Театр і волинські невігласи. ФОТО
Для чого невігласам театр? Іноді складається враження, що вони туди ходять за інерцією — бо всі їхні знайомі вже там були, або у вихідний день ніде подітися, чи просто треба десь час із новою потенційною коханою перебути.
А ще, маю підозру, що деякі новоспечені “театрали”, й уяви не маючи, що таке театр, йдуть туди як до цирку чи, скажімо, в кінотеатр — набираючи повні пазухи наїдків, лаштуючись на останніх рядах, на т.зв. “місцях для поцілунків”. Про елементарне знання етикету — що на виставу не запізнюються, що слід займати місце, вказане у квитку, що чоловік завжди сідає після дами, що звук мобільного слід вимикати — годі й казати.
За іронією долі, однією з останніх вистав перед Новим роком у Волинському українському академічному музично-драматичному театрі ім.Шевченка була “Моя чарівна леді” - за мотивами п’єси Бернарда Шоу “Пігмаліон”.
Сюжет багатьом відомий ще з шкільної програми: двоє друзів — професор фонетики Генрі Хіггінс і полковник британської армії Пікерінг — укладають парі, за яким перший має протягом короткого часу навчити сільську дівчину, квіткарку Елізу Дуліттл гарних манер і гідної поведінки у вищому суспільстві. Еліза не тільки впоралася із завданням, але й стала правжньою леді, подекуди перевершуючи деяких тодішніх «уроджених аристократок». Здавалося, ця історія - як жодна інша — мала би бути взірцем для волинського глядача. Але, на жаль, цього не сталося. Дехто навіть не приховував, що прийшов до театральної зали не за враженнями, а, ймовірно, повечеряти з друзями.
Найбільш вправні захопили з собою пиво та закуску. Протягом всієї вистави вони гамірно вовтузилися, пожирали свої наїдки, запиваючи їх хмелем із пластикової тари.
Не відволікала гра акторів не тільки любителів пошарудіти пакетами з чіпсами, а й тих, хто вирішив поєднати приємне з корисним на останніх рядах.
Їм точно було не до Бернарда Шоу з його пропагуванням справжніх моральних цінностей. Подумалося: а з ким же укласти парі, щоб і загальний культурний рівень лучан став вищим? Питання залишається відкритим...
Джерело: VolynTimes
А ще, маю підозру, що деякі новоспечені “театрали”, й уяви не маючи, що таке театр, йдуть туди як до цирку чи, скажімо, в кінотеатр — набираючи повні пазухи наїдків, лаштуючись на останніх рядах, на т.зв. “місцях для поцілунків”. Про елементарне знання етикету — що на виставу не запізнюються, що слід займати місце, вказане у квитку, що чоловік завжди сідає після дами, що звук мобільного слід вимикати — годі й казати.
За іронією долі, однією з останніх вистав перед Новим роком у Волинському українському академічному музично-драматичному театрі ім.Шевченка була “Моя чарівна леді” - за мотивами п’єси Бернарда Шоу “Пігмаліон”.
Сюжет багатьом відомий ще з шкільної програми: двоє друзів — професор фонетики Генрі Хіггінс і полковник британської армії Пікерінг — укладають парі, за яким перший має протягом короткого часу навчити сільську дівчину, квіткарку Елізу Дуліттл гарних манер і гідної поведінки у вищому суспільстві. Еліза не тільки впоралася із завданням, але й стала правжньою леді, подекуди перевершуючи деяких тодішніх «уроджених аристократок». Здавалося, ця історія - як жодна інша — мала би бути взірцем для волинського глядача. Але, на жаль, цього не сталося. Дехто навіть не приховував, що прийшов до театральної зали не за враженнями, а, ймовірно, повечеряти з друзями.
Найбільш вправні захопили з собою пиво та закуску. Протягом всієї вистави вони гамірно вовтузилися, пожирали свої наїдки, запиваючи їх хмелем із пластикової тари.
Не відволікала гра акторів не тільки любителів пошарудіти пакетами з чіпсами, а й тих, хто вирішив поєднати приємне з корисним на останніх рядах.
Їм точно було не до Бернарда Шоу з його пропагуванням справжніх моральних цінностей. Подумалося: а з ким же укласти парі, щоб і загальний культурний рівень лучан став вищим? Питання залишається відкритим...
Джерело: VolynTimes
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 9
Били в морду не разбираясь.
Театр стоит того, чтобы встретить там прекрасное...
и, кстати, не уверена. что Элиза Дулиттл была из ела. Кажется, городская девушка была из трущоб, и вовсе не плохая... этикет - это не только знание, как вести себя. но и нераспространение злобы.