На Волині згадували жертв масового розстрілу

На ківерцівщині пом’янули жертв клубочинської трагедії: за агітацію та боротьбу проти нацизму німці вбили 137 місцевих жителів, а село спалили.

Про це повідомляє ВОДТРК.

Четверте листопада трагічним рядком вписане в історію невеличкого села Клубочин Ківерцівського району. Такого ж осіннього дня 1942 року тут фашисти розстріляли 137 жителів, решту вивезли, село пограбували, будинки спалили. Відродилося воно після війни, а з нагоди 70-річчя Клубочинської трагедії панахиду за убієнними відслужили у новозбудованій церкві.

Марія Шнит щороку 4 листопада приходить на святе для усіх клубочинців місце, бо тут покоїться 21 людина з її родини. Їй було 13 років, коли трапилася та страшна трагедія у її рідному Клубочині.

У роки Великої Вітчизняної війни у невеличкому, загубленому в Цуманських лісах Клубочині однією з перших на Волині почала діяти антифашистська група, яку очолював місцевий житель Олександр Філюк. А підпільну комсомольську організацію – Денис Мацюк. Підпільники та молоді активісти друкували і розповсюджували листівки із закликами непокори, опору і боротьби, вистежували і знищували ворогів, спалювали машини, псували лінії зв’язку.

Фашисти вирішили покарати клубочинців за підтримку партизанів, розгромити комсомольський осередок. На світанку 4 листопада 1942 року сотні гітлерівців та поліцаїв оточили Клубочин. За списком, складеним зрадником, розстрілювали чоловіків, жінок, дітей. Всього розстріляли 137 клубочинців. З них 38 дітей. На плитах викарбувані прізвища. Вони повторюються : Мацюки, Філюки, Шніти. Цілими родинами розстріляли.

Щороку приїжджає до Клубочина Федір Мацюк з сім”єю. Тут покоїться перша сім”я його батька. А керівник клубочинських комсомольців Денис Мацюк доводиться йому братом.

У 1979 році на місці розстрілу мирних жителів було споруджено пам’ятник, музей, встановлено плити з прізвищами. Десь тут шумить і клен першого космонавта-українця – Павла Поповича. А потім загубилася серед вихору державних і політичних подій трагедія невеличкого села. І лише напередодні 70-річчя трагедії відновили прізвища на плитах, обнесли територію новим парканом, а головне—нарешті, завершили будівництво церкви, розпочате у 2006 році. Її клубочинці ніколи не мали. Доклалися до справи лісівники.

Невеличкий храм не міг вмістити усіх. Тому молилися за душі полеглих земляків на вулиці. Священики освятили братську могилу, пом’янули добрим словом земляків гості, місцева і районна влада.

Велика трагедія маленького волинського села не може бути забута, бо це частина нашої історії.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.