22 роки у війську: зенітниця з Володимира годує бійців на фронті

Про жінок в українському війську хіба що легенд не складають, бо фільми знімають уже давно, про книги ж і газетні публікації й казати годі… Адже як доводить майже чотирирічний воєнний досвід, жінкам-військовослужбовцям, сильним, цілеспрямованим і рішучим, при належній підготовці – до снаги будь-які завдання.

А бажання захисти Батьківщину, майбутнє своїх дітей і свій народ – це те, з чим усі захисники України, незалежно від статі, йшли на фронт, - йдеться на сторінці 14-ї бригади.

У начальника продовольчого складу старшого сержанта Наталії Борщук відданість Україні та вірність військовій присязі, з якими більше вирушала в зону проведення АТО, поєднаний із 22-річним досвідом служби в Збройних силах України.

Розпочинала військову службу Наталія Петрівна в Славуті, в 2004 році перейшла служити в зенітний ракетний полк, який дислокувався у Володимирі-Волинському. А в 2012 – в 51-шу окрему механізовану бригаду, на базі якої було сформовано 14-ту окрему механізовану бригаду.

У недалекому минулому Наталія Борщук - зенітниця. Екіпаж зенітної самохідної установки ЗСУ-23-4 складався з двох жінок – старший оператор та оператор дальності, і двох чоловіків – командир установки та механік-водій.

- Практику призначення жінок операторами ЗСУ-23-4 тоді тільки запровадили, і вона показала, що жінки-військовослужбовці добре справляються з поставленими задачами. Звичайно, призначенню на цю посаду передувало тривале навчання. У нас були дуже хороші вчителі-офіцери, які вишколювали нас практично до сліз, до наших сліз, звісно ж, - жартуючи, пригадує пан Наталія. - Пам’ятаю, як вперше довелося стріляти з установки на швидкість: хоча розуміла, що стріляю по макетах, а не по людях, було страшно. Знадобився певний час, аби подолати страх. Щоправда, технічно у мене майже відразу все виходило добре, і це, звісно ж, стимулювало, спонукало вдосконалювати свої вміння: коли стріляєш, і практично з першого пострілу влучаєш у ціль – це додає адреналіну… А крім того, аби людина робила щось добре, необхідно, аби їй подобалось те, що вона робить. У моєму випадку так і було.

Робити свою справу добре – один із життєвих принципів Наталії Борщук, якого вона притримується не залежно від того, яку посаду обіймає. Із липня 2015 Наталія Петрівна – в зоні проведення АТО.

Каже, додому, у Володимир-Волинський, потрапити випадає нечасто.

- Хлопці повинні якісно харчуватися, бо як відомо, ситий солдат – хороший солдат. І сказати, що вони не отримають певних продуктів тому, що начальник продовольчого складу поїхав додому, якось не випадає, - жартує старший сержант Борщук. – Та й якщо вже заговорили про дім, то тут я в більш виграшному становищі, ніж інші – мій чоловік служить разом зі мною. А вдома на нас чекає син Павло – студент Львівського державного університету МВС, майбутній психолог.
Чи шкодувала я колись про те, що пов’язала свою долю з армією? Ніколи! Шкодувала лише про те, що не пішла служити раніше, - зізнається співрозмовниця. – Та й не уявляю вже для себе іншого життя. А мрію, напевно, як і всі ми, про завершення війни, і про повернення додому з Перемогою!

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!