Про перейменування

Такі вже люди різні, що все їм не подобається. Проте, зазвичай, те, що не стосується на пряму їх самих. В містах України, а особливо у Луцьку, чергового піку набуло перейменування вулиць.

Довелося сьогодні послухати думки депутатів, які вирішують їхню долю.

Загалом півтори години дебатів можна описати десятьма словами: перейменовувати треба, але люди проти, бо це їм не вигідно.

Пропоную полегшення роботи депутатів двома проектами рішень.

Перше – перейняти досвід інших міст. Не пам’ятаю де саме, але точно бачив вивіску, на якій вказано усі назви цієї вулиці з початку історії. (Шкода картинки в неті не знайшов, але є схоже щось у Львові).



Отож, приклад:

вул. Вітовта Великого
заснована у 1928 році.
вул. Стефана Жеромського (1928 - 1939)
вул. Ворошилова (1939-1941, 1944-1957)
вул. Костянтина Острозького (1941-1944)
вул. Крилова (1957-2016).

І в цьому випадку мешканців питати не потрібно! Підходить до депутата російськомовна бабка і каже, що їй подобається її любимий Крилов. Ви її берете за руку, ведете до таблички і тицяєте носом у напис, де Крилов. Комуністам щось не подобаться – рилом в Ворошилова, приїжджають поляки – нате вам Жеромського. І усі проблеми.

Гарно? Я вважаю, що так.

Дорого? Не думаю.

Це ж не на кожному будинку, лише на тих, що межують з іншими вулицями, тобто рогових.

Інший аспект – гроші на перероблення документів.

А ось тут випадок абсолютно суперечливий. Чому люди мають платити за чиюсь забаганку?

На це гроші мають бути передбачені в бюджеті.

Або: захотілося пану, до прикладу, Ковальчуку перейменувати якусь вулицю. Ще 329 людей підтримали цю петицію. Також вже потім за рішення проголосувало, до прикладу, 40 депутатів.

Разом виходить 370 людей. Ото ви, панове, захотіли перейменувати вулицю, платіть.

На ній мешкає, хай тих самих 370 людей. Взяли і скинулися їм на паспорти.

Певно, за таких умов, бажаючих змін поменшає.