Я не "руський", і Слава Богу!
Я не "руський", і Слава Богу!
Що ні я, а ні друзі мої,
Не приходили ми, ні до кого,
Щоб загарбницькі вести бої...
Слава Богу, що я не жертва -
Зомбоящика. Цей "політрук",
Каже: "Кров, легко змиється з рук,
Бо на благо їх війни!" Вперто,
Каже: "Треба - "страну совєтов" -
Воскресити, бо "пуп землі",
Він же - Путін: сидить - в Кремлі,
"Пісталєтом" усім, "с привєтом",
Він махає, щоб всі те знали,
Що імперія, знову - встала!
Та й, надовго! ...Щось той "стояк",
Не помітний ще. Аж ніяк,
Не підйом, їх похід на Крим.
Принцип: наглість - це друге щастя,
Він - працює, афера - вдасться.
Та чи змиряться люди з тим?
Час - покаже, а труби мідні -
Грають гучно, ввійшов в кураж,
"Розійшовся", той "пуп". Та - підлі,
Вчинки свідчать, що й ціль - така ж.
Це татарам - давно відомо.
Тож, сиділи: свідомо, вдома.
Референдум той - десь там, мали.
Каже ж Путін:"Голосували,
Ті ж татари - живі і мертві -
"одобрямсом." ...Брехня відверта,
Зомбоящиком, тим же, шириться.
Та нема в неї крил, на милицях,
Вже й в Росії - не скрізь, блука вона,
Бо уже й не всіма - сприймається.
Знову ж тим, хто брехні - цурається,
Оголошена їм - війна.
З повагою до думаючих росіян: Юрій Щербик.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 4
Вибір редактора
Популярне
«Тебе розірвуть на шматки, на дрібні частки.
Хто візьме ноги, а хто плечі і кістки.
Гострим мечем тобі відіймуть руки,
такі гостині, працьовиті і міцні.
Тебе підіймуть головою вниз і гойдатимуть,
Бо їм потрібна синь твоїх очей.
Пісень про тебе більше не складатимуть,
немає толку й сенсу з тих пісень.
Розірвуть груди, серце кров'ю заливатиме,
потягнуть руки, бо ж воно таке палке.
Захочуть взяти та й за дорого продати,
Щоб було діткам на цукерки, та й таке».
Та так нелегко материнське серце вкрасти,
бо крадеш ти у себе й сам себе.
Бо серце матері з дітей її складається,
їй Богом даних, і вона їх береже.
Вона їх береже душею і піснями,
гірським повітрям, синню рік й морів.
Традиціями, що йдуть до нас віками,
клинком козацьким, що з роками поміцнів.
Це неможливо, ми не можем дати цьому статись.
Ця втрата всіх нам в яму зажене.
Впаде і постаріє наша мати
і нас не зрозуміє перш за все.
Брати та сестри, треба разом встати,
Бо в кожного у нас вогонь в грудях палкий.
Так не дамо вбивати неньку супостату,
Хто не боїться, той завжди живий».