Чому Палиці потрібна «Волинь»?

П’ята на цей момент команда українського елітного чемпіонату на межі зникнення. Мало хто повірив би у таку інформацію, проте саме така ситуація складається навколо луцької «Волині». І нещодавні вкидання інформації в інтернет про плачевний стан команди не є далекими від реальності ,як це частенько буває в Мережі. Якщо відсутність інформації про зимові збори «Волині» можна ще якось пояснити очікуванням грошей для поїздок в Туреччину, то новини про позбавлення команди зароблених очок внаслідок штрафних санкцій загрожують взагалі існуванню клубу.
Таке вже не раз бувало в сучасному українському футболі – «Арсенал», «Кривбас», два «Металурги» - донецький і запорізький… Команди із футбольних регіонів розвалювалися і на їхньому місці тільки кола по воді розходилися. Власники «погралися» у футбол і викинули клуби із сфери своїх інтересів. Тому у Луцьку причетні до футболу люди давно запитують один одного – чи потрібен великий футбол Ігорю Палиці. Саме він де-факто є власником «Волині», але дотепер від нього чіткого пояснення про те, якою мусить бути «Волинь» вболівальники не чули. Окрім, хіба вимоги до Кварцяного зробити команду українською, без легіонерів і з вихованцями власної школи в складі.
А й справді – навіщо сьогодні професійна футбольна команда Прем’єр-ліги одній з найбагатших людей країни?
Імідж – це наше «все»

Найперше скажу, чому кидати Палиці команду в цей момент дуже небезпечно. Припускаю, що якщо таке станеться, то політичні амбіції Ігоря Петровича і його політичної сили принаймні в Луцьку стануть примарними. У серпні 2011 року Палиця зайшов в «Волинь», яка була на повному ходу у вищій лізі, а зимою 2016 року може відвернутися від клубу із мільйонними боргами, без власної тренувальної бази і невизначеним майбутнім. За сьогоднішнього стану розрахунків за боргами колишнім гравцям команді просто не видадуть атестат на участь у чемпіонаті 2016-2017 рр. І відмова від клубу сприйметься, як слабинка Ігоря Петровича, як результат його менеджементу. Без сумнівів, що невдачу із спортивною командою №1 Волинської області використають й політичні вороги Палиці і його команди. «А як же програма «Спорт великих досягнень», яку піарить ваш фонд?», - запитають в Палиці майбутні виборці.
Можу прогнозувати й те, що під «Авангард» прийде фанатський 17-ий сектор і вимагатиме пояснень.
Упевнений, що голова Волиньради усвідомлює ці репутаційні ризики. Тому щиро вірю, що він має якщо не стратегічну довгострокову програму, то принаймні тактичний план дій стосовно «Волині».
Будмайданчик піару
Під час передвиборчої компанії Палиця часто зазначав, що хоче зробити з Волині плацдарм для реформ. «Переконаний, що ви повірите у щирість наших намірів змінити якістю життя не тільки у містах, але й у містечках, районних центрах, селах. Побудуємо Європу на Волині, а потім будемо просуватися на Київ», - так він звернувся до мешканців Каменя-Каширського під час відкриття спортивного комплексу у жовтні минулого року.
Побудувати сучасний європейський футбольний клуб і уберегти місто від тільки аматорського футболу – здійснення такого завдання також могло б стати для Ігоря Петровича викликом честі на кілька майбутніх років. А ще гаслом на бігборди під час наступних виборчих компаній, яке могло б стати не гіршим, ніж незавершена до кінця реконструкція «Авангарду» і розвиток легкої атлетики в області.
За майже 5 років, доки Палиця асоціюється у вболівальника із «Волинню», не збудовано кістяка сучасного футбольного клубу – злагодженої роботи спортивного, адміністративного, фінансового блоків, дитячої школи, вертикалі руху гравців із дитячих у юнацькі та дорослі команди. Як наслідок – із серпня 2011 року клуб не продав жодного (!) футболіста, не має не тільки музею, але й клубного магазину атрибутики, а рівень взаємодії із вболівальниками на аматорському рівні.
Тому тут для Палиці – неорана нива роботи. Доведеться боляче впасти, можливо, навіть у другу лігу, щоб гідно піднятися. Подумаймо, що краще для Ігоря Петровича – сплатити кілька мільйонів доларів сумнівних боргів колишнім футболістам чи витратити ці гроші (помножте по сучасному валютному курсу)на добудування Авангарду (накриття, туалети, прожектори), створення належної бази в Теремному і Дачному? І відповідно — збереження професійного, а не аматорського футболу у Луцьку.
Плюси і мінуси перерви
Кількарічний перепочинок в другій і першій лігах, як би цього не хотілося луцькому вболівальнику, може мати позитивні і негативні наслідки для клубу.
Погане, крім іміджевих втрат, це те, що під час паузи «Волинь» втратить не тільки кістяк нинішнього складу, але й найкращих молодих виконавців, які заявили про себе останнім часом. Деда, Хомченко, Дмитренко, Дудік, Шаповал привабливі і для географічних сусідів «Карпат», і для грандів, які у час кризи скуповують перспективну молодь. Найсвіжіший приклад – запорізький «Металург», гравців якого дуже швидко розібрали команди Прем’єр-ліги.
Інший негатив – істотно втратить від відсутності команди УПЛ в Луцьку бюджет і бізнес нашого регіону. Крім прибуткового податку із зарплат футболістів, які потрохи, але почали виходити з «тіні», не забуваймо, що присутність команди елітного регіону – це щороку до 30 матчів найвищого рівня. Отже, Волинь може втратити додаткову виручку готелів, ресторанів, барів від приїзду гостьових команд, їхніх вболівальників.
Позитив також можна відшукати. По-перше, новий клуб (наприклад, ФК «Луцьк») дозволив би найпростішим способом позбутися старих боргів, які постійно тягнуть команду донизу, позбавляючи турнірних очок і впевненості в завтрашньому дні. По-друге, це істотно зменшить поточні витрати клубу, адже фінансувати доведеться тільки дитячу школу, основну команду і, ймовірно, команду U-20 чи U-19. І ще питання – чи підуть з команди усі провідні гравці, якщо залишити зарплати футболістів на тому ж рівні, адже криза істотно зменшила фінансові апетити більшості гравців. До того ж можна адаптувати й систему мотивації гравців, запровадивши преміювання. Варто звернути і на преміювання тренерів, які виховали якісного гравця, якого можна продати, загравши за «Волинь». По-третє, це шанс створити маркетингову службу і почати заробляти на матчах команди й атрибутиці. Наразі «Волинь» у цьому стосунку просто у печерному періоді ,відставши від традиційного суперника по дербі львівських «Карпат». По-четверте, «Волинь», маючи хорошу кадрову тренерську базу, і підтягнувши клубну інфраструктуру може заробляти і на вихованні та продажу молодих футболістів.

Отже, вимушена пауза у великому футболі – це й шанс для Палиці і його команді показати свої менеджерські здібності. Бо «кожен фініш – це по суті старт», як написала Ліна Костенко. Залишається сподіватися, що якщо команду й не допустять до нового сезону, Ігор Петрович поведеться солідно – «Волинь» дограє поточний чемпіонат молодими футболістами, а гравці й адміністрація отримають зароблене, на відміну від того, як повелися із своїми клубами власники «Арсеналу» чи запорізького «Металурга».