Архітектурні лабіринти старого Луцька 2

В середині січня відбулася друга експедиція Комітету захисту національної спадщини давніми вулицями та районами міста. Мета - фотографічно зафіксувати стан залишків давньої забудови, познайомити лучан із їхнім містом та підготувати документи для державної реєстрації найкращих будівель як пам'яток.


Всі фото див. тут.

Цю маленьку експедицію ми провели в старовинних районах Красного і Кічкарівки, що височіють над містом на лівому березі Стиру. Хоча археологічно й історично вони дуже мало досліджені, проте своєю древністю запросто можуть позмагатися зі Старим містом. Саме тут, на «красненських висотах», гармонійно поєдналися минуле і майбутнє. Ще не так давно, в ХІХ та на початку ХХ століть, ці райони якісно відрізнявся від інших своєю особливою модерновістю. Тут було встановлено перші телефони, діяли перші кредитні спілки, радіогуртки та спортивні товариства… Тут, в колишньому військовому шпиталі, лікувалися воїни луцького гарнізону. Тут навчалися майбутні католицькі священики… Саме з цих висот, звідки, як на долоні, виднілося все місто, лучани возили смачну питну воду, якої дуже бракувало в його центрі…

На жаль, картина сьогодення, яка відкрилася, щойно ми віддалилися від “ковельської” дороги, нас неприємно вразила. Колись красивий і багатий район перетворили в архітектурне гетто. Щільна хаотична приватна забудова колись архітектурно вивірених ліній, різноманітні причепи невідомих форм і кольорів, залишки згарищ, відсутність будь-яких містобудівних принципів та будівельних норм - все це вчергове засвідчило повну відсутність у місті інституту головного архітектора та художника. Блукаючи цим архітектурним самосівом, переконуєшся: якщо ці урядники номінально й існують в місті, то вони точно ніколи не заходили у ці нетрі. Та й взагалі — чи знають про їхнє існування?… Очевидно, місто для них обмежується показовою забудовою центру та найбільш помітних і комерційно вигідних місць...

Незважаючи на холодний зимовий вітер та архітектурну какофонію, шарм древнього Луцька, що виринав з теплих дерев’яних віконниць старих будиночків, все ж приємно зігрівав душу. Саме вони, як корінні лучани, що каменем і деревом вросли в історичний пласт «красненської землі», і досі залишаються головними свідками розквіту цього району в минулому і бережно та шанобливо бережуть в своїй пам’яті прізвища всіх своїх будівничих і архітекторів, які - хоч дуже давно - але жили в нашому рідному місці.