«Туризм це не тільки хобі – це життя»: Руслана Мельник

Енергійна, весела, доброзичлива людина, яка може дістатися у будь який куточок не лише України, а й закордон автостопом. Не кожна людина зможе наважитися на це, а ось Руслана Мельник може. Про свої подвиги та життя вона поділилася із нами

Ви давно захоплюєтесь туризмом?

Ще з дитинства я любила побродити – була організатором на вулиці всіляких ігор та пустощів. Перший раз пішла в туристичну мандрівку ще в шкільні роки, коли навчалася та відвідувала туристичний гурток у Цуманській ЗОШ, там ми відвідували сусідні села Лопатень, Клубочин, Берестяне. Щоправда мені доводилося звечора винести рюкзак з дому, заховати в кущах, добряче притрусити травою, а зранку через паркани та городи пробиратися за моїм реманентом, по одній простій причині – у туристичні походи мене не пускали батьки. Проте все одно мене дуже захопило. Я відразу відчула – це моє.

Руслано, чому Ви обрали саме туризм?

Це один із способів пізнати та відчути світ, природу, історико-архітектурні пам’ятки, історію, культуру, життя і, першочергово, відкрити себе, а цей процес безконечний.

А чому ви назвали туристичний клуб «Ми», а не «Веселка», наприклад, чи «Турист»?

Для того, щоб подорожувати треба, щоб була група людей, можна і індивідуально, але це вже не той ефект – коли багато тоді і веселіше, мабуть, тому і назвали «Ми».

Ви все своє життя пов’язали із туризмом, не шкодуєте про це?

Звичайно ж ні. Мені подобається займатися туризмом – йти за покликом душі. Мене часто жартома запитують: чи я ще не всі Карпати облазила. Я відповідаю: поки ще ні. Напевно, коли обійду, доведеться залазити на піч. (сміється і жартує)



Нам відомо ви часто ходите в різні походи з дітьми, де ви вже побували, і куди ще хочете помандрувати?

З дітьми, з дорослими. Бували в багатьох мандрівках по Волині, Карпатах, Криму, замках, печерах, одним словом, в багатьох місцях України. Прикро, що найбільш далеке місце, де ми були – це Білорусь. Хотілося б відвідати Кавказькі гори, Альпи, Гімалаї та багато інших теплих місць і не дуже місць.

Де ви любите відпочивати?

В Криму і Закарпатті, не знаю чому, просто мені там подобається.

Чого ви боїтеся найбільше в своєму житті?

Я не боюся ні звірів ні темряви як багато людей, але я боюся відчуття упущення в житті. Адже коли людина відчуває, що вона щось має реалізувати і не робить – відчувається упущення. Тому найважливіше в житті – це самореалізація,.

Яка ваша найзаповітніша мрія?

На певному етапі життя є одна мрія, коли вона втілюється у життя, з’являється інша і т.д. На даному етапі мені хочеться створити фільм «Природні перлини Волині», вдало провести другий туристичний фестиваль авторської пісні, фото- і кіноаматорів «Вітрила пригод», побувати в Грузії, незвіданих куточках Волині та Карпат.

Руслано, який вчинок у своєму житті вважаєте найекстремальнішим?

Лижний похід Карпатськими горами. Це було ще в студентські роки, коли група абсолютно непідготованих для цього туристів рушила з дерев’яними величезними лижами по Карпатських горах, де лише мисливці ходять на полювання. Щоправда, на лижах ми зовсім не їздили, носили їх лише на плечах, на яких в рюкзаку ще була маса зимового одягу та продуктів харчування. Рух взимку дуже обмежений, тому що потрібно було протоптувати стежку, де по коліна, а той по пояс снігу, короткий зимовий світловий день, ночівля в парашутному наметі на снігу, зранку замерзлі чоботи потрібно нагріти на вогні, зготувати сніданок та вечерю. Ми взагалі втратили орієнтири де ми, рухалися лише вздовж річки по бездоріжжю. Нам постійно щось ввижалося, що ось неподалік чути гул машин, коли побачили будинок лісника, то радощам не було меж. Адже можна затопити «буржуйку» та погрітися, це вдалося надзвичайно тяжко. За парадоксальною ситуацією ми вийшли в те село, що було заплановано. Щоправда, коли я повернулася додому, то цілу добу спала.



Що Вас спонукало приєднатися до спілки «Молодіжна Платформа»?

Є дуже багато спільних питань, взаємодопомоги по акціях, простого спілкування між людьми. Адже, кожна організація, як равлик сидить у своєму панцирі, я вважаю, що потрібно його скидати. Адже тільки спільними зусиллями творчих, креативних, впевнених у собі людей можна гори перевернути.

Яке Ваше гасло по життю?

Слухати своє серце! І раджу усім прислухатися до свого серця, воно вам поганого нічого не підкаже.
Спілкувалася Орися Процак