Андрій Покровський: «Ми живемо у світі, де діють закони джунглів і де виживає сильніший»

У кожної людини на певному етапі її життя відбувається переоцінка цінностей.

Так сталося й у Андрія Покровського, який, ставши успішним бізнесменом, зрозумів: заробляти гроші – це добре, та куди цікавіше спрямовувати зароблене на вагомі для суспільства речі, змінювати життя не лише своє, а й людей довкола, дбати про комфорт не лише сім'ї, а й міста, яке для тебе рідне й дороге, - пише Оксана Бубенщикова на сторінках Конкурента.

* * * * *

– Андрію Володимировичу, сьогодні Ви – один із найбільш впливових лучан. А ким у дитинстві мріяли стати?

– Із першого класу мріяв стати військовим. Розуміючи, наскільки це буде непросто, з малих літ почав професійно займатися плаванням, загартовував характер і волю, вдосконалювався інтелектуально, особливо в точних науках. Через зміни в країні не вступив до військового вишу, обравши фізико-математичний факультет ВДУ.

Через декілька місяців навчання побачив: почалася не практична, а суто "наукова" математика, яка мене не цікавила. А тому я перевівся на правничий факультет і спеціальність юриста використовую дотепер.



– Чи вже з дитинства у Вашому характері заклалася основа майбутнього лідера?

– Очевидно, так. Є такий закон фізики: що більшу енергію має магніт, то більше він до себе притягує. Хтось опинявся у колі мого впливу, щоб взамін отримувати захист (так було в дитинстві та юності). А хтось щиро хотів товаришувати, бо за складом характеру ми почувалися близькими. Не приховую, що траплялися моменти, коли лишався сам. Але це теж загартовувало. Це вчило нічого не чекати від людей та покладатися лише на себе.

– Завжди були таким вимогливим до себе?

– Я – Козоріг за знаком Зодіаку, тому з раннього дитинства й дотепер виховую у себе дисциплінованість. Якщо є слово "треба", то "хочу – не хочу" до уваги навіть не береться. Крім того, дуже вдячний своїй мамі, яка дозволяла приймати мені власні рішення, а якщо помилився – самостійно виправляти результати своєї помилки. Навіть коли виникали непрості ситуації, вона казала: "Я вірю, що ти впораєшся, і знаю, що в будь-якій ситуації залишишся гідною людиною".

– Власних дітей виховуєте за таким же принципом?

– Стараюся. Бо діти одного й того ж віку в радянський період і теперішній – це геть різні особистості. Я, приміром, із шести років катався велосипедом по всьому Луцьку. Зараз це – нереально. Із шести років тролейбусом їздив сам у басейн на 6.45 ранку, розминку ми проводили на вулиці, і холод іноді був такий, що слина замерзала. Хто, скажіть, зараз таке робить? Навіть своїх дітей не можу виховувати в настільки суворих умовах, бо… не вистачає жорсткості: ні в мене, ні в суспільства.

Хоча саме такі умови виховують сильних особистостей. Тим не менше, молодшому синові, якому ще й п'яти немає, я прищеплюю відчуття відповідальності: прийшов із вулиці – маєш мити руки без нагадувань, розкидав іграшки – поскладай, на турнік не хочеш – треба, тенісом лінуєшся займатися – мусиш.



– На такий авторитарний метод дитина може й протестом відповісти!

– Тоді на дитяче "не хочу" я відповідаю аналогічно: "Якщо вже ти самостійний – то будь самостійним в усьому і до мене із жодним проханням не підходь". Може, це й жорстко. Але таким ось методом я намагаюся сформувати характер дитини, яка б теж уміла відповідати за свої рішення.

– А як рано Ви почали на себе заробляти?

– Перші свої гроші почав заробляти в переломний період розпаду Союзу. Тоді мене, юнака, піти на "власні хліба" змушувала ситуація у країні, коли, приміром, моя мама – кандидат наук, доцент, викладач із 25-річним досвідом – заробляла сім доларів на місяць, та й ті видавали із затримками. Тато – чесний трудяга на заводі – теж якщо й мав роботу, то заробленого вистачало тільки на елементарне. А це ж треба і комунальні заплатити, і харчуватися, і вдягатися.. Тому я старався на свої потреби заробляти самостійно.

– Загалом по життю з кимось радитеся, приймаючи важливі рішення?

– Отримавши інформацію з різних джерел та склавши максимально об'єктивні дані, я самостійно приймаю рішення і відповідальність покладаю виключно на себе.

– Яку роль, на Вашу думку, має по життю виконувати жінка, а яку – чоловік?

– Якщо у сімейних стосунках, то першочергова місія жінки – народити дітей, а чоловіка – забезпечити дружину та дітей усім необхідним. Проте якщо розподіляти їхні ролі в цілому, то чоловік має дбати про глобальне (в тому числі – про розвиток міста, області, держави, прогрес у цілому), а жінка – про такі патріархальні речі, як сім'я, діти, домашній затишок.

– Чи є людина, яка для Вас – авторитет?

– Серед моїх сучасників – нема. А от серед історичних постатей є: король Англії Генріх VІІІ та імператор Петро І. Це ті сильні духом особистості, які не боялися йти на жорсткі, почасти – й жорстокі методи. Їх не зупиняв спротив. Вони ламали звичаї і традиції, жертвували собою. І все це – заради того, аби досягнути стратегічної мети і зміцнити світові позиції своєї держави.



– Як оцінюєте нинішній український політикум?

– Із сумом. Чимало партій декларують хороші ідеї, які мені імпонують. Та коли доходить справа до реалізації цих ідей – суцільне розчарування. Тому на даний час я не бачу жодного політика, за яким хотів би йти.

– А чи вірите в Бога?

– Оскільки я зростав у часи атеїзму і виховувався у сім'ї, так би мовити, не глибоко віруючій, то мене не водили до церкви і не вчили молитися. Проте з часом у моїй свідомості з'явилося розуміння, що Бог – це справедливість. Це та вища сила, яка кожному з нас воздасть по заслугах.

– Багато років Ви успішно займалися бізнесом. Чому вирішили піти ще й в політику?

– Мені імпонують такі люди, як Білл Гейтс, як Марк Цукерберг – мультимільярдери, для яких не цікаво просто заробляти гроші, і яким хочеться спрямовувати ці гроші на глобальні речі – ті, що здатні змінити світ і людство. Я теж захотів зробити щось вагоме для Луцька, докласти свою лепту до того, аби змінити місто на краще. А оскільки побував у багатьох країнах світу, то на власні очі побачив, що означає "жити гідно".

– Коли у Вас відбулася переоцінка цінностей і Ви по-іншому почали ставитися, наприклад, до грошей?

– Якщо чесно, то про неважливість матеріальних цінностей мені не раз казала мама, яка була людиною високоморальною, духовно багатою, всебічно розвинутою. Звісно, відразу я не сприймав її тверджень. Бо вершиною мого щастя у 7-річному віці була машинка-всюдихід, куплена за три карбованці 50 копійок у київському ЦУМі. У підлітковому віці мені теж хотілося мати гроші, бо за них я міг купити модний одяг, міг відремонтувати "Жигулі"-"копійку", що простояли в гаражі у мого дядька майже 17 років.

Проте, що більше грошей мені вдавалося заробляти, що більше країн я відкривав для себе, то більше розумів: насправді для забезпечення елементарних потреб людині треба не так-то й багато. Куди ціннішими є честь, совість, порядність, уміння жити в гармонії із собою та зі світом.

– Чи не було моментів розчарувань політикою, міською радою?

– Прийшовши в політику, я зрозумів, що тут неможливо йти прямолінійно, що для досягнення мети треба вміти лавірувати, що, вибудувавши свою стратегічну лінію, ти маєш продумати десять кроків наперед і, якщо в силу об'єктивних причин не спрацював план "А", то мають бути план "В", план "С" і так далі. Причому знати про них маєш тільки ти.

Іншими словами, політика закріпила впевненість у тому, що ми живемо у світі, де діють закони джунглів і де виживає сильніший. Тому для успіху людині (наскільки б розумною та порядною вона не була) треба мати "хитру стратегічну складову". А інакше тебе просто затопчуть.



– Які стратегічні завдання Ви перед собою поставили як депутат?

– У міську раду я йшов під гаслом "Луцьк – наш спільний дім". А оскільки маю математичний склад розуму, то, формуючи перспективний план, склав перелік із десяти найважливіших завдань, потім п'ять нижніх "відрізав" і таким чином отримав пріоритетні напрямки, на які повинен зосередити всі свої сили.

Таким чином я визначив такі стратегічні для Луцька напрямки: привабливий інвестиційний клімат, який створить велику кількість робочих місць, – цих два фактори допоможуть наповнити бюджет міста грошима, які насамперед необхідно спрямувати на комфорт. А цей комфорт передбачає хороші дороги, якісний громадський транспорт, гарні місця, де людина після робочого тижня могла б із сім'єю відпочити (у парку, на спортмайданчику, у спортивному комплексі тощо).

– Як приклад – просто фантастичне перевтілення прилеглої до Сапалаївки території на вулиці Клима Савура: хто є автором задуму?

– Ідея народилася у мене в голові, коли гуляв зеленими вулицями західноєвропейських міст, насолоджувався красою їхніх парків і думав: "А що нам заважає таку ж красу мати у себе вдома? І не за високими парканами довкола приватного будинку, а загалом у місті". З такого ось бажання творити красу не тільки для себе, а для всіх лучан, "виросла" рекреаційна територія "City Park". До речі, нещодавно там відбулося масштабне розширення. Бо ми запланували універсальнийспортивний майданчик, на якому можна буде грати у футбол, баскетбол, волейбол та великий теніс. Окремо будуть встановлені столи для пінг-понгу. А ще з'явиться вулична галерея стріт-арту для талановитої молоді – "4/8 Gallery".

ДИВИТИСЯ ФОТО З ВІДКРИТТЯ ОНОВЛЕНОГО "CITY PARK"

– Окрім питань благоустрою, серед Ваших пріоритетних – спорт, активне дозвілля. Чому це настільки важливо?

– Поясню: якщо молодь не має місця для активного дозвілля, її дозвіллям дуже швидко стають алкоголь та наркотики. А це руйнація не лише тіла, а людини загалом: замість працювати і саморозвиватися чоловік думає лише про те, щоб прийняти чергову дозу дурману. Ким така особа стане у майбутньому? Яке потомство вона дасть? Який соціум сформує?

– Ось тому Ви стали першим серед депутатів міської ради, хто розробив цілу соціальну програму "Ми#SVIDOMI". Хто підказав цю ідею, як її розробляли?

– Підказало саме життя. Коли внаслідок журналістського розслідування ми побачили, що купити наркотики можна за посередництвом Інтернету будь-де і будь-кому, зрозумів: совість моя не буде спокійна, якщо не візьмуся викорінювати зло, яке губить душі, яке знищує сотні тисячі молодих життів. Окрім цього, я сам є прихильником здорового способу життя. Майже 20 років не палю та не вживаю спиртного. І хочу, аби наша молодь уже зараз розуміла: вживати алкоголь чи наркотики – це ставити хрест на всіх своїх мріях, бути здоровим, сильним, успішним – це круто!



– Ви активно відстоюєте інтереси учасників бойових дій. У чому ця підтримка, які результати роботи в темі "АТО"?

– Це тільки лепта подяки людям, які стали заручниками ситуації, яку не вони створили і в якій немає жодної їхньої вини. Тому відстоювати інтереси бійців – це моральний обов'язок кожного, хто "в тилу". Як показало життя, хлопці повертаються з передової і лишаються цілковито не захищеними від своїх проблем. Хтось лікує їм тіло, хтось допомагає психологічно. Ми ж, поспілкувавшись із бійцями, почули: для більшості з них гостро стоїть проблема із житлом.

Тому я ініціював, а колеги-депутати Луцької міської ради підтримали проект, який передбачає збільшення пайової участі забудовникам: 50 процентів отриманих коштів будуть спрямовані на забезпечення житлом учасників АТО на умовах співфінансування. Мені вже вдалося домогтися, аби з міського бюджету було виділено 8 мільйонів гривень, що дасть можливість допомогти у придбанні власного помешкання близько 20-ти учасникам бойових дій, нещодавно прийняли заяви ще чотирьох бійців. Тобто робота триває.

– Якщо підсумувати, чи в правильному напрямку йде Україна, Волинь, Луцьк? Що варто було б видозмінити? А від чого – взагалі відмовитися?

– Перше і основне, що потрібно змінити, – це нашу свідомість. Наразі ми прагнемо до Європи і водночас хочемо жити, як за Союзу. Однак на 26-му році незалежності нарешті маємо збагнути: вже не буде соціалізму з його безплатними освітою та медициною, з хлібом за 22 копійки та майже дармовою комуналкою. Якщо ми хочемо жити, як у Європі, то повинні прийняти і правила життя у капіталістичному світі, де платити треба за все: за дорогий газ та опалення, за проїзд та лікування.

Зарплати з пенсіями теж мають бути, як у капіталістів, – достойними. Ми маємо виробити відповідальність за життя у своєму будинку, на своїй вулиці, у своєму місті. Маємо зрозуміти, що не якась віртуальна "влада" зробить нам ремонт у під'їзді чи прибере у дворі, а що кожен із нас має змінювати життя довкола. Українці достойні бути щасливими. Просто для того треба багато й важко працювати.



* * * * *

БЛІЦ-ПИТАННЯ:

Улюблений кінофільм?

"Сутичка", де в головних ролях Роберт де Ніро та Аль Пачіно.

Яку музику слухаєте?

Твори у виконанні групи "АВВА".

Найкращий для Вас відпочинок – це…

…катання на гірських та водних лижах, вело- та пішохідні прогулянки, теніс, риболовля.

Яким керівником себе вважаєте?

Авторитарним.

Назвіть три основні риси успішної людини.

Твердість характеру, упевненість у прийнятті рішень, жорсткість у стосунках.

Яким правилом керуєтеся у житті?

"Без жодного страху йди до поставленої мети".

Бізнес чи політика: що ближче до душі?

Бізнес. Бо він, на відміну від політики, може за короткий проміжок дати очікуваний результат.

Що потрібно людині для щастя?

Гармонія із самим собою.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!