«П'ятдесят відтінків сірого» Сем Тейлор-Вуд: рецензія Forbes

В український прокат вийшов фільм «П'ятдесят відтінків сірого» − екранізація однойменного еротичного бестселера. Оглядач Forbes Арсеній Князьков з'ясовував, чи стане фільм режисера Сем Тейлор-Вуд «Дев'ятьма з половиною тижнями» наших днів.

Анастейша Стіл вчиться на філфаку, знімає квартиру в складчину з розв'язною одногрупницею і не зустрічається з хлопцями. В один прекрасний день вона бере невдале інтерв'ю у молодого інтровертного бізнес-ділка на прізвище Грей... Що далі буде, ви, якщо вже зібралися читати цю замітку, напевно, й так знаєте.

Зовсім не варто відразу ж після прем'єри «П'ятдесяти відтінків» на Берлінале і виходу фільму в світовий прокат вправлятися в дотепності чи снобізмі на його адресу. Витрачати час на перегляд ідейні ненависники найбільш розкрученої голлівудської мелодрами сезону все одно не стануть. Тим часом, як мінімум, вихідні факти здаються заманливими: сумнівне літературне першоджерело, що виросло з еротичного фанфіку до «Сутінків», на екран перенесла ерудована богемна дама-режисер із Великобританії.

В інтерв'ю Сем Тейлор-Вуд сипле іменами з короткого курсу історії кіно і стверджує, що на кастингу змушувала претенденток на головну жіночу роль читати монолог Бібі Андерсон із Бергманівської «Персони».

На відміну від авторів «Сутінків», Тейлор-Вуд намагається розмовляти з глядачем із серйозним виглядом, а тому «ляпи» куди сильніше ріжуть око

Є й інші обставини, які заважають записати «П'ятдесят відтінків» у компанію до інших екранізацій курйозних підліткових бестселерів. По-перше, прокатний рейтинг R, який, в теорії, не допустить до кінотеатрів цю саму цільову аудиторію (хоча вона пізніше візьме своє на торрент-трекерах).

По-друге, «Відтінки», з їх атмосферними краєвидами міста й акуратними акторськими роботами, зовсім не схожі на веселий бедлам поперек усіх законів жанру, яким були «Сутінки». Від своєї «родоначальницької» франшизи «Відтінки» успадкували, на жаль, тільки найгірше: і сюжет, який то скаче галопом, то топчеться на місці, і безглузді діалоги. На відміну від авторів «Сутінків», Тейлор-Вуд намагається розмовляти з глядачем із серйозним виглядом, а тому ляпи куди сильніше ріжуть око.

Драматургічну слабкість, однак, можна пробачити. «П'ятдесят відтінків сірого» − це, зрештою, еротична мелодрама; при збереженні належного напруження пристрасті між героями дві-три сюжетні натяжки допускаються. За таким же принципом сприймається, наприклад, «Дев'ять з половиною тижнів» − освистана свого часу класика 1980-х, яка обдарувала кілька поколінь глядачів і ласками за допомогою кубика льоду, і стриптизом під You Can Leave Your Hat On. Мелодраматична колізія «Відтінків» − більш-менш схожа на «9 1/2»; з еротикою, на жаль, справи куди гірші.

Біда чи то знімальної групи «П'ятдесяти відтінків», чи то Еріки Л. Джеймс, яка написала літературне першоджерело, в тому, що про секс, тим більше «жорсткий», вони, на жаль, мислять категоріями п'ятнадцятирічної школярки, яка вірить, що вампіри від сонячного світла не плавляться, а іскряться, як сніжинки. Глядачі, влаштувавшись у кінозалі з попкорном і хіхікаючи, чекають нових вражень − а отримують набір сцен, знятих не краще і не гірше, ніж весь інший фільм, але − і це щось фатальне − з прикрою байдужістю до забороненого плоду, про який іде мова.

Творців «Відтінків» інтригує якийсь загадковий БДСМ − просто як поєднання букв − але те, що відбувається на екрані, має, ризикнемо припустити, вкрай опосередковане відношення до теперішнього набору сексуальних практик під тією ж назвою, тож навряд чи здатне розбурхати чиюсь фантазію.

«П'ятдесят відтінків сірого» могли б бути фільмом про те, що будь-яке нетрадиційне кохання − теж кохання. А вийшла все одно казка про те, що кохання − це дороге побачення в дорогих костюмах. Ну а в ході спільного життя зʼясовується легка розбіжність темпераментів − як це було і в «Дев'яти з половиною тижнях». Однак героям не доведеться занадто зневірятися: пройде рік − і їх обов'язково помирить сіквел.