Секонд хенд: платити чи ні?

Всі коли-небудь, хоча б один раз у житті купували у секонд хенді "секонді" або "планеті" як в народі його ласкаво кличуть. І скажу вам, що контингент, який одягається у цих магазинах абсолютно різний. Тут можна зустріти бабусю, яка купує капці за гривню у останній день продажів, і "розфуфирену" дівчину з 6-м IPHONEом у руках.
"Секондів" у нашому місті безліч. Починалось усе з базарів, де на прилавку навалено купу речей і у них треба було копирсатись, щоб знайти щось на свій смак, а згодом з'явились магазини, де все вісить на вішачках. Але я не про те.
Вирішила я проексперементувати. Чи можна прийти у магазин, перевзутись, переодітись і піти собі геть? Зайшла у першу ліпшу гуманітарку по вул. Лесі Українки, що біля Книжкового пасажу. Ціни скажу вам немалі. Сьогодні "перший день", тобто день, коли весь (ну майже весь) товар оновлюють. Папірець на вході оголосив 179 грн! Ніби й не сильно дорого, але зрештою якась одна річ може заважити той самий один кг. І вам прийдеться заплатити 179 грн, наприклад, за сукню. Але... Зайшла, роздивилась, купа народу як мурахи у мурашнику шуршать по приміщенню, перебираючи вішак за вішаком. Задуха неймовірна. Якийсь чолов'яга обливаючись потом, недочекавшись черги до примірочної, нап'ялює штани прямо у залі.
До речі ви ніколи не помічали, які "шторки" висять на примірочних? Це така собі шмата, яка зшита з двох окремих клаптів, один з яких, зазвичай верхній, прозорий. Тобто, коли ти у примірочній, то всі навкруг бачать, як ти там переодягаєшся, такий собі безкоштовний стриптиз. Отже, на вході спершись на прилавок, мліючи від задухи і літаючи десь у своїх думках, стояв охоронець, ні на кого не звертаючи уваги. Бідна продавчиня Лена (так було зазначено на бейджі) в запарці складала речі у пакети і рахувала гроші. Одразу біля прилавка стоять здоровенні ящики з взуттям. Пошарившись там знайшла балетки. Поміряла один, нормально, вдягла другий, свої запхала під ящик. Глянула на охорону, мрійник так само витав десь далеко. Ще хвилин 5 походила по магазину і рушила на вихід. Серце калатало в грудях з швидкістю 300 ударів в секунду. Але роблю невимушений вигляд і йду. Піднімаюсь,секунд 5 затримуюсь між поверхами, йду далі, ніякої реакції. І от коли мої ноги вже переступили поріг, позаду чую голос "дєвушка! ану спускайтесь." Ну нарешті, не пройшло і року!! Спускаюсь, охоронець стає на своє звичне місце. Лена біжить до мене з якимись вішаками у руках і моїми капцями. Кидає мені їх під ноги і багатозначуще дивиться... пауза.
Дістаю посвідчення, кажу про експеримент, в очах недовіра. Хм... може не роздивилась? Підношу посвідку ближче, Лена подивилась і побігла далі. Якийсь мужчинчик з черги став на мене кричати і тикаючи, казати, що я гарно відмазалась. Беру капці стаю в чергу. Плачу гроші Лені, Лена на взводі трясучими руками рахує здачу. Кажу: "Лена, ви мене на камерах побачили? Ні, охоронцю люди сказали!!!" ЛЮДИ СКАЗАЛИ! При тому, що весь магазин утиканий камерами про крадіжку повідомили люди. "А часто крадуть? Дуже часто"- відповідає Лена. А за моніторами хто сидить? Да ніхто. хм... а для чого ж вони тоді висять? Пожимає плечима. Поки я говорила з продавчинею, охоронець (до речі без бейджа і будь-яких інших опізнавальних знаків, крім камуфляжу) почав робити вигляд, що працює. Ходити по залу, дивитись "уважно" за покупцями. Перед виходом Лена ще раз попросила подивитись на моє посвідчення репортера, мовляв гляну, хто до нас може зайти. Я вийшла, побажавши охороні пильного ока та швидкої реакції. Висновки можу зробити такі: якби не люди, то пішла б я у нових, безкоштовних капцях гуляти по місту. Для чого ж тоді камери, охорона? Таких людей, які можуть винести на собі пів магазину безліч. Жадібність деяких зашкалює, але дякувати Богу, що наші люди бачать все навкруг, при цьому копирсаючись у купі речей. Будьте чемні платіть за речі, навіть якщо це секонд.