Група «Червоних директорів»

Вони різні за статками і можливостями, але об’єднані світоглядом і стилем керівництва. Їх життєва філософія породжена епохою, яку сьогодні іронічно чи ностальгійно називають «загниваючим соціалізмом». Більшість учасників цієї умовної групи зайняли свої посади ще у 1980-х роках, зуміли адаптуватись у ринкових перетвореннях незалежної України, «трансформувавши» радянські підприємства у дієздатні господарюючі суб’єкти.

Нинішній голова Волинської облдержадміністрації Володимир Гунчик прийшов на роботу на Луцький автомобільний завод ще у 1983 році. Віктор Чорнуха з 1982-го по 1999 рік був начальником Луцького СУ-536 тресту «Промхімсантехмонтаж», (пізніше – будівельної компанії «Луцьксантехмонтаж № 536»). Володимир Мікуліч був директором оптової бази «Волиньбакалія», на базі якої пізніше виникла компанія «Волиньпак». Генеральний директор «SKF Україна» Володимир Цибульський почав працювати на Луцькому державному підшипниковому заводі ще у 1977 році на посаді майстра цеху нестандартного обладнання. У тому ж 1977-му на Луцькому 208-му авіаційному ремонтному заводі на посаду старшого інженера прийшов лейтенант Микола Матрунчик, сьогодні – полковник запасу, Герой України, директор Державного підприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор», що належить державному концерну «Укроборонпром».

У підпорядкуванні цих людей – тисячі працівників, які своїми податками формують дохідну базу місцевого бюджету, переважно Луцького міського. Проте в інших адміністративних одиницях області їх вплив теж відчутний. Учасники групи товаришують, разом засідають у виконавчому комітеті Луцької міської ради, погоджують між собою політичні кроки.

Призначення у 2014 році Володимира Гунчика на посаду голови облдержадміністрації додало групі потужного адмінресурсу. Накладений на фактори соціально-економічного впливу, він визначив місце групи у рейтингу.

За неофіційною інформацією «червоні директори» на всю готуються до місцевих виборів, маючи намір підтримати на них чинного мера Миколу Романюка.