Руйнівні шляхи Гедиміновичів!

Як вже повідомлялося у волинських ЗМІ раніше,у Луцьку стартував новий міжнародний туристичний проект «Шляхи Гедиміновичів», ініціаторами якого була луцька міська рада на чолі мера Романюка. Для здійснення цього проекту було створено Асоціацію органів місцевого самоврядування «Шляхи Гедиміновичів», презедентом якої являється власне і сам Микола Романюк.

На даний час триває об’єднання зусиль на отримання кошторисних ресурсів,які мають складатися із залученням не малих європейських грантів та коштів із міського бюджету (поки що бюджет проекту становить біля 100 тисяч гривень - за ці кошти планують видати друковану продукцію та створити сайт про проект) задля реалізації спільного амбітного туристичного продукту,мета якого спрямована на промоцію історичної спадщини,створеної під час панування династії Гедиміновичів на землях сучасних України, Білорусі, Литви та Польщі…
Цитата із презентації проекту «Шляхи Гедиміновичів»: «Історія не знає жодного великого повстання українського народу проти литовських князів,аналогічних хмельниччині, гайдамаччині чи подібним.Крім того,важливо й те,що Литва головуватиме у Євросоюзі в другій половині 2013 року,тож є реальні перспективи на отримання цільового гранту на проект "Шлях Гедиміновичів"…»
Історія не знає жодного великого повстання українського народу проти литовських князів, аналогічних хмельниччині, гайдамаччині чи подібним??? Чи кабінетні (не фахові у всіх сферах діяльності) зухвалі луцькі чиновники(осліпленні жагою в отриманні еєвропейських грантів на здійснення антиукраїнського проекту) не знають найосновніші та важливі моменти історії України???
Ось саме на цій важливій ноті,хотілося б сконцентрувати вашу громадську увагу і посилаючись на історичні події тих часів – доби панування Великого князівства Литовського,Руського та Жемайтійського на українських землях,більш детальніше розібратися: Ким насправді являється ця династія Гедиміновичів для українців та яка її вирішальна ключова роль,що привела до трагічно фатальних історичних наслідків для всієї України в цілому!
Гедимі́новичі—династія великих князів Литовських у 1341–1572 р.та королів Польських у 1385–1572р.,нащадків великого князя Гедиміна.
Представники цілої низки знаменитих аристократичних родин Великого князівства Литовського,Росії та Польщі. Представники численних родів нащадків Гедиміна обіймали найвищі державні посади, вони внесли вагомий внесок у розбудову державності Литви, Речі Посполитої та Росії. Крім того,Гедиміновичі були одними з найбільших землевласників на цих землях.
Ґедимін — Великий князь Литовський (1316—1341), титулував себе також «Король литовців й Русі». Називав себе «собірателем земель руських».Засновник династії Ґедиміновичів За його правління більша частина українських, білоруських, російських земельКиївської Русі увійшла до складу Великого князівства Литовського. 1319–1320 рр

Після смерті Юрія II Болеслава (галицько-волинський князь (1325—1340),король Руського королівства) в 1340 році,за допомогою руських бояр,поставив свого сина Любарта володарем Галицько-Волинської держави — королем Русі.
Ґ-н був тричі одружений і від трьох шлюбів залишилося сім синів і шість дочок.За літописами, він за життя розділив володіння між синами:
Монвіду (бл.1300—1348) — Кернаве і Слонім,
Нарімунту (бл.1300—1348) — Пінськ,
Ольґерду (1296—1377) — Крево,
Коріату (бл.1300 — 1362) — Новогрудок,
Любарту (бл.1300—1384) — Володимир, Луцьк і Волинь,
Кейстуту (1297—1382) — Жмудь, Троки і Гродно,
молодшому сину Євнуту — Вільне.
Донька Анна (Альдона) Ґедимінівна — перша дружина польського короля Казимира III.
Нащадки Монвіда,Кейстута,Коріата і Любарта зникли у 2-му або 3-му поколіннях.Нащадки Нарімунта,Ольґерда і Євнута утворили роди,які прийнято називати Ґедиміновичами,серед яких були польська королівська династія Яґеллонів, польські, литовські та руські князівські роди.
Третій син Гедиміна Ольгерд ( 1296–1377) за життя батька був удільним князем Вітебським (з 1320 р.).Це княжіння він отримав та забезпечив за собою через свій перший шлюб з вітебською спадкоємицею княжною Марією Всеволодовною.
У 1345 р. Ольгерд за допомогою брата Кейстута скинув з престолу батькового спадкоємця, молодшого брата Євнутія.

Ставши великим князем Литовським,Ольгерд значно розширив межі своєї держави,приєднавши Брянськ, Курськ, Чернігів,Поділля,Волинь,а в 1363 — і Київ.Більшість новоприєднаних земель він передав в уділи своїм багаточисленним дітям(мав12 синів та 9 дочок),тому в Литві і потім в Польщі саме Ольгердовичі зайняли серед усіх Гедиміновичів значно більш провідне становище.
Ольгерд разом зі своїм братом Кейстутом об'єднав окуповані ними українські,білоруські,російські землі,створивши єдину литовські землі та провадив боротьбу за розширення Великого князівства Литовського.
Границі древньої Литви


Велике князівство Литовське


.На зайнятих руських (українських) землях Ольгерд посадив своїх родичів,а в деяких місцях залишив руських князів із Рюрикового роду.За його правління руська мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського.

Велике князівство Литовське було успадковане його сином Владиславом ІІ Ягайлом.

Який власне і став головним фігурантом довготривалих, фатальних та кроваво трагічних історичних подій у розвитку України та українців,які ніколи не були завойовниками чужих земель,а протягом усього свого історичного існування, намагалася відвоювати і закріпити за собою свої рідні етнічні землі та свої справедливо належні народні права як повноцінної нації українців,господарів своєї єдиної рідної землі!!!

Владислав II Ягайло — Великий князь Литовський (1377–1381, 1382–1386) і польський король (1386–1434). Засновник династії Ягеллонів,яка панувала в Польщі до 1572 р.
Цікаві факти:Владислав ІІ Ягайло є польським королем, який правив найдовше (48 років та 4 місяці),Владислав ІІ Ягайло не вмів ані читати ані писати,був неуком. Владислав ІІ Ягайло входив у число 24 лицарів Ордену дракона разом з Вітовтом та Владом ІІ Дракулом.
Через його політику зближення Польщі та ВЛК відбулось дві громадянські війни — Литовсько-руська громадянська війна 1381-1384 років та Литовсько-руська громадянська війна 1389-1392 років.
Литовська і Польська держави під владою Яґайла

1385 року уклав Кревську унію між Польщею та Литвою, що положила початок створенню Речі Посполитої,передбачала інкорпорацію його держави до складу Польської Корони й перехід у католицтво всіх мешканців Литви(України та Білорусії).
Кревська унія - у спеціальній грамоті,виданій Ягайлом 14 серпня 1385 р. в м.Крево у присутності польських послів, литовський князь зобов'язувався прийняти католицтво і зробити цю релігію державною у Литві,використовувати свій скарб на потреби Польщі,сприяти поверненню відторгнутих від неї земель і найголовніше,назавжди приєднати (інкорпорувати) до Польського королівства підвладні йому українські,білоруські, російські та литовські землі.Таким чином,умови Кревської унії навічно позбавляли Україну її власних етнічних земель,а Велике князівство Литовське самостійності.
На початку 1386 р. на польському сеймі в Любліні Ягайло був обраний королем Польщі. Незабаром у Кракові він прийняв католицтво і нове ім'я — Владислав II,а також одружився із спадкоємницею польського престолу Ядвігою.4 березня 1386 р. Ягайло коронувався.Даючи згоду на укладення польсько-литовської унії,литовські феодали прагнули з допомогою Польщі зберегти й зміцнити своє панування в Україні та Білорусії.
Запровадивши цю унію,Ягайло примушував усіх приймати католицтво,забороняв шлюби між новоохрещеними католиками і православними,звільняв маєтки католицького духовенства від усіх державних повинностей та ін.Таким чином, католицизм набув значення державної релігії у Великому князівстві Литовському.Впровадження його було одним із засобів зміцнення влади польських і литовських феодалів на українських землях.

Що ж до інкорпорації Великого князівства Литовського,то вона здійснювалася так:у 1386—1388 pp. найбільших удільних князів примушено дати присяжні грамоти на вірність «королю,королеві і короні польській», що, згідно з тогочасним феодальним правом, означало перехід князів у васальну залежність від польського короля,який запровадив політику окатоличення й полонізації.
Кревська унія викликала обурине невдоволення та сильну протидію серед українського населення,для якого вона означала посилення феодального гніту з боку литовських феодалів і реальну загрозу поширення влади польських магнатів і шляхти на всю Україну.
Саме на тлі цих переломних історичних подій для України, зароджується перший український козацький рух(Запорізька Січ),який початковим шляхом народних повстань різних за статусом верств українського населення здійснював національно визвольну боротьбу проти гнобителів українців та окупантів українських земель.Саме в цю історичну добу,згідно з родинними переказами,козакували діди і прадіди Великого Кобзаря України Т.Г.Шевченка,що служили у Війську Запорізькому та брали участь у визвольних війнах і повстаннях,які відбувалися в Україні в той час. Ці повстання були жорстоко придушені а основна частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла.Наразі в такій закріпаченій селянській родині козацького походження – народився Тарас Григорович Шевченко.

Остаточною точкою кипіння стає Люблінська унія створена Сигізмундом II Августом (нащадком Ягайла),який будучи королем польським і великим князем литовським (1569—1572) стає першим монархом Речі Посполитої.
Лю́блінська у́нія 1569 — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту,що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.
Обидві держави об'єднувалися в єдину Річ Посполиту,яку очолював католик,виборний король,який титулувався Королем польським і Великим князем Литовським – нащадок династії Гедиміновичів!
Фото мапи:Річ Посполита.

Річ Посполита на фоні сучасних держав.

Особливої гостроти після Люблінської унії набули проблеми віри та мови.Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників.Тому в Україні засновувалися єзуїтські школи й колегіуми.Вони сприяли поширенню освіти:багато українців отримали змогу,закінчивши їх, навчатися в західноєвропейських університетах.Проте платою за освіченість ставало зречення рідної мови та батьківської віри.Через те,що в XVI столітті представники нижчих верств мали обмежені можливості для освіти,ополячення шляхти означало втрату Україною сили здатної очолити боротьбу за відновлення державності.
На соціально-економічному розвитку України XV — першої половини XVII століття визначальний вплив справила зміна економічної ситуації в Європі.Значно зросли ціни на худобу і збіжжя.Розвиток внутрішнього ринку і зовнішніх економічних зв'язків справив значний вплив на сільське господарство. З XV століття магнати і шляхта почали розширяти свої орні землі. Протягом XV-XVI століть економіка Галичини,Волині та Поділля поступово переорієнтувалась на потреби зовнішнього ринку,який потребував дедалі більше деревини й продукції промислового та сільського господарства. Відбувалась інтенсифікація сільського господарства за рахунок організації фільварків,зростання панщини й обезземелення селянства.
Фільваркова реформа перетворила Україну на годувальницю Європи.Одержувані кошти вкладалися в економіку Литви й Польщі, зростали польські міста,а Україна перетворювалася на сировинний придаток.Поширення фільваркового господарства супроводжувалося скороченням селянських наділів і поступовим закріпаченням селянства.В цей час значна частина українського селянства на півдні і південному сході продовжувала зберігати особисту свободу.
Зміни в законах,що сталися після Люблінської унії, закріплювалися Третім Литовським статутом 1588 року. Цей кодекс діяв як на території Великого князівства Литовського,так і на українських землях.Згідно з ним селяни,які прожили на землі феодала понад 10 років,ставали кріпаками.Феодали одержали право розшуку й повернення селян-утікачів протягом 20 років.Третій Литовський статут остаточно зробив селянство закріпаченим станом,що викликало масовий протест людей, переважно неблагородних верств населення,яке фактично відмовилися визнати унію.
В кінці 16 — 2-й половині 17 століття в країні загострилися класові суперечності, набрали масового характеру антифеодальні виступи селян і ремісників.В Україні та Білорусі широко розгорнулася боротьба народних мас за соціальне та національне визволення (селянсько-козацькі повстання під проводом К.Косинського (1591–1593), Т.Федоровича(1630),І.Сулими (1635),К.Скидана (1637), Я.Острянина (1638) та ін.).Внаслідок Хмельниччини (1648–1654) Лівобережна Україна приєдналася до Московської держави.


Військо Речі Посполитої

Відео:Козацькі повстання
http://clip.saibduab.com/N1BKdjk2U2R3RWMz
Відео:Національно-визвольна війна (Хмельниччина)
http://clip.saibduab.com/elRwM2dLaFNoVWMz
Після великого козацького повстання 1648 року,яке очолив Богдан Хмельницький,і що згодом спровокувало вторгнення шведів та московитів,Річ Посполита втратила чверть усіх територій.У 18 столітті,через свавілля магнатів та шляхти, стала об'єктом політики сусідніх держав й опинилася під сильним впливом молодої Російської імперії.1772 року втратила третину земель внаслідок поділів між Росією, Пруссією та Австрією.Після ухвалення Конституції 3 травня 1791 року проголошена унітарною державою,конституційною монархією. Польська держава припинила існування в результаті поділів Речі Посполитої між Росією, Пруссією та Австрією в 1793 і 1795 роках (до кінця першої світової війни в 1918 p.).
Перший розподіл (1772)


Другий розподіл (1793)


Третій розподіл (1795)

А Україна опинилася на довготривалий період часу під владою Російської імперії.Суть якої нічим не відрізнялася від пануючої перед тим на українських землях Речі Посполитої і яку з часом внаслідок жовтневої революції 1917 року,замінила радянська комуністична влада.
На цьому історичному етапі,наслідки (колись створеної нащадками династії Гедиміновичів) Речі Посполитої,знову зіграли фатально-трагічну роль в історії України…
Польсько-радянська війна 1920 — війна між Польщею і Українською Народною Республікою,з одного боку,і РСФРР та Українською Соціалістичною Радянською Республікою,з другого, у квітні-жовтні 1920.Це була спроба радянської армії прорватися через Польщу до Німеччини,щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.
Згідно з умовами Варшавського договору 1920 уряд Юзефа Пілсудського відмовився від претензій поширюватися до кордонів Речі Посполитої 1772 р.(тобто до першого поділу Речі Посполитої) і визнав територію Надніпрянської України,що була окупована більшовицькими військами, за УНР. Військова конвенція 24. 4. 1920 між УНР і Польщею проголошувала армії обох держав союзниками у боротьбі за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід.
25 квітня 1920 об'єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських вояків,яких очолював Симон Петлюра) форсували Збруч,26 квітня зайняли Житомир і Коростень,і за тиждень боїв вибили червоноармійські підрозділи із Житомирщини, ердичева,Козятина і 7 травня 1920 вступили у Київ.
Але закінчилася ця війна з непередпачувальними наслідками для української сторони(УНР),які були спричинені зрадою Польщі…

В березні 1921 у Ризі між Польщею,з одного боку,та РСФРР і УРСР з другого,було підписано Ризький мирний договір,який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919–1920 років,санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920.

Східна Європа після Ризького мирного договору


Порівняння польсько-російського кордону після другого поділу Польщі (жовта крива) та згідно з умовами Ризького миру (червона крива)

Карикатура на поділ Білорусі між Росією та Польщею: «Геть ганебний ризький поділ! Хай живе вільна, неподільна, народна Білорусь!»

В результаті договору з більшовиками Польща отримала землі, котрими володіла перед третім і частково другим поділом Речі Посполитої,які в 1795–1916 роках складали частину Російської імперії,але від весни 1919 були зайняті Військом Польським: губернії Гродненська й Віленська,а також західні частини Волинської губернії з Луцьком, Рівним і Кременчуком і Мінської губернії з містами Несвіж, Докшиці і Столбці.РРФСР і УСРР відмовилися від претензій на Східну Галичину,яка до 1914 року входила до складу Габсбургської монархії.Польсько-радянський кордон пролягав у принципі уздовж лінії ІІ поділу Польщі 1793 року (з корекцією на користь Польщі в вигляді частини Волині і Полісся та містом Пінськ).
Головним в питанні розподілу територій було те,що Польща відмовлялася від земель давньої Речі Посполитої,розташованих на схід від кордону,встановленого в Ризі,а РРФСР і УСРР від претензій на території,що лежали західніше від лінії кордону. Польща,внаслідок визнання маріонеткової УСРР і паралельну відмову визнання УНР (свого єдиного союзника в польсько-більшовицькій війні),відмовлялася фактично від реалізації програми федерального устрою держави.
Фактично зі сторони Польщі це була не тільки підла зрада своїх українських союзників УНР,а і окупацією українських земель!
Мирний договір формально діяв із моменту обміну ратифікаційними документами в Мінську 30 квітня 1921 і до 17 вересня 1939,коли його односторонньо денонсував радянський уряд у зв'язку з окупацією Західної України і Західної Білорусі Червоною армією.
Загострення відносин у 1920 — 1947р.
Загострення польсько-українського конфлікту в першій половині XX ст. було пов'язане із національною ситуацією в Другій Польській Республіці.Паризька мирна конференція 1919 року дозволила Польщі окупувати Галичину,а Ризький мирний договір 1921 року закріпив приєднання Галичини та Волині до Польщі всупереч волі українського визвольного руху,який прагнув незалежності.
Нова Польська держава,надто за часів правління Юзефа Пілсудського,набрала форми авторитаризму.Польський уряд розглядав Галичину та Волинь як давні польські землі Речі Посполитої,тож намагалася збільшити тут свій вплив.Для цього відбувалася колонізація (переселення поляків на Волинь на землі,що було відібрано у місцевих українців),пацифікація (репресії проти соціально активного українського населення), обмеження українців у правах на освіту та радикальна полонізація освіти,руйнування українських храмів (особливо на Холмщині).Це спричинило радикалізацію польсько-українських відносин,і зокрема знайшло відповідь у протистоянні української національно-визвольного боротьби ОУН і УПА та вилилося у кроваву Воли́нську трагедію …
«Волинська різанина» — обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту (107, 202),та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині. У ширшому сенсі,складова багатовікового українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях — Волині,Галичині,Холмщині,Підляшші,Надсянні,Лемківщині.
Відео Волинь УПА
http://clip.saibduab.com/VktBVE9GNjMwUGcz
Відео Волинська різня
http://clip.saibduab.com/aFJQdERpdW9zLUEz
Головним політичним наслідком подій на Волині стали так званий «українсько-польський обмін населенням»,здійснений протягом 1944—1946 років,та операція «Вісла» (1947).У рамках цих акцій польський комуністичний уряд за участі Червоної Армії спершу депортував частину українського населення Лемківщини,Посяння,Підляшшя і Холмщини на територію СРСР,а згодом тих,хто відмовився покидати свої оселі,було насильно виселено на західні території Польщі.Водночас рештки польського населення Волині та Галичини також було виселено на територію Польщі.
26-27 жовтня 1939 р. у Львові відбулося засідання Народних зборів Західної України. Народні збори, виражаючи «одностайну волю визволеного народу»,проголосували встановлення радянської влади на території Західної України і ухвалили декларацію про входження Західної України до складу УРСР. На основі звернення Народних зборів Західної України V позачергова сесія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1939 р. прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР.15листопада III позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон про прийняття Західної України до складу УРСР.
Довгий період часу Україна знаходилася під окупацією комуністичного тоталітарного режиму…
Виходячи із смертельної небезпеки,яка нависла над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки 24 серпня 1991 року урочисто проголошує Н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ! Територія якої є неподільною і недоторканною.Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року.
P.S. З оглядом на історіографію минулого України під час якої вона формувалася як суверенна незалежна держава,виключно завдяки її героїчним та легендарним українським борцям різних часів та епох,які вели довготривалу боротьбу (не на життя а на смерть) за її визволення від різного роду окупантів на поневолювачів українських земель і українського народу-є дуже принизливим та вкрай обурливим, коли в наш час молодої ще неокрепшої держави,знаходяться такі зухвалі,недалекі та темні особи (у вигляді авторів та ініціаторів такого антиукраїнського проекту,як «Шляхи Гедиміновичів»,династія яких по своїй суті являються окупантами, поневолювачами та винищувачами усіх національних українських цінностей.
Але ще більш неприпустимим є те,що так звані автори та ініціатори цього антиукраїнського акту,займають керівні державні посади,що взагалі являється абсурдним і може сміливо трактуватися як зрада українських національних основ,ідей та їх цінностей!Таким українофобським способом вони спотворюють роль українців в реальних історичних подіях та фактично пропагують та возвеличують(називаючи це промоцією) династію Гедиміновичів,з ким тривалий термін часу вели криваву боротьбу наші славні та героїчні українські предки!

Таким же чином,як аналог варіантів такого антиукраїнського проекту,як «Шляхами Гедиміновичів»,тобто «Литовсько-польськими Шляхами Речі Посполитої»,можна розглядати і такі історичні різновиди окупантів та поневолювачів на теренах України,які за рахунок її природних ресурсів та рабської праці українського народу збагачували свої держави:

«Монголо-татарськими Шляхами Золотої Орди»
«Царськими Шляхами Руської імперії»
«Комуністичними Шляхами Леніна та Сталіна»
«Німецько-фашистськими Шляхами Гітлера» і т.д. і т.п.

Ось він яскравий зміст та трагічні наслідки «Шляхів Гедиміновичів»,тобто «Литовсько-польських Шляхів Речі Посполитої»,які і понині час від часу,спливають гучними міжнародними скандалами на державному рівні,між Україною та Польщею!

Фото Могила польських солдат, загиблих у боях з УПА.З тїєю самою УПА,що боролася за Незалежність України і її народу,та відстоювали свої рідні етнічні українські землі,які були окуповані поляками,що заявляли про свої права на цю тереторію,внаслідок Кревської унії, укладеної нащадком Гедиміновичів – Владиславом II Ягайлом,який заклав початок Речі Посполитої! Білий орел топче тризуб!

Польська сторона і нині засуджує та звинувачує ОУН-УПА в геноциді поляків.При цьому злочинні дії АК(армії крайової) та інших збройних польских формувань проти українців ними замовчуються або виправдовуються як "відплатні акції".І самим обурливим,є те недавнє вимагання Польщою вибачення від України за цей так вважаючий ними геноцид над поляками!
То що,поляки вважають,що вони недовідплатили,спалюючи українські села,мордуючи та вбиваючи українського населення на їх же українських землях?

Цитата:«Мета проєкту «Шляхи Гедиміновичів»спрямована на промоцію історичної спадщини,створеної під час панування династії Гедиміновичів на землях сучасних України, Білорусі, Литви та Польщі…»
Ось вам і спадщина,і наслідки цієї спадщини в результаті колишнього господарювання династії Гедиміновичів на наших етнічних українських землях:
Геноцид українців поляками у фотографіях...
АКівці під час знищення села Сагринь :
поляк посміхається над трупом українським селянина, який був убитий в полі поблизу с.Сагринь , березень 1944 р.

АКівці на фоні палаючого села Сагринь

Тіла українців,помордованих загоном Народових сил збройних. с. Верховина, Красноставський повіт,6 червня 1945 р. Вбито до 200 українців.

Поляк на фоні вбитих у с. Верховини українців.ь

Село Верховина. Вбиті українці.









А ось луцькому меру Романюку(ініціатору та президенту цього антиукраїнського проекту) варто нарешті зайнятися своїми прямими обов’язками «градоначальника»,а не гратися у європейські гранти,спекулюючи при цьому трагічними сторінками історії України,що принижує її гідність, честь,славу та волю! Ганьба антиукраїнським провокаторам грантожерам!
Слава Україні! Вічна Слава її героям!

Суть та мета ініціаторів та організаторів українофобського проекту «Шляхами Гедиміговичів»!