Американська волонтерка розповіла, чого їй не вистачає в Україні

Протягом минулого тижня у педагогічному коледжі ім. А. Кримського працював англомовний табір для молоді GLOW&T.O.B.E., який проводила волонтерка Корпусу Миру Офелія Ернанде з разом із колегами-викладачами іноземних мов.

24-річна американка вже майже рік мешкає та здійснює волонтерську місію в Україні, викладаючи англійську мову у Володимир-Волинському педколеджі. Як змінилось її життя за цей час і чи відчуває вона себе в Україні, як удома, вона розповіла виданню "Слово правди".

Викладач англійської мови педколеджу Сергій Кирпа, завдяки якому власне і відбулась розмова із Офелією, розповів, що рік тому подав заявку до Корпусу Миру, адже для студентів надзвичайно корисним є спілкування із носієм мови. Тим паче, що коледж уже має досвід співпраці з американськими волонтерами.

Офелія Ернандез народилась у Каліфорнії, куди колись переїхали із Мексики її батьки. Тому рідною для неї є іспанська, друга мова англійська, а окрім цього розмовляє китайською і нині посилено вивчає разом із викладачем українську мову. Жартує, що китайська поки що для неї простіша, аніж українська. У США Офелія закінчила університет, де навчалась на факультеті міжнародних відносин, адже завжди мріяла подорожувати та пізнавати світ. Це і стало одним із чинників чому дівчина обрала волонтерську діяльність.

– Перше місто куди я потрапила в Україні, – це Чернігів. Там мене поселили в українській родині, яка за короткий час стала по-справжньому рідною. Спершу через мовний бар’єр спілкуватись було складно, втім досить швидко ми почали розуміти один одного. І зараз, я вважаю, що маю в Україніще одну маму Лілію та тата Віктора, яких обов’язково відвідаю при нагоді. Адже саме через цих людей я пізнала вашу країну і зрозуміла, що українці щирі та привітні. Мої названі батьки були дуже турботливими, адже постійно намагались закутати мене, незвиклу до холоду та морозів, якомога тепліше у шарф та шапку, – розповідає, сміючись, волонтерка.

Робота у Корпусі Миру триває протягом двох років, хоча, при бажанні, волонтер може продовжити термін свого перебування в Україні. Для прикладу, в Луцьку Сем працює тут уже п’ять років. Усі волонтери, які прибувають в Україну, спершу проходять інтенсивний курс вивчення української мови та інших необхідних знань для адаптації та життя у новій країні. Після цього складають присягу та обирають напрямок роботи, у якому працюватимуть найближчі два роки – освіту, розвиток громади або ж сферу профілактики ВІЛ/CНІД.

Про те, що вона працюватиме у Володимир-Волинському педколеджі, Офелія знала заздалегідь, отож у жовтні приїхала познайомитись із колегами та студентами, а вже у грудні приступила до роботи. Маленьке прикордонне містечко припало до душі волонтерці, адже сама вона також із провінції, тому просто обожнює спокій та тишу таких місць. Єдине, що засмучує – дозвілля у малому місті не надто різноманітне.

Перші півроку у Володимирі, за правилами Корпусу Миру, Офелія мешкала у прийомній родині, яку вдалось знайти завдяки оголошенню у газеті «Слово правди». А нещодавно вона переїхала до гуртожитку педколеджу, де нині сама собі дає раду. Розповідає, що була приємно вражена рівнем знання англійської мови серед студентів, особливо у порівнянні з іншими вищими навчальними закладами України, де їй також доводилось бувати.

Тому проблем зі спілкуванням із студентською молоддю у неї не виникає, хоча заняття з англійської вона веде у парі із викладачем Сергієм Кирпою , котрий завжди готовий надати допомогу перекладача. Окрім уроків англійської, двічі на тиждень Офелія веде факультатив з іспанської мови та кілька клубів для всіх охочих – розмовний та кіноклуб. Волонтерка обожнює виходити в місто та спілкуватись із місцевими жителями, адже саме так їй найкраще вдається вивчати українську мову.

На жаль, часу для подорожей Україною в Офелії не надто багато – зазвичай нові місця відвідує у містах різноманітних семінарів та тренінгів, котрі проводять колеги із Корпусу Миру. Таким чином їй вдалось побачити Одесу, Івано-Франківськ, Дубно, Рівне, Луцьк, Берестечко та інші міста та містечка України.

Найбільше Офелії не вистачає у нашій країні гострої мексиканської їжі. І коли батьки надіслали їй посилку із звичними смаколиками, то радощам не було меж. Незвичайними солодощами «з перчинкою» пригощала також викладачів та студентів коледжу, котрих дуже вразив їх «вогняний» смак. І хоч пробувала волонтерка відвідувати ресторани мексиканської кухні в Україні, утім, стверджує, що їжа в них не така, як на батьківщині.

– Коли я їхала в Україну, то взагалі нічого не знала про неї, – зізнається Офелія. – Перша порада, яку дає медична служба Корпусу Миру, аби ми обережно ходили взимку по снігу, інакше є загроза отримати перелом ноги. І це мене дуже здивувало! Щодо іншого, то я також не знала про те, що в країні був Майдан і які насправді стосунки в України з Росією. Відкриттям стали різні нюанси місцевої культури – зокрема те, що у приміщенні не прийнято свистіти, а коли заходиш у житловий будинок, то потрібно роззуватись, що не є дуже поширеним у США. Вразило і те, що місто Володимир має понад тисячолітню історію, що в порівнянні із американськими реаліями, просто величезний вік.

Після завершення волонтерської служби в Корпусі Миру Офелія планує здобути ступінь магістра за спеціальністю «Менеджмент міжнародної освіти», тому сподівається, що набутий в Україні досвід викладання стане їй у нагоді.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!