Звичайно, що недостатьно однієй публікації, щоб повністю висвітлити підняту в статті тему.Наприклад періоду відновлення флоту Волині в війну та післявоєнний періоди.На жаль свідки тих подій уже відійшли в вічність, а фото за той час ніхто не мав змоги зробити.Недостатньо фотографій і за доби радянської влади, хоча я переконаний, що вони ще зберігаються в старих сімейних альбомах працівників підпрємств пов*язаних з річковим флотом Волині. Збереглися такі любительські фото і в мене.Якщо автора цікавить ця тема, то я можу вислати в електронному вигляді частину їх. Я так думаю, що чим далі від нашого часу, тим буде цікавіше слідуючим поколінням знати про історію свого краю. І дивуватись, як на такій річецьці Стир, яка в майбутньому в їхній час, може буде подібна на сьогоднішню Конопельку, їхні далекі пращури успішно розвивали судноплавство. PS.В своєму коментарі від 26.12.2013р. при друкуванні я допустив помилку. В реченні:Насправді, в останні два роки пішов у небуття буксирний катер “БК-179”, який довгі останні роки був пришвартований до останньої Луцької баржі \плавмайстерні\, першим капітаном якого був я. треба читати: пішов у небуття буксирний катер "БК 187". І далі по тексту.

Можливо в пана Шпачека були також в власності і судоремонтні майстерні, які він передавав радянській військовій адміністрації окремим актом, але я знайомився лише з актом передачі авторемонтних майстерень. Що мене дуже здивувало в цьому документі \через що я його і це ім*я пам*ятаю до сих пір\, так це те з якою чеською пунктуальністю, яка породжувала повагу, пан Шпачек передавав по відомості все майно. Враховано було не тільки велике майно: будівлі, станки, механізми і др. але і такі дрібниці як: поштучно болт такого то розміру, з такою то різьбою, гайка такого то розміру, шайби різних розмірів і т.д. і це при тому що все майно забиралось безоплатно. Хіба що може пана Шпачека, в знак подяки, відправили потім кудись на Соловки. По питанню відновлення пасажирського судноплавства хоча б в межах м. Луцьк. Як писав великий класик: не той тепер Миргород і Хорол річка не та. З 1988р. я проживаю в м.Кременчук і періодично раз в 2-3 роки буваю в Луцьку. І не можна не замітити, що річка Стир змінилася далеко не в кращу сторону, сильно обміліла і захаращена зваленими деревами. Така ж доля спіткала і більшість малих річок України, в тому числі і найулюбленішу мною з усіх річок Псьол. І справа тут не тільки в людському факторові. Звичайно, можна розчистити русло, але для цього потрібні кошти і немалі. Але головний ворог пасажирського судноплавства, це малий проміжок часу пасажирськой навігації \максимум 4 міс. в рік\, та дуже велика збитковість таких перевезень через величезні затрати на утримання судна. Ще в радянські часи це було однією з вагомих причир ліквідації пасажирських перевезень на озері Світязь. http://www.volyn.com.ua/?rub=33&article=0&arch=478 Навіть в м. Кременчуці де великийДніпро і шикарні водні плеса і де немало багатеньких Буратіно, ніхто не береться за такі перевезення. Я частенько віртуально буваю, через програму Планета Земля, на річці Стир, та прохожу як і в молодості від Луцька до Пінська і все дивуюсь, як можна було не замічати тоді тієї неповторної її краси

Дякую автору за дуже змістовну публікацію і гарну добірку архівних фото.Жаль тільки що нічого не сказано про багатьох людей, які відновлювали в повоєнний період річковий флот на Волині і з якими мені пощастило працювати на цьому підприєстві в молоді свої роки. Наприклад, Федорін Константин Матвійович, та легенда флоту, незмінний капітан пароплава “Некрасов” та інших суден Бортник Корній Михайлович, які присвятили все своє трудове життя цьому упралінню. А фактично все життя працювали на благо всіх лучан. Бо в кожному будинку, який споруджено в м. Луцьку \ і не тільки в ньому\ до 1993р. є значимий трудовий внесок і моїх колег. Є деякі несуттєві неточності в опису історії нашого упраління. Після встановлення радянської влади на Волині судноремонтні майстерні управління були відновлені на базі націоналізованої авторемонтної \а не судоремонтної\ майстерні чеха пана Швачека \ в 1974-1988р. це вул. Герцена 7\. Я особисто в руках тримав в руках історичний акт прийому передачі націоналізованого майна від пана Шпачека військовій адміністрації. \На той час він знаходився в архіві Стир-Горинського управління\. До середини 60р. управління мало назву Стир-Горинське агенство річкового транспортуб а потім уже стало Стир-Горинським управлінням річкового транспорту. Адміністративна будівля агенства находилась між Ковельским мостом та будівлею обласного споживчого товариства.В 60-ті роки управління перемістилось на вулицю Шевченко,22, в будинок \готичного типу\ побудований в війну німцями, які теж активно займались відновленням судноплавства по Стиру. В цілому в 70-80р. управління мало три пристані: Луцьк, Зарічне та Дубровиця, де працювало в середньому в різні роки 260-280 чол., та перевозило за рік 300-350 тис. вантажів. В управлінні ніколи не було курсів по підготовці судноводіїв, таких спеціалістів для нього готували в Києві та Дніпропетровську. Невірна і інформація про катер “Яструб”.\ В останні два роки пішов у небуття й катер «Яструб», який був пришвартований до останньої Луцької баржі\. Насправді, в останні два роки пішов у небуття буксирний катер “БК 179”, який довгі останні роки був пришвартований до останньої Луцької баржі \плавмайстерні\, першим капітаном якого був я. Немає катера “Ястреб” і на жодній з фотографій в публікаціїї. Напис на світлині : Екіпаж буксирного катера «Яструб» – матрос Сергій Колос та капітан Володимир Будчик, 1986 рік. не відповідає дійсності. На фотографії в дійсності майстер Луцького технічної дільниці водного шляху Пуха Володимир з сином. Позаду їх катер “Путейский-8,” капітаном якого в 1979р. теж був я. На превеликий жаль, така гірка доля і руїна спіткала не тільки флот Волині, але і всієї України.