Так у тому-то і справа, що Візором лобіюється процес централізованої диспетчеризації усіх маршрутів (зрозуміло, щоб скрізь встановити свої трекери, навіть там, де вони вже є). Перевізники, які вже мають свої GPS-системи та власні системи диспетчеризації обурені, бо вважають, що це нераціонально та примушує їх платити вдруге та ще й втридорога. Цим вони підбурюють інших перевізників, які надіються, що під протестний шумок взагалі скасують рішення пр встановлення трекерів або хоча б відтермінують його. Теперішня влада, я так думаю, теж сумнівається у раціональності та незаангажованості ВАШОГО, пане Петро, рішення, тому і ніяк не може прийняти будь-якого іншого рішення - постійно зволікає, перевіряє-перепровіряє і т.д.

Примітка: останнє речення слід читати так: сенс в існуванні СТОРОННЬОЇ системи диспетчеризації...

Ірина - молодець, захотіла розібратись у ситуації, але до кінця так і не розібралась, свідченням чому назва статті. Кілька моїх коментарів до статті: 1. Корінь проблеми - у невизначеності поняття диспетчеризації, яке бралось за основу при проведенні відповідного конкурсу. Якщо диспетчеризація - це поточне управління рухом транспорту в режимі реального часу - тоді слід справді створювати солідний штат диспетчерів і кошти на його утримання розподіляти серед перевізників. Але. Наскільки я знаю, відповідальність за рух транспорту по маршруту, відповідно до укладених тендерних угод, несе ПЕРЕВІЗНИК, значить він і повинен здійснювати диспетчеризацію процесу, хіба ні? Отже, функція оперативного управління перевезеннями повинна залишатись у перевізників, а до відання централізованого органу повинен бути віднесений лише контроль за дотриманням графіку руху. Тут і виникають проблеми. 2. Міська влада не знала і, по-моєму, ще й зараз не знає, яким чином, вона може контролювати дотримання перевізниками графіку перевезень. Все нібито просто - GPS-моніторинг, завдяки якому видно, як рухається транспорт. Але. Припустимо, усі перевізники забезпечили функцію GPS-моніторингу і надали доступ до он-лайн перегляду руху працівникам відділу транспорту міськради або працівникам створеного централізованого диспетчерського пункту (конкурс на формування якого виграв Візор). Що далі? Працівники відділу чи диспетчерського пункту сидітимуть вдень і вночі і дивитимуться як рухається 250 маршруток? А в разі збою телефонуватимуть відповідному перевізнику (який сам давно вже знає про порушення графіку, оскільки здійснює паралельне диспетчерування) і висловлюватимуть свої претензії? Проте якщо маршрутка поламалсь або на дорозі пробка, це ж ніяк не вплине на виправлення графіку, чи не так? У чому тоді сенс у витрачанні таких коштів (близько півмільйона грн. на рік, не рахуючи разових витрат на встановлення GPS) на систему, яка не дає належної віддачі? 3. На мою думку, система може працювати так: - кожен перевізник визначає самостійно, яку систему GPS-моніторингу використовувати, але обов'язковою вимогою до перевізників є надання відділу транспорту СТАНДАРТИЗОВАНИХ даних із заданою періодичністю (щодня, раз на три дні, раз на тиждень) та створення можливості для незалежної перевірки наданих звітних даних. Ці дані повинні містити таку основну інформацію: по кожному маршруту та по кожному виїзду - точний час прибуття на кожну зупинку та розраховані середні (статистично коректні) показники відхилення руху; виписані об'єктивні причини відхилення; - відділ транспорту повинен створити постійну та незаангажовану систему верифікації (перевірки) даних, наданих перевізниками; - при найменшому випадку фальсифікації звітних даних з перевізником автоматично розривається угода і проводиться новий конкурс; - у випадку перевищення перевізником мінімально допустимої кількості відхилень від графіку руху, з ним знову ж таки, розривається угода. У такому випадку, сенс в існуванні системи диспетчеризації є лише у невеликих перевізників, які б хотіли віддати цю функцію на аутсорсинг іншій організації (наприклад - Візору).

Михайло, консерватизм не є однозначним злом, як і проактивність не завжди добра. Все залежить від ситуації. Я хотів сказати, що півтора роки тому, коли лучанам набридли політичні катаклізми, вони проголосували за Романюка. Завтра буде соціальний запит на політика-революціонера - і обраним буде дехто інший (якщо тільки Романюк кардинально не зміниться:). Цей допис - це відповідь на статтю Тетяни Грішиної. Зокрема мене трохи збентежила її дещо категорична позиція щодо відсутності позиції у Романюка (вибачайте за тавтологію). Щодо лучан, то тут позиція також неоднозначна. Всі напевне знають, що стилі управління у японців і американців зовсім інші. Менеджмент перших базується на колективізмі, інших - на індивідуалізмі. Однозначно не можна сказати, який зі стилів кращий, тому що ці народи все ще перебувають серед світових лідерів за показником продуктивності праці. Але очевидно те, що обидва стилі базуються на особливостях ментальності народу. Просто керівництво фірм прагне адаптувати корпоративну культуру під ці соціетальні особливості. Те ж саме і з нашим Луцьком. Керівництво міста повинно враховувати особливості ментальності лучан при прийнятті рішень, особливо стратегічних. Тобто, якщо волиняни неквапливі, значить більше часу потрібно виділяти на підготовку та апробацію рішень. Якщо ми консервативні, значить стратегії розвитку повинні бути (принаймні публічно) поміркованими.

Комуністи під червоно-чорними стягами...