«Тут були...» та «Любов любов»: написи на мурах Луцького замку. ФОТО

У Луцьку ось вже кілька десятиліть вперто спростовують теорію Чарльза Дарвіна.

Учений намагався довести, що процес еволюції необоротний і не може в певний момент піти в інший бік. Простіше кажучи, кури ніколи знову не стануть драконами, а люди розумні – пітекантропами, - пише на сторінках Район.Луцьк Людмила Роспопа.

Натомість сотні відвідувачів Луцького замку щороку доводять, що «людина печерна» можлива і в ХХІ столітті. Безліч написів про те, хто тут був, що робив, і хто насправді «красавчік» прикрашають кількасотлітні мури, неначе печерні малюнки прикрашали тимчасові помешкання найперших людей. І якщо до тих малюнків підходили з фантазією і винахідливістю, то відвідувачі замку Любарта такими якостями не відзначаються.

Ми пройшлися вздовж мурів Луцького замку і зафіксували найтиповіші та незвичайні сліди, які тут залишили сучасні «печерні люди». Пропонуємо вам на них поглянути.

Оскільки написів на стінах багато, автор вирішила зробити класифікацію меседжів, звернених до нащадків.

Тут були…

Перше місце за кількістю посідають «послання» типу «Тут були». І справді, хто тільки тут не був. Найчастіше ці написи трапляються внизу – на зовнішній стіні при вході до пам’ятки. «Свіжіші» сліди можна побачити на верхніх галереях. Здебільшого написи розташовані ближче до в’їзної вежі – і далі від очей пильної працівниці музею дзвонів.

Л’Амур

Ну куди ж без зізнань у коханні? Щира любов відвідувачів замку, іноді з елементами зоофілії, прикрашає трохи менше цеглин, ніж первісні геолокатори «Тут був», але відзначається не меншою популярністю серед відвідувачів. Бо що, як не любов, зможе найкраще пояснити нащадкам те, чим жили їхні предки.

Поспілкуємось?

Зі зростаючою роллю спілкування у житті лучан та гостей міста все частіше на мурах замку з’являються посилання до соціальних мереж та навіть номери телефонів.

Населені пункти

Мабуть, у кожного більш-менш поважного села є легенда про те, що воно колись було містом. Деякі села, однак, вирішують по-іншому увічнити себе в історії.

Нетлінні

Більшість сучасних написів на мурах замку здійснені коректором, маркером або олівцем для брів. Але ті, хто хоче пам’яті у віках, знають напевне: для того, аби нащадки тебе не забули, треба буквально вшкрябуватися в історію. Так, найстаріші написи саме вишкрябані на стінах замку. Тому ми сьогодні передаємо вітання Дмітріям і Міро із 1946-го.



Тим часом на стінах замку залишається все менше місця, і в найближчому майбутньому замість підписів «тут був» залишиться тільки ставити «+» біля тих, хто встиг написати твоє ім’я раніше.

Сьогодні ми є свідками історії, яка просто кричить до нас написами із мурів. І якщо з малюнків печерних людей ми хоча б розуміли, чим вони жили (мамонти, танці, переміщення і тому подібне), то Луцький замок навряд чи може розказати світові історію сучасних лучан.

Тому, якщо гості замку не збираються припиняти слідити на його стінах, варто хоча б окрім імен залишати там корисну інформацію для нащадків. Наприклад, «Тут була Галя з Любешова, 11.10.2017, долар по 26», або «Люблю свого котіка. Слухаю Олега Винника», чи «Днєпр форева. У Луцьку нема «МакДональдса».

Все, що ми знаємо про Дмітрія з 1946-го – це те, що він мав гострий предмет, багато вільного часу, і не відрізнявся особливим інтелектом (бо якби відрізнявся, то точно б не намагався вшкрябатися у 600-літню цеглу).

А що майбутнє знатиме про нас?

Людмила РОСПОПА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!