Хто ще скаже "заповідник"?? Або розруха починається з "Рабанівки"

Стаття про найгірший район-гетто Луцька. Навіть на окраїнах люди собі такого не дозволяють на своїх вулицях та біля будинків. Вся бридота сконцентрувалася тут.


Стаття звідси. Автор Ігор Левчук.

В час, коли гола і боса Україна вправно дерибанить мільярди на бізнес-розвагу Євро-2012, провінція, роззявивши рота, теж чекає крихт від «халявного» бюджетного сиру. «Культмасові» походи луцьких урядників Державним історико-культурним заповідником, що ледве животіє після їхнього чиновницького свавілля, крім чергової стрічки в новинах і відвертої демонстрації власного невігластва, нічого не змінюють. Звання «українського чуда» тиждень “замочували”…


І, мабуть, виходячи з чергового похмілля, таки народили кольорову «блямбочку», - пробачте, емблему міста… А навали туристів як не було, так і немає… Мов пороблено… Це й спонукало нас разом із представниками Комітету захисту національної спадщини Громадської Ради Волині шукати причини чергового “зурочення” — об'єктиви наших фотоапаратів зафіксували на старовинних вуличках Державного історико-культурного заповідника Луцька чимало цікавого.

Із весняною повінню на річці Стир у заповіднику виринає і багаторічний сміттєвий паводок, який давно поглинає багатовікову історію, наповнюючи її сморідом фекалій свинарників, сортирів та помийних ям…

Мабуть вчадівши від постійного кадіння ладаном, вирішили УПЦ-шні бурсаки змінити клімат біля своєї альма-матер-семінарії, що розташувалася в мальовничій місцині на березі Стиру - в пам’ятці національного значення - монастирі Домініканів, збудованому ще в 1752 році. Більше сотні років тому тут, у монастирському саду, гордовито прогулювалися хвостаті павичі преподобних католицьких владик. А нині в двоповерховому «храмовому» свинюшнику - за п’ять метрів від церковного вівтаря - на зло всім «розкольникам» весело рохкають брудні, але горді церковні свині…

Звичайній смертній людині, не посвяченій у тонкощі канонів і «писаній», важко подолати без протигазу це «іспитаніє» благовоніями. Сморід від помий і гною стоїть такий, що мимоволі закриваєш носа.

Загаджений семінарський сортир лише вдало доповнює цю чуттєву композицію. Тож, побувавши тут, мимоволі схиляєшся долу перед «духовним подвигом» майбутніх попів, які стійко витримують цей «смрад бесовский» під своїми вікнами…

Не відстають від «московських батюшок» і їх колеги з «конкуруючого» київського патріархату. Самочинно розпочавши реконструкцію чергової пам’ятки національного значення монастиря Бригіток 1624 р., що розмістився на вулиці Кафедральній, «поліські богомоли» замкового чоловічого Свято-Арханельського монастиря, щільно прикривши власну совість рясою, влаштували смітник прямо на могилах розстріляних в’язнів луцької тюрми. Воістину, не відають, що творять…

За євро-фасадами іншої, самочинно перепланованої попами загальнонаціональної пам'ятки –Хрестовоздвиженської церкви 1619-1887 р.р., мов «Синайські гори» на фоні іржавих гаражів та сортирів розкинулись купи сміття та багаторічного будівельного мотлоху.

Можливо навчаючи про чистоту душі, варто нашим панотцям іноді і про чистоту біля храмів подумати… Невже перед прихожанами не соромно?

Мов в противагу архаїці сакрального мистецтва, в кінці вулиці Драгоманова, на місці древньої міської дороги, що зустрічала славних витязів середньовіччя, біля щезлих мурів палацу Вітовта, стоїть іржавий «космодром» із сигароподібним НЛО - «непізнаним луцьким об’єктом»…

Поруч розміщений і його «командний пункт», де за колючим дротом, очевидно, відбуваються надсекретні досліди над залишками мозку місцевих контактерів із ДІКЗ. Щоб приховати від ворожих спецслужб, місцеві мешканці вдало замаскували його мотлохом, турботливо знесеним з рідних домівок.

«Вдалою» імітацією історичного плеса, що омивало колись замкові вали, є море помий, фекалій і сміття, що “освіжають” підніжжя найстарішої луцької садиби - Будинок Пузини - пам'ятки національного значення ХVI ст.. За кілька метрів від українського чуда – Луцького замку - багато років «хлюпочеться» ця смердюча помийна маса, стікаючи з труб і сортирів напівзруйнованої забутої пам’ятки.

Радує вона хіба «заповідного» директора, який з притаманними йому вбивчою злостивістю і байдужістю, чекає кончини чергової української святині, необачно відданої йому на поталу.

Поруч - сконала, перетворена в згарище і сміття колишня дерев’яна шляхетська садиба початку ХІХ ст., місце якої вперто намагаються перетворити в черговий будівельний майданчик для польського пана.

Зруйнована, запаскуджена, продана-перепродана мордується на тихенькій вулиці Плитниці, 7 ще одна луцька пам'ятка XVIII ст., перетворена в сміттєзвалище горезвісним директором «Рабанівки». Саме сюди, в її охоронну зону, за його особистою вказівкою звозять всі нечистоти і сміття зі Старого міста. Про це нам дуже обережно повідали мешканці навколишніх будинків.

Саме тут, за кілька метрів від замку і «блатного» генднелика, що безсоромно вдягнув на себе Вітовтову корону, поставши на місці знищеної «Рабаном і К» чергової української пам’ятки, прописалися ще одні багаторічні «авгієві конюшні».

На зруйнованих підземеллях ХVІ ст., на залишках понівечених пам'яток, на місці древнього храму Іоанна Хрестителя, огорнувшись сороміцьким пір’ям різномастого бруду, розкинулась вотчина БЮТівського екс-депутата Т.Павлюка. Отримавши «рабанівське благословення», з дитячим тремтінням чекає вона появи на історичній землі чергового архітектурного виродка.

Над цією срамотою вже багато років байдуже спостерігають пластикові віконниці розташованої навпроти ще однієї облупленої пам'ятки - на вулиці Драгоманова, де жив нинішній міський депутат цього округу пан А. Сосновський і де спокійно нині поживає його родина.

Безлад, що панує навколо, нагадує справжній смітниковий «скансен» зі сміття, дров і старих кузовів, що багато років створюють особливу неповторність «депутатської колиски».

За дзвінницею пам'ятки національного значення - костелу св. Петра і Павла - вже все готове до зустрічі «євротуристів». Тут вам і ванна, і євро-туалет, і вид- як у 5-ти зірковому готелі…

Сам же костел, оповившись багаторічним будівельним сміттям навколо стін, всіма силами відбивається від небезпечного сусідства - дирекції «Рабанівки».

Пригадується шок одного з російських туристів, який забрів у дворик на вулиці Драгоманова, що розмістився в охоронній зоні Колегіуму єзуїтів, теж національної пам’ятки. Сміття та запах смаленого курячого пір’я нагадав йому тяжкі повоєнні часи. Нині цей “душок” тут доповнює ще й смердюча суміш із помий та свинячого гною. Аж забиває подих.

Схожий цінний хлам, який, мабуть, колись прикрашав історичні барикади французької революції, можна побачити й з вікон вотчини доці колишнього луцького мера, а нинішнього радника міського голови — А.Кривицького - на вулиці Караїмській…

Подорожуючи Старим містом, ми вкотре пересвідчилися в марності пошуку потойбічного коріння його «магічної» трансформації: із заповітної перлини Волині - в корупційну помийницю-«Рабанівку». Як показує багаторічна практика, всі причини - банальні й відомі з давніх часів. Михайло Булгаков, який знався на містиці і реальності, помітив їх ще в минулому столітті - «розруха починається з голови»… А з цією частиною тіла в нас завжди були серйозні проблеми… Тож сміття на історичних вулицях і пам’ятках - лише віддзеркалення того, що діється в головах чинуш та й «простих смертних». Сміття в своєму домі, як і в політиці, - наслідок нашого господарювання чи безгосподарності. Правда за класиком - «якщо в борделі — бедлам, слід міняти не вивіску, а повій».

Неприємна картина великого смітника, в який перетворили Старе місто, сморід і гнітюче враження від побаченого ще довго переслідували нас після суботньої прогулянки. І щоб позбутися цього ганебного присмаку, ми направимо ці “пейзажі” відповідним структурам для коментарів і реагування….