А соняшники досі пахнуть війною: пам’яті підполковника Василя Спасьонова

23 липня виповнюється 3 роки зі смерті підполковника 51 ОМБР Василя Спасьонова.

Про це нагадують у прес-службі 14-ої бригади.

Допис, опублікований на сторінці у Facebook, подаємо без змін та правок:

«Час, коли дозрівають сонячні квіти, чомусь пахне війною… Спекою, порохом, потом і… кров’ю. Як тоді, в липні 2014, коли тут, на Луганщині, звільняючи Лисичанськ, загинув наш побратим, підполковник Василь Спасьонов… Так пахнуть соняшники на скаліченому війною Донбасі й досі…

А десь далеко, на іншому кінці багатостраждальної країни, соняшник, що дозріває, пахне по-іншому: працею, домом, батьками, замурзаними дитячими долонями, миром. Бо він не пробивався крізь понівечену ворожими снарядами землю – як воїн, що ціною власного життя захищає Батьківщину, не зростав на крові українських солдатів, що пішли до небесного полку, не дозрівав під сонцем, що мало би спопелити ворога, але не робить цього, і за нього це мусять робити українські воїни!

…23 липня 2014 року об 11:45 начальник протиповітряної оборони 51 окремої механізованої бригади підполковник Василь Спасьонов отримав наказ направити в бік Лисичанська танк та БМП 3-ї батальйонно-тактичної групи 51 омбр. О 12:30 зазначена бронегрупа, яку добровільно зголосився супроводжувати підполковник Спасьонов, разом із підрозділами інших військових частин вирушила в місто. Згідно з наявною інформацією, у противника в місті були лише незначні групи снайперів та мінометників. Попри це, при штурмі міста відбулися жорстокі вуличні бої, ворог люто оборонявся. Наша група, яка вже зайшла вглиб міста на 5 кілометрів, потрапила у засідку до чеченців. Підполковник Спасьонов отримав поранення, але продовжував командувати підрозділом. І знову черговий обстріл… Василь Спасьонов отримав ще одне поранення...

…Так обірвалося життя нашого побратима, чоловіка, батька, людини й офіцера з великої літери – Василя Володимировича Спасьонова.

А 29 липня 2014 року старий Володимир-Волинський хоронив свого сина-Героя… На закритій домовині – державний стяг України, якій так віддано служив Василь Спасьонов, парадна форма підполковника. Ридали жінки, плакали, проводжаючи товариша в останню путь, завжди стримані військові. «Тужив» похоронним маршем військовий оркестр. Тоді кожен поклявся: «Ми не забудемо!»

Кажуть, час гоїть рани. Та є такі рани, над якими час не владний. Ось минуло три роки, відколи не стало Василя Володимировича. Та він назавжди в наших серцях: усміхнений, щирий, виважений, мудрий командир і надійний бойовий побратим, із яким воювали пліч-о-пліч. Якого не вберегли…

Посмертно підполковник Василь Спасьонов нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, почесною відзнакою «За заслуги перед містом Володимир-Волинський», званням «Почесний громадянин міста Володимира-Волинського». На його честь названо три вулиці: у Володимирі-Волинському, в селі Житані Володимир-Волинського району, де наш побратим знайшов свій вічний спочинок, і на його малій батьківщині – на Сумщині.

А Наказом Міністерства оборони України №47 від 29 січня 2016 року ім’я підполковника Василя Спасьонова навіки зараховано до списку військової частини.

З нагоди 3-ї річниці визволення Рубіжного, яке також звільняв від російсько-терористичних банд Василь Спасьонов, його посмертно нагороджено нагрудним знаком «За визволення Рубіжного».

…Пройде час, і на місці тих двох соняшників, таких однакових і з такою різною долею, проклюнуться нові сонячні квіти. І так хочеться, щоб не на крові українських воїнів, а щоб обидва – на мирній землі!»
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!