25 березня 2015 року в Луцькому національному технічному університеті відбувся регіональний семінар Української Асамблеї Студентського Самоврядування (УАСС) «Участь студентів у забезпеч

Волинським обласним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги проведено відкриту експертну дискусію у співпраці з відокремленим підрозділом ВГО «Об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу» у форматі круглого столу на тему: «Адвокатське самоврядування та шляхи розвитку безоплатної вторинної правової допомоги»
Дата проведення і час: 21 березня 2015 року об 11:00
Місце проведення: м. Луцьк, вул. Винниченка, 67, зал для засідань.
Метою даного заходу було обговорення проблемних питань, що можуть виникати при взаємодії між системою надання безоплатної вторинної правової допомоги та адвокатурою, стимулювання регіональних ініціатив, спрямованих на реалізацію Меморандуму про співпрацю у сфері надання безоплатної правової допомоги між Національною асоціацією адвокатів України та Міністерством юстиції України, а також поглиблення співпраці між органами адвокатського самоврядування та Волинським обласним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Участь в круглому столі взяли:
Директор Волинського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Ростислав Руденко, заступник директора Волинського обласного центру з надання БВПД Євгеній Блащук, головний спеціаліст відділу забезпечення якості надання пр

19 березня дітки з обмеженими можливостями, які навчаються в Крупівському НРЦ для дітей з вадами зору отримали надзвичайно приємний подарунок. Адже до них завітав відомий казкар Лірник Сашко, якого дітки дуже люблять, адже вони слухали його диски, дивились програми, які він веде на Українському телебаченні. Коли по школі поширювали анонс, що має приїхати Сашко Лірник, то дітки казали, що вони не вірять, бо мовляв як це таке може бути, казали, що він не приїде. А він таки взяв і приїхав. О 10 годині ранку актовий зал Крупівського НРЦ для дітей з вадами зору був заповнений вщерть, адже на захід завітали як учні, так і весь персонал, який працює в НРЦ, а також прийшла незряча молодь, яка об’єднана в Волинському осередку ВМГО інвалідів з вадами зору «Генерація успішної дії», власне ця організація спільно з Крупівським НРЦ для дітей з вадами зору і організувала данну зустріч. Як тільки Сашко Лірник вийшов на сцену в залі запанувала повна тиша, адже дітки нашорошено слухали казкаря. Сашко не лише розповідав казки, а і залучав дітей до театрального дійства, бо кожна казка супроводжувалась грою сашка з дітьми. Діти грали ролі персонажів казок, тим самим вони були не лише слухачами і глядачами, а і повноправними учасниками дійства. А особливо захоплені були незрячі дітки, адже вони аж ніяк не очікували, що до них підійде Сашко і за руку поведе і запропонує виконати роль в казці. Дві години тривала зустріч казкаря з дітками, а опісля всі бажаючі могли придбати книгу з казками, отримати автограф від Сашка Лірника і головне поспілкуватись з казкарем, адже спілкування це те, чого найбільше прагнуть дітки, в яких є вада зору.
В другій половині дня відбувся ще один виступ Лірника Сашка в Рожищенській дитячій бібліотеці, де були зібрані дітки з різними вадами здоров’я.
Ця зустріч була би неможливою без допомоги Луцьк експрес. Вони відгукуються на кожну акцію, яку проводить Генерація успішної дії і тут вони погодились виступити перевізником. Олександр Пиза це співорганізатор акції, який на протязі цілого дня супроводжував і допомагав нам в проведенні акції, саме він домовився з Рожищенською бібліотекою, аби вона зібрала діток на зустріч з Лірником Сашком.
Сподіваюсь, що дітки з обмеженими можливостями не раз ще зустрінуться з казкарем і інші відомі люди будуть їздити і до таких дітей, а не лише виступати в аудиторіях, які можуть заплатити. Бо всі ми ходимо під Богом, але часто про це забуваємо.

УВАГА! НЕЦЕНЗУРНА ЛЕКСИКА

На минулому тижні відбувся БРИФІНГ керівників галузевих профспілок області. Основний меседж зібрання – нас уряд проігнорував при прийнятті рішення про зміну тарифів на оплату комунальних послуг. І ми стурбовані... Ми дуже стурбовані. Ми хвилюємося за наших людей.
Я десь це вже чув. Канцлер Німеччини була стурбована, коли москалі загарбали Крим. Потім вона була дуже стурбована, коли російські найманці вбивають наших дітей на сході України.. Тепер вона надзвичайно стурбована, що бандити не дотримуються домовленностей, які самі підписали. І який толк від цієї стурбованності?
Тепер по суті. Ваша стурбованість тарифів не змінить. Потрібно виходити із реалій життя. Чому б Федерації Профспілок Волині не організувати волонтерів зі студентів вузів, які б займалися оформленням документів на отримання субсидій рядовим членам профспілок, пенсіонерам? Чому б не закріпити за кожним районом голів галузевих обкомів профспілок, які б спільно з представниками ЗМІ контролювали б роботу бюрократів на місцях, де будуть, певно, відфутболювати ці документи на пільги, тому що не там кома поставлена. І взагалі просто допомагати людям. Людям за чий рахунок вони утримуються. Конкретним людям.
Ось де має проявлятися стурбованість.

Знайшов сьогодні в інтернеті дуже цікаву думку Тетяни Чорновол. Поважаю її як активну діячку часів Євромайдану, знаю, що вона і в Луцьку була. Але думаю, її заява з приводу поданого нижче є абсолютно непрофесійною.

Ну, вчитайтеся самі: "Народный депутат от партии «Народный фронт» Татьяна Чорновил на днях заявила, что отменять налог на электромобили в Украине нет смысла по одной простой причине: в Украине нет электромобилей."

Хіба можна такими заявами і діями під корінь рубати цю тендітну і ще не розвинену, але перспективу галузь? Уявіть собі ту суму, яку Україна кожен день тратить москалям на паливо! І це при тому, що реально є технології. які на сьогодні дозволять принципиово змінити підхід до енерговитратності. Вважаю питання енергобезпеки країни стратегічним! Ось що каже Чорновол:

На уточняющий вопрос, считает ли Татьяна, что в Украине совсем нет электромобилей, или страна их просто не производит, Татьяна Чорновил, ответила:

«Да, я считаю, что в Украине совсем нет электромобилей. Потому что, чтобы электромобили могли существовать, необходима сеть заправок, где электромобили могли бы заправляться. Я не знаю про такую сеть. Я вообще не знаю про существование электромобилей. Речь может идти про один, два, три автомобиля. И мы будем сейчас обсуждать один, два или три автомобиля? Это очень сильно влияет на жизнь страны?»

Также Татьяна Чорновил отметила, что она не знает, платят ли владельцы электромобилей налог.

«Я не знаю о таком нюансе. Но даже если он и есть, то он несущественный, потому как электротранспорт у нас вообще не развит. Чтобы он развивался, для этого нужен не только электромобиль. Нужна сеть электрозаправок»

Журналист спросила народного депутата, на считает ли она, что инфраструктура существовала бы, если бы они (депутаты — прим. Autogeek) отменили ввозную пошлину.

«Нет, я так не считаю. Я, например, очень хотела бы иметь электромобиль. Но чтобы я могла иметь электромобиль, в этой стране должно произойти много изменений, должен появиться сервис для этих автомобилей. В частности, этот автомобиль нужно заряжать от электросети. Я, например, живу под Киевом, в 15 км от Киева, под аэропортом Борисполь. У меня электросеть такая, что вечером не работает микроволновка, она просто не тянет. То есть, я не смогу иметь электромобиль, потому что я просто не смогу заряжать его дома. Потому что наша электросеть очень изношена. Настолько, что от электроэнергии часто отключаются старые села. не выдерживают трансформаторы, не выдерживают сети. Это проблема человека, который живет в 15 км от Киева. А что будет у тех, кто живет дальше?»

По мнению Татьяны Чорновил, для того, чтобы электротранспорт в стране получил развитие, необходимо выполнить несколько условий.

«Первое — нужно привести в порядок наши электросети. Второе — нужно заинтересовать бизнес, который бы построил сеть электрозаправок, мог бы производить замену аккумуляторов и т.п. Это очень большой объем работ. Это не решится отменой какой-то пошлины на ввоз одного или двух электромобилей. У нас их не будут покупать, потому что у нас нет возможности их обслуживать», — сказала она.

Как верно подметил сооснователь Tesla Club Ukraine Назар Шымоне-Давыда у себя на страничке в Facebook, жаль, что Татьяна Чорновил, которая вообще не компетентна в этих вопросах, начинает раздавать комментарии.

1. Если у нее не работает микроволновка, то это не из-за слабой энергосистемы Украины, а из-за «работоспособности» электрика.
2. В Украине уже есть сотни электромобилей.
3. Только наша сеть насчитывает 38 зарядок, которые покрывают пока что базовые потребности Украины.
4. Как политик в Верховной Раде может говорить про Украину оборотами типа «В этой стране должно произойти…». Зачем она тогда, если «в этой стране», что-то должно произойти?

ДО РЕЧІ!!! А ви знаєте про існування вітряка неподалік Луцька? Ці всі речі - поряд і навіть не в майбтньому, а в нашому сьогоденні - треба не прогавити його...

Ходять чутки, що в Луцьку скоро буде ще один інформаційний ресурс з дуже великим бюджетом. А власники грошовиті хлопці.
Цікаво хто ж це в нас появився такий грошовитий на Волині?

Наприкінці лютого редакція отримала листа від жительки міста Марії Сокіл, в якому жінка цікавиться люстраційним процесом у Володимирі-Волинському. «Нас, жителів міста, дуже цікавить тема люстрації, як вона проходить в нашому місті. Хотілося б, щоб ви в своїх публікаціях висвітили цю тему і відповіли на запитання, як створювалася люстраційна комісія? Хто голова і члени даної комісії, чи люструвалися дані особи і ким, яка поетапність, хто вже пройшов процес люстрації, і які результати на даний час? Дякую за приділену увагу і надіюся, що дана тема буде якомога ширше висвітлена на сторінках вашої газети».

Не дивно, що жінку зацікавила люстрація у Володимирі-Волинському, адже це надто актуально й для всієї України. Бо це саме той процес, який допоміг багатьом європейським країнам очистити владу, дав шанс цим країнам на цивілізоване, демократичне майбутнє. Крізь сито люстрації мають пройти чиновники сьогоднішні й завтрашні, аби українська влада всіх рівнів стала справді прозорою, ефективною та відповідальною.

Якщо ж повернутися до нашого древнього міста, то його ще в минулому році охопив процес люстрації, точніше створення структури, яка мала б здійснювати цю надважливу справу. 7 квітня буде рік по тому, як районний будинок культури приймав у своїй залі засідання робочої групи зі створення люстраційного комітету. Докладно про це наше видання писало у №15 за 2014 рік. В цьому матеріалі є відповідь на перше питання нашої читачки пані Марії Сокіл, як створювалася люстраційна комісія. Наведемо кілька уривків з того матеріалу.

«Відсутність закону про люстрацію, як бачиться, не завадило кільком мешканцям нашого міста об’єднатися в робочу группу зі створення люстраційного комітету у Володимирі-Волинському та районі. За словами представників цієї групи, вони зробили чималий шмат роботи: прийняли відповідні документи, зареєстрували всіх бажаючих стати членами цього люстраційного комітету. Й ось у понеділок, 7 квітня, в районному будинку культури відбулися громадські слухання, на яких планувалося обговорити кандидатури в люстраційний комітет й затвердити достойних. До слова, за визначенням робочої групи, до комітету має входити 15 осіб, при надзвичайній потребі - 17. Бажаючих же стати головними міськими та районними люстраторами виявилося аж…16. Втім, в процесі проведення заходу з’ясувалося, що до цих 16 кандидатур додалося ще 3. Стати кандидатом в люстратори можна за власної ініціативи, шляхом самовисунення, або ж за чиєюсь рекомендацією… Варто відзначити, що в залі районного будинку культури, який вміщає більше півтисячі людей, на громадські слухання зібралася заледве сотня слухачів. Чи то люди не знали про слухання, а чи не вважали за доцільне брати в них участь… Дехто висловив припущення, що група з 9 осіб (робоча група) не може вирішувати таке суспільно важливе для жителів міста й району питання, як люстраційний комітет. Мовляв, не має для цього повноважень. Неодноразово лунали пропозиції про висунення кандидатур потенційних люстраторів та їх обговорення в колективах підприємств, установ та організацій міста. Аргументували промовці це тим, що тоді свою точку зору висловлять не кількадесят людей, а переважна більшість жителів Володимира-Волинського та району. Відтак, в люстраційний комітет можна буде вибрати найбільш гідні кандидатури.

Одним словом, дискусія тривала довго. В її ході ще чимало людей наголосили на необхідності діяльності люстраційних комітетів та робочих груп із їх створення в правовому полі, тобто в рамках закону.

Врешті-решт, до процедури обговорення та затвердження кандидатур у люстраційний комітет таки перейшли. За регламентом, кожен із потенційних люстраторів мав відповісти на 10 запитань. Однак присутніх у залі було надто мало для того, аби така кількість запитань прозвучала. Відтак, і повноцінного, всебічного та об’єктивного обговорення кандидатур, за великим рахунком, не відбулося. Щоправда, в організаторів слухань враження склалося інше, на їхню думку, кандидатури були обговорені й підлягали затвердженню. При цьому те, скільки людей брало участь в обговоренні й скільки їх узагалі було в залі (а ставало їх в міру представлення кандидатур усе менше й менше), нікого не цікавило».

Ось так і був затверджений список місцевих люстраторів. Називалася тоді ця люстраційна структура ніби комітет громадської людстрації. А головним у ньому став Володимир Юхимович Грек. Чому саме ця людина, для більшості містян так і залишилося загадкою…

Відповідаючи на запитання нашої читачки, логічним буде дати відповідь на питання, хто ж такий Володимир Грек? Жителі міста, яким нині 50 і більше, знають, що пан Грек – це яскравий представник радянської торгівлі місцевого масштабу. Багато про що говорять його посади в торгівлі: завідуючого оргвідділом управління торгівлі міськвиконкому, заступника начальника управління торгівлі… Думаю, не варто наголошувати на тому, що сфера торгівлі в Радянському Союзі, в часи постійних дефіцитів, була золотою жилою. А герой нашої оповіді, як вже писалося вище, був не останньою людиною в цій торгівельній царині, навіть навпаки, однією з перших… Втім, для чого вдаватися у словесні спогади й бути звинуваченою в упередженому ставленні? Ліпше вдамося до написанного. В газеті «Слово правди» №4 за 1990 рік була надрукавана стаття під назвою «За спиною «Шураві». Автор публікації - т.в.о. головного податкового ревізора-інспектора міськфінвідділу С. Ситник коротко - описує історію створення доволі відомого у Володимирі-Волинського на той час кафе «Шураві», що розташовувалося у підвалі районного будинку культури. «З ініціативи воїнів-інтернаціоналістів створено клуб «Шураві», який покликаний об’єднувати їхні інтереси, запити, зусилля в розв’язанні як внутрішніх, так і загальних наболілих проблем. Программа клубу також включає створення благодійного фонду, з якого згодом виплачуватимуться пенсії сім’ям воїнів-земляків, які загинули в Афганістані, матерям і вдовам». Далі автор докладно розповідає, як вдалося з підвалу зробити клуб: «Як показала перевірка, проведена міськфінвідділом, на переобладнання підвалу РБК під клуб відділ культури витратив 4932 карбованці і 60 копійок…» Афганці багато доклали зусиль, аби звичайний підвал став місцем, куди могли би приходити люди. Ремонтували, фарбували, переобладнували. Коли ж справа була зроблена, в директора будинку культури Я.А. Кузьми виникла ідея: а чому би при клубі «Шураві» не створити відеокафе? На зламі 80-90-х років це було небачене до цього диво в древньому Володимирі! Ще б пак! У місті працював один ресторан і кілька їдалень, а тут чудо-диво цивілізації – кафе, та ще й відео! До цієї нової і доволі, як з’ясувалося згодом, прибуткової справи активно долучився заступник начальника управління торгівлі міськвиконкому Володимир Грек! Кому ж, як не досвідченому фахівцю торгівельної справи, опановувати нові обрії, тим паче, всі необхідні матеріали та засоби під рукою в нього були. На підтвердження цього С.Ситник у своїй публікації пише: «В.Ю. Грек хутенько виділив з фондів управління все необхідне для обладнання кафе і послужливо надав для демонстрування відеофільмів свій власний відеомагнітофон вартістю 2550 карбованців. Він же став керівником творчого колективу відеокафе, яке частину своїх доходів нібито мало перераховувати у вищезгаданий благодійний фонд. Потім, прикриваючись вивіскою «Шураві», за спиною РБК й управління торгівлі 10 серпня минулого року спритники з відеотеки укладають договір з міським відділом культури, яким передбачалося, що 70 відсотків доходу кафе йтиме на зарплату колективу відеокафе, 26 – відділу культури у фонд платних послуг і 4 відсотки – на заробітну плату бухгалтерії культвідділу». Ось так по-діловому хвацько були розподілені доходи кафе. Лише виникає логічне запитання: а де ж відсотки у благодійний фонд воїнів-інтернаціоналістів? Ставить це запитання й автор статті «За спиною «Шураві» і дає на нього відповідь: «Нема. Їх договором просто не передбачено. Ось так благородно», - підсумовує С.Ситник. А далі – активний та заповзятий працівник радянської торгівлі Володимир Грек докладає неймовірних зусиль, аби справи в кафе «Шураві» йшли вгору, а відтак, приносили прибутки. «В.Ю.Грек сконцентровує тут усі дефіцитні продукти (розчинну каву, шоколад, цукерки, сервелат і т.д.), які мали би, коли по-справедливому, в рівних частках надходити в усі кафетерії, підпорядковані управлінню торгівлі, робиться все для того, аби якомога більше відвідувачів привернути до «Шураві».

Знайомі пригадують зоряні часи розквіту «Шураві», де можна було посмакувати не лише дефіцитними делікатесами, але й долучитися до «шедеврів» світового кінематографу. На брак відвідувачів заклад не страждає: вечорами, й не тільки, в підвальному кафе велелюдно. Підтверджує це і автор згаданої публікації С.Ситник: «Це переважно підлітки, старшокласники, учні СПТУ і технікуму. Всі вони без обмеження можуть попасти на будь-який фільм. Заплатив карбованець 50 копійок – і насолоджуйся видивом західнонімецького еротичного фільму або «подвигами» Рембо з однойменного фільму (США), який жорстоко розправляється з радянськими воїнами-інтернаціоналістами». Як висновок напрошується наступне: вже тоді неофіційні керівники вміли й знали, як добре заробити на підлітках. А що ж заробили офіційні структури - відділ культури, районний будинок культури та управління торгівлі? Автор статті наводить цифри з цього приводу: «Для дирекції будинку культури… це невигідно, бо виходить так, що вона працює не для своїх, а для чужих інтересів… За чотири місяці роботи кафетерію відділу культури відраховано лише 1802 карбованці, в той же час заробітна плата В.Ю.Грека лише за листопад минулого року становила 1037 карбованців 17 копійок… (для довідки: середня заробітна плата пересічного працівника у 1989 році – 212,76 крб. – Авт.) І ще: 610 карбованців 10 копійок нараховано персоналу кафе, яке на 5 грудня 1989 року не дало жодного карбованця виручки управлінню торгівлі, тоді як подібні йому заклади лише за день здають в середньому 300 карбованців виторгу». Вже не йшла мова про відшкодування витрат відділу культури зі створення клубу… Ось вам і дебет із кредитом, як прийнято говорити у фінансистів. За державний кошт було створено всі умови для отримання заробітків окремим особам.

Отож, як бачиться з публікації 25-річної давнини, вже в ті часи, на початку 90-х років, почали проявлятися підприємливі паростки працівників радянської торгівлі, які згодом стануть фундаментом особистого бізнесу.

Не дивно, що після розпаду Радянського Союзу Володимир Юхимович Грек відкрив на вулиці Луцькій господарчий магазин, який довгі роки успішно працював. Але широка душа й активна натура пана Грека не дозволяють йому обмежитися бізнесовими справами. Він прагне значно ширших просторів, де можна було б проявити всі свої здібності та навички, отримані ще в сфері радянської торгівлі. А туди, як відомо, з вулиці люди не потрапляли. Там були лише обрані, з певним хистом, з певними знаннями та вміннями. Чи, може, вже власний бізнес не таким прибутковим став?

І як усі ці здібності нині проявить шановний Володимир Юхимович на посаді головного люстратора Володимира-Волинського? Зводитиме, за звичкою, дебет із кредитом? Чи, може, буде за давньою торгівельною звичкою розподіляти дефіцитні товари? В даному випадку – посади?

До речі, у 2014 році люстраційна структура в нашому місті називала себе, здається, комітетом громадської люстрації, а вже нині структура зветься значно поважніше: ГО «Всеукраїнська люстрація. Волинь». Ось так - поважні люди й поважно звуться…

Цікавить ще й таке: чи відомо Єгору Соболєву, хто у нашому місті називає себе люстраторами? Чи знає молодий український політик людей, які позиціонують себе борцями за справедливість й прикриваються його ідеями? Навряд чи знає, бо коли підприємливі торгівці вже заробляли тисячі, пану Соболєву було лише 12 років.
Чи відповіли ми на кілька запитань Марії Сокіл? Сподіваємося, що так. А висновки робити вам, шановні читачі.

Життя

Так весело в дитячі роки
По полю бігати як вперше,
Забутись зовсім про уроки
І в гомоні лиш чуть: «Хто перший»?

Та юність теж приносить користь –
Ми плачемо та сміємося,
І кожен з нас читає повість
Свого життя, яке здалося б
Пройшло, пробігло, промайнуло…

І ось тепер і я дорослий,
Тримаю руку ту малую
І знаю, що усе вдалося
Коли я донечку цілую.





*** *** ***


Живу лиш тим, що відчуваю в снах;
Живу лиш тим, як ніжно б'ється серце;
Живу лиш поцілунком на вустах,
І це у мене знову як у перше.

Немов душа, яка вже скам'яніла
Озвалась квіткою в душі,
Яка промінням теплим освітила
Ті струни почуттів, де йшли дощі.

Той біль, який у скроннях бився,
Той тихий шепіт двох сердець
Об інші почуття розбився,
Та це мабуть ще не кінець.



Автор Вега Наталія