«Молоді регіони» завжди підтримують Рожищенський притулок для дітей

«Якщо діти йдуть з дому, то це означає, що їм було не просто важко - вони вже просто не могли терпіти умови, які склалися в родині» - починає розповідь про заклад його керівник Леонід Матвійчук.
Рожищенський притулок для неповнолітніх як і багато інших був створений у 90-х роках. Він може прихистити 30 дітей віком від 3-х до 18 років, хоча директор установи каже, що бувало й таке, що прихисток давали одночасно 72-м дітям. До притулку дітей приводять різні причини, але майже всі вони вказують, що в родині щось не так, а згодом з'являються друзі, компанії, які часто прививають зовсім недитячі звички. Сюди потрапляють неповнолітні не лише з усієї області, а й з України та інших держав. Когось знаходять на вокзалах інших забирають у батьків пияків або наркоманів. Є також мігранти з інших країн, яких затримують при спробі перетнути кордон і доправляють до притулку. Максимальний термін перебування дітей - 90 днів, а згодом адміністрація закладу повинна прийняти рішення щодо місця, де дитина перебуватиме в подальшому. Леонід Матвійчук каже, що переважно намагаються повернути дитину в сім'ю: «Соціальні працівники проводять бесіди з батьками дітей, попереджають, що в разі, коли ті не змінять поведінку - дітей їм не повернуть. Для когось спрацьовує, для когось - ні. Дуже важко, коли батьків позбавили батьківських прав через деструктивну поведінку і негативний вплив на дитину, а вони все одно намагаються побачитися з ними. Ми ж маємо вказівку не допускати зустрічей і яка б та мама не була, а дитина бачить її через вікно і проситься - це важко».

Невдовзі День захисту дитини, привід згадати, що добро, любов і взаємодопомога здатні змінювати світ на краще. Волинська обласна молодіжна громадська організація «Молоді регіони» 30 травня знову завітала до притулку. Цього разу привезли продукти першої необхідності.
Андрій Козіков, голова Луцької міської МГО «Молоді регіони» по дорозі до притулку поділився своїми переживаннями: «Відвідування дитбудинків, притулків, інтернатів - це дуже важко для мене. Але головне, що я розумів - цих дітей не потрібно жаліти - їх потрібно розуміти. За жалість вони починають зневажати - в них її відчуття загострене. Також ці діти відчувають, коли їм говориш неправду або лицеміриш - хоч це і діти, але життєвий досвід, хоч і не завжди позитивний, вони набувають значно швидше, аніж ті, які ростуть у благополучних сім'ях, як би парадоксально це не виглядало. Тому я ніколи не заготовляю заздалегідь якісь промови чи виступи, тут потрібно бути собою інакше розмови не відбудеться».
На жаль, попри соціальну підтримку держави кількість дітей, які позбавлені батьківського піклування не зменшується, а тому за словами організаторів наступним кроком стане просвітницька діяльність серед молоді, з потребою вказати на відповідальність кожного з нас за зроблений вибір. Оскільки легкважість дорослих доволі часто може ламати долю маленької людини.