Я тільки тиждень назад заповзялася читати ці розділи, але от з більшістю тез шановного дописувача ... мені погодитися дуже важко. Я тут персональним адвокатом Мартинюка не буду, але багаторічний досвід перебування на читацькій ниві спонукає мене до висловлення думки з приводу цих текстів 1) Цілісність присутня, якщо читати розділ за розділом. Схожа атмосфера, герої, сюжетні зв'язки, вулиці, манера, осінь блін))) Присутнє відчуття бажання читати наступний розділ в контексті бажаного продовження, шо говорить про цілісність емоційного полотна розповіді і її розвитку. На мою думку)) 2) Жодних нестиковочок не зустріла. Поведінка жінки ще і не така буває. Як і злочинців в принципі. Ще не з такими гіперемоціями жизнєнними стикалася за три роки викладання в універі:)) 3) Як на мене це одна із фішок текстів Мартинюка - рваність розповіді. Ці звертання навпаки додають їй стилістичної оригінальності. Це окремий світ, за яким має спостерігати читач. Це діалог з собою, з Нею, і місцями з читачем. Мені здається, це дуже добрий прийом. На фоні типових сюжетних розповідей, яких зараз більше ніж вдосталь в сучліті. 4) Передсмертна сповідь? Кардинально протилежне враження. Емоції автора відповідають психологічним трансформаціям типовим для його віку. Причому в кожному розділі, через часом найгірші ситуації, відчувається світло. Якась надія, розуміння важливості тих чи інших речей на противагу звичним уявленням. Це одне. Інший бік медалі - якщо Мартинюк є таким яким є у плані емоційності - чому він має бути іншим??*** Питання. 5) Лайка? Мені здається, що малювати реальність такою якою вона є – це річ відповідальна. І не потрібно замилювати слова, явища і обличчя чимось прийнятнішим. Я Кінга теж читала, і не тільки Кінга. Як ви правильно підмітили, мати мають бути в тему. В Мартинюка не знайшла ніде ситуації, де цей мат не був би невиправданим. Якщо так говорять його герої – значить так вони говорять. Вийдіть на вулицю міста, проїдьтесь 15-кою))) Це життя. Це все. Мартинюку точно треба вдосконалюватися, як і кожному іншому митцю, але на мій погляд йому це вдається навіть в цих часових рамках викладу розділів, про які ми тут говоримо. Він і сам десь пише про сирість цих абзаців. А смаки, смаки завжди лишаться смаками… Деякі подруги говорять про геніальність Андруховича чи Жадана, письменників які стали Письменниками. Але це не моє. Я їх не буду читати. Але буду читати таке похмуре чтіво, бо це моє)) П.с. впливи це не страшно. Головне щирість емоцій у рядках. =))