Шановний аноніме, Українська Православна Церква Київського Патріархату оголосила 2016 рік роком без ненормативної лексики, тому сподіваюся, що Ваше багатозначне х... не має жодного стосунку до лихослів'я. Всі матюки від нестриманості та відсутності аргументів. Звичайно ця дискусія на сесії була недостойною. Не повинні подаватись на сесію документи з граматичними помилками, не повинні в Положенні закладатись пункти, що суперечать закону, документ має бути вичитаним в кінці кінців. Це не справа депутатів виправляти помилки. Проблема в іншому: втрата керованості процесами у місті. Багато що стало робитися неякісно, непрофесійно. А Положення про ЦНАП - це всього лише підтвердження тих процесів. Питання не в Лесі Володимирівні, до неї як до керівника менше всього претензій. Просто нині такий рівень вимог до документів, до виконання робіт, до виконавчої дисципліни. Це називається втрата керованості та безвідповідальність. Я сподіваюсь, що на наступних сесіях мені більше не нададуть підстав писати блоги, які Вам соромно читати. Думаю, якби я через слово писав х.. і т.д., то у Вас би мій допис викликав лише захоплення. На жаль для Вас і на щастя для мене, це Ваш стиль, а не мій. Це щодо пробудження Вашої сором'язливості. А відвертий маразм пункту 2.3.3 Положення у Вас які емоції викликає?

Чиновник - це Ви про кого?

Що я зробив? Прочитав для початку Положення про Департамент ЦНАП. І виявив там повний букет: від порушень закону до граматичних помилок, від невиправлених назв посад з попереднього Положення про Управління ЦНАП до відвертих нісенітниць на кшталт пункту 3.2.2.

Шановний Seva100, він же AntiUkr! За яким би ніком Ви не ховались, але Ваша вражаюча безграмотність Вас завжди видає. Це ж потрібно так ненавидіти російську мову щоб російське слово «солдафон» написати як «салдофон». Жахливе русофобство. Щодо моєї розмови з кореспондентом «Волинських новин», то якби Ви дочитали інформацію до кінця, то прочитали б наступне: «Петро Ковальчик із розумінням поставився до інформації, наданої Пустовітом. Мовляв, поляки із повагою ставляться до чужої історії, і через це не потрібно псувати братерські стосунки. Проте Ковальчик представляє не лише свої інтереси, а насамперед інтереси громади. А оскільки настрої польської спільноти щодо Степана Бандери нині невтішні, то їх влада повинна дослухатися до проблеми. Так, як повідомив Пустовіт, 29 березня депутати Любліна будуть обговорювати проект звернення. У ньому буде йти мова про те, щоб громада та влада Луцька переглянула свої погляди щодо провідника ОУН Степана Бандери. Зокрема, про надання йому статусу почесного громадянина Луцька». Так все і відбулось. Депутати Ради міста Люблін партнерські стосунки наразі з нами не розірвали. Дуже вдячний Вам, пане Seva100, що Ви так переймаєтесь україно-польськими стосунками. На Ваші ж хамські випади реагувати не буду, щоб не опускатися в дискусії до рівня запропонованої Вами аргументації громадських вбиралень.

Шановний пане Seva100! З цікавістю прочитав Ваші емоційні коментарі. На відміну від Вас я не ховаюсь за ніком. На відміну від Вас я користуюсь фактами, а не емоціями. Щоб я Вам порадив? Навчіться уважно читати тексти, у тому числі біографічні. Я жодного дня у своєму житті не був замполітом. Я розумію, що Ви ніколи не служили в армії і просто не знаєте, що згадані Вами посади, а саме командира взводу та командира роти не відносились до посад, на яких служили замполіти. Також розумію, що для Вас невідомо, що Ленінградське вище загальновійськове командне училище замполітів не готувало. Що стосується зрадництва. Не можна зрадити державу, яка померла природною смертю. Якщо у чоловіка помирає (не дай Бог) дружина, якій він присягав у вірності, і він одружується на іншій, то його ніхто не звинуватить у зраді. Смерть анульовує присягу. Смерть СРСР анулювала всі присяги дані військовослужбовцями цій країні. Чи Ви ще й досі вважаєте, що 10 мільйонів військовослужбовців, які в момент кончини СРСР проходили службу в радянській армії, а потім продовжили службу в українській, російській, білоруській, казахській та інших арміях всі зрадники? Якщо так, то Вам не варто сумувати за країною, в збройних силах якої не знайшлося жодного патріота СРСР і всі виявилися зрадниками. Така країна не варта поваги. Тим більше, присягаючи СРСР я у першу чергу присягав Україні як складовій частині СРСР і, коли Союз розвалився, я не залишився в Росії, а повернувся на свою Батьківщину. Мене дивує і Ваша відверто цинічна зневага до СРСР. Як же ж потрібно зневажати країну, хай і почилу в Бозі, щоб заявити, що в Калініське суворовське військове училище, яке реально вважалося найкращим в СРСР (недаремно саме на його базі знімався телесеріал «Кадети») можна було поступити по блату. Як Ви пишете : «туда попасть очень трудно-реально по блату». Ви дуже збочено сприймаєте радянську дійсність. Не все там продавалося та купувалося, як Вам здається. В Калініське СВУ по блату не поступали. Хоча, якби Ви це сказали про Московське СВУ чи Московське ВЗКУ я міг би частково погодитися. Там дійсно навчалося багато дітей радянського генералітету. В Калініське СВУ генеральські діти масово навчатись не йшли, вони б там просто не вижили. Та найбільше мене здивувала Ваша нелюбов до російської мови. Не можна так паплюжити жодну мову, як це Ви по блюзнірські чините з російською. Любіть російську мову, якщо Ви вже нею користуєтеся. Не знущайтесь над нею своєю безграмотністю: «Эта Программа зарегЕстрирована в Минюсте… ЭтО партия работает легально на Украине… Несмотря на г-н‎‎_ Пустовита… Интересно ему кто_нЕбудь верит?» Дещо підкажу Вам російською: «программа регИстрируется… ЭтА партия… на г-нА Пустовита… кто-нИбудь». У майбутньому пишіть грамотно і без помилок. Не будьте мовним русофобом. І наостанок. Ви вжили вислів «дважды предатель». Це дуже слушно по відношенню до людей, які проживають у країні, у данному випадку в Україні, і ненавидять країну свого проживання, її мову та культуру. Вони таким чином зраджують свою країну і, крім того, вони зраджують себе, стають «подвійними зрадниками». Коли після розпаду СРСР у мене в житті з'явилася можливість вибирати де жити, я вибрав Україну, бо я не бачив себе в Росії, яка була мені все ж чужою, українська мова і культура були мені набагато ближчими, ніж російська мова та культура. Переїхавши в Україну, я поступив чесно по відношенню до себе і до Росії. Будьте і Ви чесним перед собою та Україною.