміхається) То от якось так і сталося. Починав з звичайної «мильнички», пробував свої сили, намагався втілити в реальність те що собі вигадував. Але зазвичай виходило не так як я собі придумав, але в принципі було гарно. І так з часом перейшов на професійну техніку. Хоча я себе не вважаю асом у фото-мистецтві скоріше аматором, «любітільом». В Луцьку є дуже хороші професіонали і я думаю в них вам також обов’язково потрібно взяти інтерв’ю.

Іванна. На рахунок інших фотографів, то ти дійсно маєш рацію і не інтерв’ю в них треба брати, а іти на фотосесію. Але зараз про тебе, розкажи, що надихає, що є музою, чи хто?

Андрій. Ой…що тільки не надихає. В мене нема таких банальностей, що от мене надихає поезія чи музика, чи там дерево якесь. Мене надихає все. Колись почув одну дуже хорошу думку, що коли їдеш в транспорті, чи взагалі десь в подорожуєш автобусом, поїздом і т.д. то ніколи не закривай очі і дивися в вікно, бо саме там можна знайти щось таке, що надихне тебе…якийсь краєвид, чи якась людина за вікном, яка кудись поспішає. Взагалі я захотів займатись фотографією після перегляду фільму про один дуже відомий фен-журнал. Фільм називається «Вересневий номер». І от той фільм це одне з тих речей що мене надихнуло, що дало мені поштовх. Фільм можу дивитися безмежну кількість разів і мені ніколи не набридне. Взагалі натхнення то така штука…іноді я сам не розумію звідки воно береться. Всередині ніби загоряється лампочка «ІДИ ТВОРИ» щось типу того.

Іванна. Це чудово, коли надихає все навкруги, світ це і є муза, з тобою цілком згідна. Але зараз фотографією займається кожен третій, якщо не другий, як ти думаєш, з чим це пов’язано?

Андрій. Мене завжди дивують і викликають якусь таку відразу, люди котрі тільки от купили собі фотоапарат, навіть не професійний, а такий собі, напівпрофесійний і називають себе фотографами. Беруть гроші за фотосесії створюють групи вконтакті і т.д. Звичайно є ще такий фактор як талант, але я помітив що зазвичай талановиті люди не афішують себе. Вони просто роблять свою справу отримуючи задоволення. Вони не роблять це щоб зафорсити чи попантуватися, а просто творять і кайфують. Ось це на мою думку і є справжня творча людина. А все інше воно саме прийде, визнання оточуючих, тедо чого пруться оті нездари, що просто купили собі фотоапарат і називають себе професіоналами. Я думаю ти вловила суть, про що я говорю, я не кажу що всі хто купляють собі хорошу апаратуру нездари. Тому що з часом ти набуваєш досвіду, ти краще починаєш реалізовувати свої ідеї. Я тільки бажаю успіху тим, хто дійсно творить у світі фото.

Іванна. Ти попередньо говорив, що ти фотографуєш тільки у декількох жанрах. От наприклад, люди отримують гроші, за свою фотороботу на концертах, фестивалях та інших масштабних заходах, як тобі такого роду фотографування?

Андрій. Завжди знав що репортажна зйомка це не моє. Це треба бути весь час на поготові або просто фотографувати все підряд. Це не дуже творча атмосфера. Але хочеться спробувати себе в різних стилях. А ті стилі що даються важко потрібно «відшліфовувати» щоб колись згодом назвати таки себе професіоналом.

Іванна. Загалом, такі люди, скоріш за все називають «папарацци», це така поширена назва, що скоро почне нудити не тільки зірок. Що ти про них думаєш?

Андрій. Звичайно вони також фотографи. Це дуже небезпечний напрямок роботи. Можеш бути побитий, можеш залишитись без камери, в суд на тебе подадуть і т.д. Взагалі думаю що без них було б дуже нудно. Адже завдяки їм ми бачимо відомих людей в звичайному приватному житті. Хоча насправді я б не хотів опинитися під прицілом «папарацци». Тому що куди б ти не йшов, то вони кругом за тобою сунуться, як мухи. Ось. Добре що вони є, але попадати під приціл їхніх об’єктивів не дуже весело. Багато людей мріють про зіркове життя, але бути зіркою це бути у всіх на виду. Всі лізуть в твоє життя, хочуть все знати і кругом сунуть свій ніс. Це також не для мене.

Іванна. А які плани на майбутнє? Робитимеш велику кар’єру у фотографії і для яких видань мріяв би по фотографувати, а головне кого, чи що?

Андрій. Планів як таких то немає. Тому що я не лізу на вершину, можливо це і не добре, але я розвиваюся для себе, просто роблю те, що мені подобається. Я справді отримую задоволення від творчості. Звичайно хотілося б заробляти на життя, тим що любиш, але я завжди вважав що гроші псують творчу атмосферу. Бо коли я розумію що я маю відпрацювати гроші, які мені платять, то не можу відкритися на повну, бо весь час думаю за результат, щоб не розчарувати клієнта. Тому я ще в свої 20 не визначився з тим, як мені бути з цим. Йти на звичайну роботу, чи посвятити себе творчості. Творчим людям в фінансовому плані в нас в Україна дуже важко. Можливо якщо поїду десь за кордон то там, буде по іншому. Чомусь у інших країнах до творчості відносяться якось не так, там в тебе вкладають аби ти тільки творив і розвився, дивував всіх. Не маю цілі фотографувати для видань, навпаки хотів би бути на декількох обкладинках (посміхається). Якби отримував пропозиції від журналів то звичайно думаю я б не відмовив. Це завжди добре для набуття досвіду.

Іванна. Думаю, що можна пробувати все, що входить у твої рамки розумного. А відкрий для мене, для тих, хто буде читати, що на твою думку є справжнім фотомистецтвом. Що має бути для фотографа головною ідеєю?

Андрій. Я навіть не знаю…це щось таке всередині людини. Фотограф, як художник тільки з камерою в руках а не пензлем. Фотомистецтво – це без пояснесь. Я думаю що багато хто буде згідний зі мною що фотографія це шматочок часу, який зупинили. Фотомистецтво це не тільки фотосесії, чи втілення ідей фотографа, а це й іще всі миті з життя кожного з нас, які залишилися на фотографії. Це завжди спогади…особисто для мене. Навіть фото з фотосесії це також спогад, бо під час зйомки відбувається завжди дуже багато цікавого. Я не відповім правильно, чи не правильно на це питання, воно якесь філософське для мене…можна багато говорити і думати про це. Вікіпедія говорить – «Художня фотографія – один із видів образотворчого мистецтва.
Зараз, як в побуті, так і в професійному середовищі, не існує чіткого визначення, що таке «художня фотографія». От-так от.

Іванна. Дякую Андрій, за потрачений час, за відкриття, за переживання. Я сподіваюсь, що кожен буде говорити з такою щирістю та відвертістю, про той вид мистецтва у котрому він безпосередньо живе. А фотографія лишає дійсно зупинений час назавжди.

Роботи Андрія Багінського:

Andriy Baginskiy (ex Mr.Todd)