Свобода слова у небезпеці

Під час Революції Гідності Україна відстояла свої законні права на свободу слова та думки. Сьогодні, завдяки подвигу тисяч героїв, ми можемо вільно говорити правду, отримувати об’єктивну та неупереджену вказівками режиму Януковича інформацію про суспільно-політичне життя нашої держави, обговорювати рішення та діяльність представників органів влади та правоохоронних структур. Але чи все так добре насправді? Чи дійсно нам завжди подається правдива інформація?

Читаючи новини я ловлю себе на думці: «Невже дійсно все так погано? Невже абсолютно всі чиновники недостойні своїх посад? Та бути такого не може!». Так, під час осмислення такої інформації на думку приходить банальна істина: «Кожен хоче бути ближче до «корита», незалежно від партійної приналежності та ідеології. При цьому, окремі політикани не гидують використанням як методів чорного піару, так і «кишенькових» журналістів (не в образу професіоналам цієї справи), які в гонитві за високими рейтингами вдаються до різного роду «жовтих» сенсацій, отриманих із сумнівних джерел». Погодьтесь, в умовах інформаційної війни з російським агресором, такі новини є просто знахідкою для антиукраїнської пропаганди. Навіть вигадувати нічого не треба. Власне, таким чином, в суспільстві і формується думка, що в Україні все стає тільки гірше і вже завтра реанімувати «пацієнта» буде пізно.

Ні, я не кажу, що ситуація в державі ідеальна, а дії органів влади не повинні піддаватися критиці. Однак, невже публікація негативних матеріалів є уділом наших засобів масової інформації. Написали, що хтось десь бере хабарі – і все? Свій обов’язок виконали? На мою думку, повинна бути організована дієва схема з перевірки та реагування на такого роду інформацію. Наприклад, стало журналісту відомо, про те що, у місті «А» посадова особа зловживає службовим становищем – разом із статтею нехай напише заяву про правопорушення в прокуратуру/СБУ/міліцію – це ж не важко! Скажете, що там все «замажуть»? Нехай закликає громаду/громадські організації/політичні партії контролювати перевірку поданої заяви та висвітлює її хід – під час Революції Гідності було доведено, що це дуже, навіть, можливо і досить дієво! Для того й існують ЗМІ, щоб показувати населенню де і на кого треба вплинути. Якщо перевірка виявила порушення – винуватець повинен бути покараний згідно чинного законодавства, не виявила – вибачились і забули. Ось так я це бачу. Читати голослівні звинувачення без будь-яких фактів та доказів бридко, і навіть страшно. У такий спосіб кого завгодно можна полити брудом, і нехай виправдовується. Але чи варто відволікати увагу посадовців саме на таку діяльність, мотивовану амбіціями, переважно, ницих пройдох?

Я, як справжній патріот, сподіваюсь на свідомість наших громадян і вірю в те, що Україна зможе стати зразком громадянського суспільства, а не перетвориться у розсадник пліток та брехні.