Опозиція (об’єднана): слабкість чи зрада? Або безмовні нікчеми

Люструю сторінки І-нету. Питаюся себе і мудрих аналітиків: як ТАКЕ могло статися з моєю рідною мовою в моїй рідній незалежній державі? І хто винен? І що робити? Переглядаю сухі репортерські зведення, дуже амбітні чи емоційні заяви. Дехто навіть розпочав голодування. Ну що ж, дієта ще нікому не завадила. Але у справі мови допоможе, як мертвому припарка.

Глиблюся в історію. Чому ТАК стається завжди? Братовбивчі війни між синами Володимира Великого, інтриги козацької вершини після смерті Богдана Хмельницького, Руїна, Володимир Винниченко і Симон Петлюра…Не хочу бути героєм Крут!
Люструю сторінки І-нету:

2004 рік, борди з написом «Тому що послідовний». Зараз, після епохи помаранчевої демагогії, уже ніхто не вірить у послідовність у політиці. Виявляється, дарма. 2007 рік, шостий розділ партійної програми «Сильні регіони – міцна держава» стосується політики у сфері культури: «протидія нав’язуванню моноетнічної формули громадянського суспільства. Єдність через розмаїття, а не уніфікацію». 2010 рік, написано ще чіткіше - партія регіонів визнає роль української мови як одного з символів української держави. Разом із тим ми категорично проти використання державних інститутів для насильницької українізації і витіснення інших мов, насамперед російської, зі сфер офіційного спілкування, засобів масової інформації, науки, освіти і культури.

Підтримуючи європейську традицію взаєморозуміння між громадянами й виходячи з культурних реалій, ми домагатимемося для російської мови статусу другої державної. 2012 рік, голосування за законопроект «Про засади державної мовної політики». Що ж, усе логічно і таки послідовно. І дуже професійно.

3 липня 2012 року, Михайло Чечетов: «"Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят. Я не знаю, что они будут делать на выборах"». А й справді, що робить наша опозиція, яка, у найгірших національних традиціях, лише напередодні виборів, які для них загрожують остаточним крахом, «ощасливила» українців своїм об’єднанням?

Виявляється, вона просто заявляє, що протестує: «5 червня 2012-го року Верховна Рада України у першому читанні ухвалила скандальний мовний законопроект Ківалова-Колесніченка. Після голосування Арсеній Яценюк махає кулаками після бою. За інформацією джерел "Української правди", опозиція"здала" мову свідомо. "Попередній план був такий, що під час сигналу для початку голосування 30 осіб (з БЮТ і НУНС) мали кинутися у сектор тушок і повиривати картки з гнізд. Однак, коли пішов сигнал, ніхто цього не зробив. Це повна здача мовного питання, яка відбулася з вини опозиції (reporter.zt.ua).

Аналогічною і уже сьогодні можна однозначно стверджувати, що зрадливою, пустою грою на публіку була поведінка опозиційних депутатів під час розгляду мовного питання в стінах Волинської обласної ради. «Банада-шоу» з розбитим склом, свідоме (як зізнався Ігор Гузь) неголосування за основу проекту звернення представниками «Батьківщини», дії і вчинки, що нагнітають емоції, піднімають хвилю піарного пилу, закрикують справу. У натовпу завжди нижчий коефіцієнт інтелекту, ніж в кожного окремо взятого його учасника. А ще весело, як в цирку. Проте, панове, БЕЗРЕЗУЛЬТАТНО!!!

Бо живемо у глобалізованому світі в епоху професійності, на фоні загального емоційного охолодження суспільства, розвитку індивідуалізму та шаленого науково-технічного прогресу. Сьогодні людей уже навіть в натовпі не обдуриш показними жестами та модними, нічим не підкріпленими, гаслами. Кому цікава пустопорожня балаканина марнославного політика на майданному мітингу? Згадайте Харукі Муракамі: час героїв пройшов, надходить епоха «карликів», які роблять свою справу.

Шановна опозиція, де ваша робота? Чому ваші картки голосують без вас? Чому ви не ходите на робоче місце щодень, як це робить вчитель чи лікар? Чому ви чіпляєтесь до слова, забуваючи про суть речення? Чому мова грошей вам дорожча рідної мови?

Навіть найкраща ідея залишається мертвою без діла. Ти любиш мову? Шануй її, володій нею, вчи нею своїх дітей та онуків. Реальним щоденним прикладом не дай їй звестися на суржик! А що на практиці? На публіку керівник волинських БЮТівців Анатолій Грицюк «захищає» рідну мову, а на ділі - множить «грицюкізми», якими постійно цю мову нівечить. У сесійній залі перед камерами Володимир Банада розмахує кулаками перед головою адміністрації, а вже без свідків – жебракує у благодійному фонді Клімчука. Отакі діла ваші - нікчемні і зрадливі. Такими ж стануть ваші шанси на виборах.

Владилав Олещенко