Подвиг Майї Москвич: чи повторить його хтось з лідерів революції Гідності на Волині?

Не маю звички викладати свої думки на папері. Проте багато чого не дає спокою. А чимало людей просто обурюють. Особливо фальш та брехня окремих політиків, використання ними щоразу настроїв людей заради високих посад та власного збагачення. Ось і зараз хочу зупинитися на не новій, проте показовій темі.
У середині січня розпочалася нова хвиля мобілізації. Наголошую, що вже четверта. До цього до лав української армії вже призвали тисячі волинян. На жаль, майже сотня з них загинула. І є у цьому процесі один показовий факт, на якому і зроблю свій акцент…
Пригадуєте зиму минулого року? Спершу мирний спротив, пікетування обласної адміністрації, звільнення під тиском громади Бориса Клімчука з посади голови ОДА, цілодобове чергування на Майдані, щонедільні віче, а згодом, у третій декаді лютого, – захоплення будівлі ОДА, штурм приміщення обласної міліції, блокада внутрішніх військ, обеззброєння ДАІшників, самосуд на кількатижневим губернатором Олександром Башкаленком, публічне вибачення беркутівців перед волинянами... Як наслідок – наша Перемога, режим скинуто, а у серцях людей зажевріла нова іскорка надії на краще майбутнє. Аби швидше розпрощатися з минулим, активісти після цього створили громадський люстраційний комітет, який мав би люструвати чиновників та правоохоронців, що працювали на злочинну владу.
Насправді не дарма я згадала про революцію Гідності, люстрацію, Майю Москвич та четверту хвилю мобілізації. Пам’ятаєте найбільш активних лідерів нашої революції, які під мегафони та мікрофони закликали змінювати майбутнє на краще… Ігор Гузь, Павло Данильчук, Сергій Григоренко, Володимир Пащенко, Микола Собуцький, Володимир Бондар, Андрій Козюра, Григорій Пустовіт, Андрій Хведчак, Богдан Шиба, Сергій Поха, Олександр Пирожик, Майя Москвич, Михайло Шелеп та низку інших, мабуть, достойних людей.
Саме вони згодом вимагають позбутися «заплямованих» чиновників, правоохоронців та спеціально для цього створюють громадський люстраційний комітет. Проте неочікувано навесні розпочалась російська гібридна агресія. На захист країни стають найкращі її сини, в тому числі ті, хто мав би бути люстрований шанованим люстраційним комітетом. Вони просто виконують свій обов’язок перед Батьківщиною та ще не мають наказу стріляти по сепаратистах, так само, як і ті працівники ДАІ у Дерно не мали наказу застосовувати зброю проти революціонерів та були обеззброєнні «Правим сектором».
Уже на початку весни були перші поранені бійці Національної гвардії – Лев Володимир, згодом його командир Степан Логуш дивом залишився живим. Коли на Сході стало більш гаряче, у зону бойових дій для виконання оперативних завдань відправляються і працівники міліції (УБОЗу, кримінальної міліції, ДАІ, добровольці «Світязя» у складі УМВС) і співробітники СБУ. Кожен з них, хто як вміє та може, захищає свою Батьківщину, не зважаючи на загрозу люстрації.
До речі, повертаючись до сказаного мною вище: «У середині січня розпочалася нова хвиля мобілізації. Наголошую, що вже четверта. До цього до лав української армії вже призвали тисячі волинян. На жаль, майже сотня з них загинула. І є у цьому процесі один показовий факт, на якому і зроблю свій акцент…»