Героям!

Ми дякуєм «Небесній Сотні»
За синьо – жовті їх серця;
За пісні їхні патріотні,
Що повернули до життя;


За дух який ніхто не згнобить;
За те, що сили віднайшли
З колін устати, і хай Бог боронить
І ще комусь до нас прийти.

Автор Вега Наталія

Та напевно почну з тієї старої фрази, що всі ми рано чи пізно робимо помилки і нічому вони нас не навчають, бо через певний період часу, ми знову ж наступаємо на ті самі граблі і бла – бла… І цей ланцюжок неперервний. Все в цьому світі взаємопов'язано - чи насправді це так?
Я повірте не раз задавала собі це запитання, та чомусь кожного разу в мене була різна відповідь, залежно від того, яка ситуація тебе спонукає задавати те саме запитання.
Та в кожній такій незрозумілій ситуації, ми кожного разу спираємося на думку, що всі ми люди і нам властиво помилятися. З цим я повністю погоджуюся, бо якщо не помилятися, як тоді зрозуміти де ти «накосячив» чи навпаки подивився на ситуацію зовсім по-іншому.
Та по великому рахунку як би ми не помилялися, то звідки тоді б знали де добре, а де погано? Що було добре, а стало ще краще? Правильно помиляючись ми знаходимо істинну, бо чим більше ти помиляєшся - тим правильніший вибір ти зробиш в кінці.
Та людська свідомість така штука, з якою буває дуже важко розібратися самому, що уже говорити про те, щоб у цьому тобі допоміг хтось інший. Ну звичайно, можна мінімізувати кількість помилок за життя та чи це буде корисно? Кожному своє. Я маю на увазі, що комусь «класно» жити за правилами і помилятися не в їхньому стилі, а у когось половинна життя будується з помилок, а є і такі екземпляри, у яких усе життя велика помилка
Раніше в мене була думка, що помиляються тільки ті люди, яким просто «впадло» обдумати ситуацію двічі. На жаль, не завжди ми можемо контролювати ситуацію, яка відбувається навколо нас. Це обставина, яка нам не зовсім підвладна, і тоді виходить, що б скільки ти б над нею не думав, то всеодно вийде не так, бо ти не є ініціатором цієї ситуації.
Мені згадався один досить оригінальний фільм, який складався з багатоьх коротких життєвих історій зовсім не пов'язаних між собою. І ось одна із тих історій мені дуже запам'яталася – відбувалося це в Мексиці, в головного героя у доньки було день народження і він заїхав купити великого тортика, який виявився дорожчим, ніж він очікував. Однак, він погодився на ціну і вийшовши з крамниці виявив, що його машини не має на тому місці, де він її лишив. Ні, її не вкрали, машину просто забрали на штрафмайданчик. Він поїхав туди, там простояв у великій черзі намагаючись хоч комусь розповісти про те, що не було на дорозі помітно розмітки про те, що тут заборонена стоянка, та, так як і у нас в країні, до цього нікому не було діла. Є протокол – будьте ласкаві оплатіть. Потім довга «пропка» і згодом він потрапив додому, де звісно вже не був потрібний торт, оскільки свято вже закінчилося. Дружина була просто вкотре розчарована тим, що як у всіх чоловиків, виявляється у незалежності на якому континенті той проживає, не вміння розраховувати свій час і подала на розлучення. Це усе відбулося за один день. На наступний день у нього знову забрали авто і в розпачі він розгромив кабінет, де проводять оплати за штрафи. Відповідно потрапив на перші сторінки газет, що в свою чергу призвело до його звільнення з роботи. Доречі, він працював підривником, підривав споруди, які увійшли в експлуатацію. Але головний герой знайшов феноменальне рішення своєї проблеми: «нафарширувавши» свій автомобіль вибухівкою. Він знову паркується на тому місці, де й завжди і дочекавшись доки машину заберуть і поставлять на штрафмайданчик, він її підриває:)
Звичайно його посадили, але репутацію «підривника» він заслужив і всі жителі того містечка виступали за те, що це правильний вчинок, давно потрібно було розігнати цю «мафію» по здиранню грошей з громадян. Ну і кінець фільму: він в тюрмі, в нього день народження, всі «зеки» йому аплодують і з великим тортом до нього приходить дочка і дружина.
Коли я подивилася цей фільм, то подумала, що за «брєд» та згодом прокручуючи в голові знову і знову цей епізод зловила себе на думці, що по великому рахунку з таких ситуацій і виявляється людський характер самовираження. Адже він міг просто впасти у депресію і пустити все за течією життєвих обставин, але зламавши ці «правила» він переміг.
Взалі, прочитавши багато книжок про людське життя розумієш, що саме слово «помилка» ховає в собі зміст того, щоб помилятися, замап'ятовувати цю помилку і наступного разу діяти по-іншому.
А чому ми знову «наступаємо на ті самі граблі»? Та тому що по природі своїй ми пробачаємо тих людей, які зачепили наші струни душі, та незважаючи на це та ж сама душа, а ще в «нагрузку» і серце, тягнеться до тієї людини. Надіючиш, що наступного разу все буде не так, оскільки ми вже знаємо, як було «так».
Можливо все знову вийде не так як ми на це сподівалися, але з упевненістю можу сказати, що вийде, але цьго разу по-іншому. Проте, це вже буде зовсім інша історія, із зовсім іншим кінцем. А ось вже з яким кінцем - це вирішувати вам, адже недаремно існує така приказка: «Хто не ризикує, той не п'є шампанського».
Ризикуйте, помилайтесь і хай буде вам щастя:)

Автор Вега Наталія

Починати писати взагалі важко, тому що потрібно, як кажуть усі «начитані» особистості, вміти правильно і головне цікаво викласти свою думку усім, хто виявить бажання прочитати все, що було тобою написано.
Моєю метою є просто бажання писати тільки про те, що я бачила на своєму життєвому шляху і які на рахунок цього в мене виникали думки. А писати я буду….ну звісно про «чоловіків», вірніше їхню поведінку на рахунок жінок. Чому саме про чоловиків запитаєте ви мене? Та просто це вже така популярна тема, що говорити про неї можна вічно. Є тьма-тьмуща різних статей у всесвітній павутині про чоловіків, про жінок, про їхню поведінку в соціумі і віч – на – віч і т.д. Проте, я хочу розповісти про них із своєї, як то кажуть «дзвіниці».
Можливо я не дуже володію науковою чи літературною мовою викладати свої думки на папері, та якщо чесно і не хочу цього, я пишу для жінок, які бачать цей світ в сірих кольорах, сама така була, і відкрити цікавий кольоровий світ наповнений позититвною енергією.
Багато з нас застрягають, в певний період нашого життя, в рутині не даючи собі змоги жити на повну. Я маю на увазі, що коли у тебе вже є сім'я, то все одразу має ставати якось не так як ти жила до тієї самої сім'ї. Чоловік – той самий хлопець, з яким ти зустрічалася і бачила його щодень, тільки тепер ви живете разом і чомусь ти починаєш бачити його по-іншому, не так. Ні, одразу після одруження все прекрасно, ми літаємо на хмаринках, сприймаємо світ позитивно і радіємо кожній дрібничці, яка з нами стається. Та проходить якісь час і все згасає, немов хтось вилив відро води у вогонь збираючись до дому з відпочинку. Ти починаєш жити як всі – бути сірою масою і скаржитися подругам, що раніше було все не так сумно як зараз. Так це правда, бо зараз ми маємо відповідальність не тільки за себе, а ще й за своє маленьке сонечко (я маю на увазі дитину), хоча якщо чесно у більшості випадків це і чоловіків стосується. Вони в нас на ціну золота, і так вони і ведуть себе. Не кожному можна висловити свою думку, а якщо вона ще й і різниця з його, то це - катастрофа. І більша жіноча половина все робить так, як скаже чоловік, бо він ж голова, він добре знає, що робити. Дівчата!!!! Схаменіться, звідки вони про це можуть знати більше вас, це ми виросли біля матері і знаємо, що робити коли пригоріла сковородка і як правильно поміняти памперс дитині і т.д. Так чому ми повинні слухати чоловіків у всьому??? Тому що він заробляє більше? Чи може зробити ремонт? Чи перенести якусь важку річ з одного місця на інше?
Та це все «битовуха». Як сказав мій улюблений автор Пауло Коєльо: «Если вы думаете, что приключения опасны, попробуйте рутину; это смертельно». Ми вбиваємо себе самі за молоду. А навіщо? Хочете піти з подругами десь відпочити, так ідіть, чого боятися? Що чоловік не зрозуміє? Чи що будуть казати люди? Вони завжди щось будуть казати, і взагалі, яка різниця, що і коли, і кому про вас будуть казати; своє життя ви проживаєте самі, по великому рахунку до вашого особистого життя нікому немає діла крім вас самих і тих людей яким ви розповідаєте про ваше життя.
Ні, проти чоловіків нічого не маю, але я кажу тільки про ту чоловічу частину, яка рівно ставиться до жінок, тобто не домінує. Я ціную тих чоловіків, які вміють слухати, які, коли потрібно, можуть промовчати і підтримати, які розуміють, що жінка не домогосподарка і вона повинна виглядати шикарно і що для цього потрібно давати жінці простір і свободу: в думках, діях, емоціях, які і після одруження запрошують на побачення, дарують квіти і чинять різні дрібниці заради коханої.
Я така, живу емоціями і цьому дуже радію, бо жива, не закриваю свої недоліки за маскою ідеальної людини. Так, бувають моменти злості, роздратування, розпачу – і я показую це. Я плачу від душі і посміхаюся щиро, і якщо щось мені не подобається, я говорю про це, а не тримаю все в собі, і це класно.
Так і чоловікові потрібно показувати, що ви не іграшка бездушна, а така сама людина зі своїми тараканами в голові. І коли ви не побоїтеся, а будете показувати своє я, то повірте - чоловік буде до вас відноситися з повагою. До своїх друзів він відноситься нормально, так чому б і вам так себе не поставити?
Читала нещодавно статтю одного чоловіка, який негативно відкликався про жінок після одруження. На жаль, він обмежив доступ для коментарів. Йому дуже пощастило, бо бажання висловити свою думку щодо цього у мене було надзвичайно великим. Не буду усе переказувати, бо такої маячні і не згадаєш дослівно, і що саме страшно, що так само думає більша частина чоловіків. Принаймні та, у яких одна частина мозку відмерла у міру їхньої еволюції разом з комп'ютерами і телевізорами, ну й іграми звичайно.
Ось в чому суть його звинувачень. З його слів, коли дівчина «захомутала» чоловіка в кайдани подружнього життя, то вона одразу стає злою відьмою. І він ще так дивувався, що всі жінки тупіють і немають ніякої мети в житті окрім мучити бідних і без того чоловіків. Цей чолов'яга поетапно розписав кожну жіночу емоцію типу: поведінка, настрій, захоплення і т.д. до і після одруження. Читаючи цю статтю, мені цікаво стало його побачити, бо спілкуватися з такою скаліченою психікою в мене немає бажання.
Це ж хіба так важко зрозуміти, що світ навколо нас створюємо ми самі, що Всесвіт підлаштовується під нас, і коли на підсвідомому рівні ми програмуємо собі радість і світле майбутнє, то якимось чином ця система працює. Звісно, усе відбувається не одразу, а поступово, так само і відбувається з негативними думками, вони руйнують нас з середини і ми нещасні, ця енергіє розсіюється навколо нас і нікуди не дівається. Ми змирившись з таким «розкладом» продовжуємо існувати в цьому середовищі не підозрюючи, що самі стали заручниками своїх бажань.
Так і тут, чоловік настільки себе переконав в тому, що всі жінки після одруження «стерви», що і справді почав жити з такою жінкою. Це називається ефект бумеранга.
А вела я все до того, що любі жінки ніколи не потрібно йти проти своєї волі, проти свого «я». Це чоловіки повинні Бога молити, що вони хоч комусь потрібні окрім своєї матусі, яка завжди все за них робила, а тепер вони перекладають цей обов'язок на свою дружину, чомусь думаючи, що це так має бути. Це все нашим батькам було прищеплено за Радянського Союзу і вони впевнено чіпляють це нам. Жінки сидять дома в халаті і бігудять обвішавшись дітьми і чекаючи з посмішкою на чоловіка, який після роботи зайшов з колегами на бакальчик пивка.
Я народилася у вільній країні - Україна. В мене є своя життєва позиціє, у мене є своє бачення сімейних відносин. І, взагалі, весь світ в мене складається з емоцій, які прикріпленні певними етапами мого життя.
Я не вважаю правильним сидіти в дома в чотирьох стінах і глядіти цілодобово дитину, потикати у всьому чоловіка, який того, повірте, всеодно неоцінить. Чоловіки по природі своїй меньш емоційні. Вони менш спонтанні і їм дуже важко встигати за нами, а відтак, краще просто пливти за течією сірої маси людей, які роблять так само.
Діти ж виростають, а ми старішаємо і при кінці нашого життєвого шляху, що ми можемо згадати? Як міняли памперси? Як готували смачну вечерю? Як інколи їздили відпочивати? Як купували машини, квартири і т.д. Так це все правильно з цього і складається життя, але це маленька частина.
Я кажу про духовний розвиток, а не матеріальний. Що ви можете згадати? Скільки разів ви вибухали від емоцій побачивши як прокидається сонце і не скаржилися, що ради цього не лягало спати? Про що думали дивлячись як переливається на хвилях місяць у теплу літню ніч? Скільки прочитали книг? На чому навчилися кататися? Скільки разів сміялися до коліків в животі і т.д. Цей список можна писати до бескінечності та суть не у списку, а які емоції він викликає. Люди просто забулися як радіти простим речам, які немають ніякого відношення до грошей.
Це ж все безкоштовно, все що навколо нас. Світ, який оточує нас прекрасний і не потрібно себе закривати в рутинні, бо так «треба» жити. А хто вам вправі казати як «треба»? Ви вільні, ви маєте себе і як «треба» знаєте тільки ви. Не потрібно боятися людей, які вас не розуміють. Це не ваша проблема, а їхня, бо це вони та сіра маса, яка подібна пір'їні – куди вітер подує туди і летить. Хочете змінити своє життя на краще? Ну так в чому річ міняйте, всі проблеми існують тільки в нашій голові. Змінете думки, змінете своє життя.



Автор Вега Наталія

Ірландський паб "Laphroaig" - Луцьк
П"ятниця 13-те березня!!!
Гурт FREEDOM у повному складі пропонує ОНОВЛЕНУ , АКУСТИЧНУ версію хітів від 50-х до 2000-х !!!!!
У програмі кавери на легендарні композиції таких виконавців як Pink Floyd , Elvis presley , Eurythmics, Ray Charles , ZZ top ,Him, The Doors, Avicii , Daft Punk, Rolling Stones , Deep Purple , Whitesnake , KISS!!!!!!

Початок о 20:00
Вхід 25грн



http://vk.com/freedomlutsk

Війна на сході України не тільки зруйнувала всі ілюзії та стереотипи про «братську слов’янську любов» та «єдність народів з «спільної історичної колиски». Вона ще й показала наскільки різними стали наші шляхи, і куди вони можуть завести.

І як би ми не оцінювали дії тих, хто підтримує ДНР та ЛНР, вони все ж залишаються людьми. А християнській етиці притаманне співчуття не тільки до ближнього, а й до ворога. І повірте, поспівчувати найближчим часом буде чому…

Серед представників аграрного бізнесу уже декілька тижнів ширяться чутки про підготовку масштабних контрактів між Росією та Китаєм.

Предметом угоди є не ІТ-технології чи китайський автопром, а банальні гречка та рис, які росіяни намагаються закупити нібито для внутрішніх потреб.

При неглибокому аналізі ситуації всередині Росії і на її південно-східних кордонах усе стає очевидним: окупований Крим та бунтівний Донбас очікує банальний голод.

Результати 2014 року показали усю неспроможність аграрного сектору кримського півострова прожити без української води, а голодна «туристична Мекка для совків» росіян чомусь не приваблює.

Та ще гірша ситуація на Сході. Гуманітарні конвої з РФ дійсно везуть зброю, але не тільки. Все більше вантажів дійсно з продуктами харчування. І причина банальна: армія сепаратистів не працює, зате воює і їсть досить непогано. Місцеве виробництво практично повністю знищене або розграбоване, сировина відсутня, а славнозвісне «донецьке вугілля» можна вживати хіба для покращення роботи шлунку, але явно не в якості заправи для борщу. Але найгірше попереду!

Навесні населення доїсть зібране восени і…. На мінних полях не посієш і не пожнеш. А за кількістю мін в землі Донбас скоро обскаче найвідоміші в цьому відношенні африканські країни.

Крім того, з огляду на темпи вивозу чорного металу і вугілля, та й взагалі всього, що представляє хоч якусь сировинну цінність, уже в червні-липні 2015 року на місцях шахт і заводів Донецької і Луганської областей залишиться лише гола пустка і декілька мільйонів людей мимоволі почнуть проводити асоціації з 30-ми роками, порівнюючи Путіна з ще одним «великим колективізатором» на чиїй совісті декілька голодоморів. І тоді, якось несподівано, може прийти прозріння!

От чому квапляться росіяни. Та не все так просто. Китаю і без них є кого годувати, а сильна Росія йому геть не вигідна, тому і перемовини залишаються поки що лише попередніми. За таких умов окремі глобальні світові проблеми людства найближчим часом можуть безпосередньо зачепити самопроголошені республіки. А тому, «жителям Донбаса» треба все таки визначитись: очікувати продовольчий «армагедець» чи задумуватись над пізнім каяттям!

Запропонована «Батьківщиною» реформа децентралізації може суттєво покращити життя кожного селянина. У своїх 12 законопроектах єдина фракція, яка переймається долею села, пропонує надати невеликим громадам більше прав, збільшити фінансування і створити вигідні умови для роботи фермерам. Про те, як саме покращиться життя, у своєму звіті розповіла лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко.
Юліє Володимирівно, ваша фракція підготувала пакет законів, які мають врятувати невеликі громади – сільські та селищні. Які зміни передбачаються?
Цей рятівний пакет фракція «Батьківщина» підготувала разом із представниками місцевих громад. Це зміни до Бюджетного і Податкового кодексів, закони, які змінюють земельні відносити, закони про прибирання корупції в земельній сфері. А також закони, спрямовані на економічне посилення сільських, селищних громад і надання справедливого статуту новим фермерським господарствам.
Чи зможе економічне посилення громад запобігти ситуації, яка вже була в 70-ті роки, коли об’єднали колгоспи і зникла майже третина сіл?
Знаєте, питання децентралізації стало для нас одним із головних. Так само, як і в 70-ті роки, ми можемо втратити села. А можемо і навпаки - відродити село за рахунок надання місцевим громадам по всі Україні більших прав і повноважень.
На відміну від тих реформаторів, які сьогодні хочуть швидко об’єднати сільські громади і зекономити кошти на утриманні соціальної інфраструктури, ми наполягаємо на виключно добровільному об’єднанні. Тобто законопроектом передбачається, що на загальних зборах люди самі мають вирішувати, чи приєднуватися їм до громади іншого села, чи ні.
Ми маємо зрозуміти: укрупнення сільських громад може призвести до закриття садочків, шкіл і лікарень у селах, і такі села будуть прискорено вимирати.
За рахунок чого зараз існує село?
Селянське господарство, яке раніше називалося підсобним, тобто сільське подвір’я, годує сьогодні всю країну. У нас понад 30 000 сіл, у яких на сьогодні проживає майже 50% населення України. Це 4,5 млн сільських домогосподарств.
Приблизно 16-18% цих земельних ресурсів дають половину валового виробництва сільськогосподарської продукції. Ви тільки уявіть: це понад 80% молока, понад 90% картоплі, овочів, фруктів, майже половина яєць і м’яса дає те підсобне господарство! Саме у ньому наш порятунок.
Які переваги будуть для фермерів?
Як відомо, українське село деградує. Держава поки не може створити нові робочі місця. А за новим пенсійним законом, якщо в тебе нема страхового стажу (щонайменше 15 років), навіть якщо досягнеш пенсійного віку, не маєш права на соціальний захист.
Тож ми пропонуємо селянину, який має своє підсобне господарство, створити робоче місце прямо на власному подвір’ї. Він вироблятиме продукцію, частина якої піде на власні потреби, а частина – на продаж.
За те, що він працює на своїй землі, продає надлишок і годує країну, ми йому даємо трудовий стаж. Але за однієї умови, що свій товар фермер продає на організованому ринку, тобто там, де можна облікувати товар.
Обліковий ринок – це, власне, відродження кооперативного руху на селі.
І сьогодні нам треба зняти з нього податки, тобто податкова система для кооперативу має бути така, як і для селянина. Тільки за таких умов у фермера купуватиметься його надлишкова продукція за вигідними цінами.
Партія Батьківщина й далі пропонує віддати право розпоряджатися землями місцевій громаді.
Депутати від коаліції та представники територіальних громад одностайно підтримують закон про повернення права територіальним громадам розпоряджатися земельними ресурсами за межами населених пунктів.
Зараз ми хочемо повернути сільській громаді право розпоряджатися землями запасу і резерву, які в неї забрали в Держкомзем ще при прийнятті Земельного кодексу у 2001 році.
Знаєте, до мене доходять чутки: щоб взяти в оренду гектар землі, яку колись забрали в сільської ради, треба заплатити 300 доларів хабаря.
Для вирішення цієї ситуації наша фракція пропонує, щоб право на оренду землі місцеві громади давали на аукціоні і саме тому фермеру, який дасть за неї більше коштів. Потім ці гроші підуть сільській громаді, на розвиток садочків, на ремонт шкіл – на розвиток села.
Ми маємо завжди пам’ятати, що Україна проростатиме селом.


Прес-служба ВО "Батьківщина"

14 лютого 2015 року в газеті «Сільські новини» було надруковане «Звернення депутатів районної ради до старовижівчан» з приводу «Визнання Росії – державою-агресором», в якій прозвучало звинувачення народного депутата України Івахіва С.П., в тому що він «працює на дестабілізацію ситуації в Українській державі та опосередковано підтримує країну-агресора».
Сільські громади Старовижівського району Волинської області обурені цими звинуваченнями, котрі прозвучали на адресу народного депутата, та вважають їх несправедливими.
Степан Петрович з самого початку активно підтримує наших солдат в зоні АТО. Постійно поставляє їм їжу, військове спорядження, медикаменти та багато іншого, що так необхідне нашим захисникам на Сході. Його командою проводиться постійна підтримка поранених хлопців в зоні АТО і їхніх сімей (це і психологічна, і медична реабілітація, матеріальна допомога).
Він являється істинним народним обранцем, патріотом, українофілом та людиною з великої літери.

Сільські голови Старовижівського району

Чував, що в Луцьку нібито планується концерт такої собі народної артистки Наталії Бучинської. Став гуглити - знайшов цікаву інфу на Українській правді. Черкану її сюди. Матеріла - звідси.

Народну артистку Наталію Бучинську засуджують за участь у концертах на підтримку Антимайдану. Також їй закидають те, що вона не заслуговує на своє почесне звання.

Крім того, співачці приписують роман з ректором Михайлом Поплавським.

ТаблоID отримав статтю, у якій анонімний автор пропонує позбавити Бучинську звань та нагород.

Ще нещодавно на сцені Антимайдану, організованому регіоналами, Бучинська співала оду Партії регіонів та розважала тітушок, а сьогодні у соціальних мережах повідомляє:

"Вічна пам'ять хлопцям - Героям України!!! Молюсь за Україну та наших хлопців... Мужність та любов до Батьківщини - це скарб людяності! Уберігай Боже наших Чоловіків, захисти Україну!".

А тепер у мережі поширюють її слова співчуття

"Так і хочеться сказати: Наталіє Любомирівно Бучинська, покайтеся перед народом України та перед Богом! Від тепер ви не просто Народна артистка України, а ще й отримаєте справді народне звання "голос антимайдану", - зазначає автор статті.

Щодо звання Народної артистки, то тут виникає багато запитань. Кажуть, що Бучинська отримала це звання через зв’язки з екс-мністром МВС Миколою Білоконем.

"Можливо, Бучинська заслуговує цього високого звання у свого покровителя, екс-міністра МВС М. Білоконя, який удостоїв її на противагу чинному законодавству та людської совісті... Але згідно з Законом "Про державні нагороди України" вона не має права бути ні заслуженою, ні народною артисткою, оскільки перше отримала лише за рік роботи в ансамблі, не маючи відповідної освіти, досвіду, репертуарного списку, а другий п'ять років по тому... Ми вважаємо, таким чином повністю дискредитується і знецінюється статус народного..." – цитує автор співака Дмитра Гнатюка.

Колеги заздрять легкій кар'єрі Наталі Бучинської?

Крім того, Бучинська начебто сама зізналася, що мала чи має і досі інтимні стосунки з Михайлом Поплавським. До речі, Наталя є випускницею Київського національного університету культури і мистецтв.

Цікаво, що напередодні президентських виборів співачка закликала усіх виконати свій громадянський обов’язок та прийти на вибори. За кого голосувала не відомо, а от світлинами встигла похизуватися в соціальних мережах.

Також на сторінках артистки у соцмережах пиширюють афішу та повідомлення про те, що Бучинську запрошено спеціальною гостею на антипремію "Золотой батон" за сумнівні досягнення в галузі шоу-бізнесу.

Бучинська незабаром має виступити на премії "Золотий Батон"

"Антиукраїнським настроєм, підтримкою регіоналів та власними діями, Наталія Бучинська наблизила свій зоряний час, коли треба позбавляти почесних звань та нагород, на які, вважаю, не заслуговує та не гідна їх носити", - заявив автор.

Варто зауважити, що на ТаблоID ім'я Наталії Бучинської зустрічається лише у статтях про Михайла Поплавського.

Вперше в Луцьку!

H.Soror <Київ, Experimental/Psycho>
http://vk.com/h.soror
Київський дует тендітних дівчат, що створюють дивну експериментальну музику з барабанами, басом і парою ефектів. Це гіпнотичний інструментал з несподіваними поворотами рифів і розмірів, а гостьовий саксофон і рідкісний фоновий вокал тільки додають шарму.

Cold Comfort <Рівне, Post-Punk/Darkwave>
https://vk.com/cold__comfort
Cold/dark-wave тріо з міста Рівне. Це холодна виразна ритм-секція та відчужений вокал, що сповіщає про занепад і відчай.
Місце: Луцьк, BUNKER, вул.Мельнична, 13
Початок: 8 березня о 18:00

https://vk.com/hsoror_coldcomfort_lutsk

Останнім часом, у колонках новин з АТО все частіше зустрічаю фрази «проплачені терористи», або інші синоніми, що вживаються по відношенню до «війни за гроші». Вітчизняні ЗМІ нерідко пишуть про росіян, та й не тільки, які воюючи на боці самопроголошених ДНР і ЛНР отримують від 100 до 1000 доларів добових. І читаючи це, якось мимоволі приходить думка, що автори таких публікацій непомітно для себе стають звичайними вербувальниками до лав терористів. Адже за нинішніми мірками, гонорари справді вражають!

От і стало цікаво…

А якщо цікаво, завжди знайдеться у кого запитати. Пішла до знайомого. Він з тої категорії людей, яка пересікши рубіж у «50» побачила більше, ніж навіть було потрібно. Мій товариш не «сепар» і не «укроп». Він з тих, на чию молодість припали Кабул, Баграм, Нагірний Карабах і ще невідомо що, тому «необстріляним» його назвати не можна. Такі як він однозначно не підтримують ні тих, ні тих. І саме тому вони часто по різні сторони барикад дивляться один на одного на Донбасі.

На моє запитання знайомий незвично довго мовчав, думав. Потім, взявши телефон, з кимось розмовляв деякий час російською і передав мені слухавку з словами: «Лишнього не запитуй».

Але я в се ж запитала!

Несподіваного телефонного співрозмовника звали Віктор, а можливо й ні, цього уже напевне не з’ясую…

Він виявився родом з с. Привольне Ростовської області і моєму знайомому доводився «братішкою по Афгану».

У себе вдома, після розпаду СРСР, він мало працював, більше пив, бо тверезий часто не міг заснути через жахіття у сні. За останні двадцять років Віктор з’їздив контрактником у Чечню. Відстоюючи ідеали «слов’янського світу» мало не загинув у Югославії. Та на війну все ж тягнуло.

Коли «закрутилося» на Донбасі ніби ожив, вірив що поїде «бити фашистів», а тут ще й вербувальник запропонував непогані гроші, від 1000 до 2000 місячних. Здивувало, правда, що не в рублях, а у валюті вічного ідеологічного ворога «з-за океану», але так навіть краще.

Через якісь особисті справи їхати наважився лише в жовтні.
До Донецька прибув за власний кошт (у ростовському воєнкоматі тепер не видають грошей наперед). Приїхав, пройшов медкомісію, і як професійний ПТУРщик з реальним бойовим досвідом потрапив у бригаду «Восток». Воював в околицях донецького аеропорту. Стикаючись з українськими військовими дещо переосмислив російську агітацію. А коли його позицію накрило артилерійським вогнем і розбомбило продуктовий склад, він та його нові товариші 4 дні сиділи без їжі, в повних талого снігу окопах, без медикаментів і можливості зігрітись. Та морально добило не це, а вигляд вгодованих «ополченскихидеологическихкомандиров» і «кладовщиков», які катаючись на майже нових «БМВ», якось не дуже поривались на передову.

Віктор те, що називається «псіханув», написав рапорт, і на початку лютого пішов отримувати зароблене, щоб повернутись додому.
Гонорар якось зразу «прибив до землі», адже за 2 з лишком місяці під кулями йому нарахували аж 200 доларів. «Вибач, мовляв, місцевим взагалі майже не платимо, грошей не вистачає. Ну а російським друзям ось нашкребли». На матюки Віктора відповів штабний офіцер, який, заявив, що «Якщо мало, то треба було загинути на позиціях, і тоді його сім’ї виплатили б компенсацію у розмірі 200 тисяч гривень, які видаються родинам загиблих громадян РФ».
У той момент, коли я хотіла запитати ще щось, зв'язок обірвався: розмова «За кордон» з’їла усі гроші, і я не почула історію до кінця.

Дивлячись вчора сюжети з затриманими батальйоном «Донбас» «сепарами» дізналася, що влада ДНР обіцяла їм виплачувати 360 доларів місячно, і мимоволі згадав Віктора.

В голові постало питання: чому ж наші ЗМІ не пишуть про те, що самопроголошені сепаратистські республіки відверто «кидають» своїх бійців, що «патріотичні новороси-альтруїсти» там давно закінчились. Для чого українські журналісти мимоволі стають вербувальниками терористів, пишучи про високі гонорари «донецьких солдат удачі» і так смачно і в деталях описують «жорстокі злидні українських військових» стимулюючи тим самим ухиляння від мобілізації? Чому ж ми, маючи відповідні можливості, не проводимо належних агітаційних кампаній, які на кінець покладуть край потоку отетерілих від безгрошів’я «пацанчиків» до лав ДНР та ЛНР!

Молода сімя Рудько з Луцького району потребує нашої негайної допомоги!!!!
Малесенькому Ромчику лише 4 місяці, а він вже бореться за своє життя, оскільки лікарі Національної дитячої спеціалізованої лікарні "ОХМАТДИТ" поставили діагноз "ВРОДЖЕНИЙ ІМУНОДЕФІЦІТ (ГІПОГАММАГЛОБУЛИНЕМІЯ)" Зараз малеча в реанімації дитячої обласної лікарні м. Луцька. Дитинку можуть врятувати лікарі в Ізраілі, проте батькам катастрофічно не вистачає коштів, оскільки всі свої заощадження витратили на обстеження та лікування в НДСЛ "ОХМАТДИТ".
ПРОШУ ВСІХ ДОБРИХ ТА НЕБАЙДУЖИХ ЛЮДЕЙ ДОПОМОГТИ ВРЯТУВАТИ ДИТЯЧЕ ЖИТТЯ. Реквізити мами Романа:

№ картки 4149437849733850

Рудько Анна Євгеніївна