Волинська упівка розповіла про підпілля, арешт та тортури струмом

Мешканка села Скулин Ковельського району 90-річна Ганна Зелена у 14 років вступила до лав УПА, за що згодом жорстоко поплатилася - неповнолітню дівчину піддали тортурам та заслали на Далекий Схід.

Про це інформує ІА ZIK

Нині у Скулині лише біля однієї хатини майорить синьо-жовтий прапор - саме тут живе 90-річна повстанка. Незважаючи на поважний вік, жінка досі порається на городі, бо звикла усе робити самотужки. Адже, ще коли мала всього 14 років, приєдналась до повстанців – була зв‘язковою. Саме це рішення кардинально змінило її долю та навчило ніколи не здаватися. Юна дівчина стерпіла усі жорстокі тортури чекістів та десять років каторги у Норильських таборах.

Ще, будучи чотирнадцятирічною дівчиною, майбутня підпільниця Ганна Зелена випасала худобу неподалік боївки повстанців. Відтак, вона, як і багато односельчан, познайомилась із «хлопцями з лісу». Дівчина мріяла стати кравчинею. Тож як тільки дізналася, що упівці організували вишкіл, де навчали і шиттю, вирішила не проґавити такого шансу. Там Ганна одразу береться до роботи. Перше її завдання – зібрати у селі якомога більше полотна, із якого згодом шитимуть одяг підпільникам.

«Я йду з хати до хати із тим мішком, мені стільки надавали полотна, що й нести не могла. Як я привезла, всі «охали» і «ахали» – стільки його там було», – пригадує пані Ганна.  

Оскільки дівчина швидко впоралася із цим завданням, їй доручають наступне. Тепер юна Ганна Зелена допомагає тримати зв‘язок між повстанцями. Записки вона ховає у густому довгому волоссі і так розносить їх у навколишні села.

«Дають маленькі «грипси» і кажуть не нести в руці. То мама вплітала мені їх у коси – волосся у мене було густе та довге. Отак заплете – я побіжу, роздам швидко і вже повернусь пасти корів», – розповідає Ганна.

Коли чи не щодня дівчина долала пішки по двадцять кілометрів із «грипсами» у волоссі, думки Ганни про можливу небезпеку розвіювала мрія, що невдовзі вона таки навчиться шити. Однак вже дуже швидко дівчина дізналась, на скільки серйозною була її пригода.

Одного разу командир «Дяченко» доручив Ганні непросте завдання: перевезти через переїзд підводу із, нібито, продуктами і двома забитими кабанами. Однак повстанець наказує: «добре впертися ногами і не піднімати голови». На таке наважився б не кожен досвідчений вояк. Та Ганна, яка з дитинства вміла управляти кіньми, без жодних вагань сідає на підводу. Та, коли дівчина чимдуж мчала до переходу, вперше почула свист куль просто над головою.

«Я побачила «власовця», він вимагав зупинитися. Та я щосили гнала коней – била їх з усіх сил. Головне було доскочити до таких корчів – там я вже доживу. Так й приїхала до «своїх», – згадує той день упівка.

На диво, Ганна не постраждала і, ризикуючи власним життям, успішно доправила віз у потрібне місце. Та коли дівчина дізналась, що за вантаж насправді перевозила, волосся стало дибки. На підводі лежало два вбитих повстанці, яких побратими хотіли гідно поховати.

Через кілька днів після небезпечного завдання із Ганною особисто знайомиться сам командир УПА-Північ Клим Савура. Так вона прийняла присягу та отримала псевдо «Гива», що означало «верба». З того ж дня додому Ганна Зелена навідувалася уже дуже рідко.

Та вже у 1944-го у Скулинських лісах починаються облави на повстанців. Тоді ж безвісти зникає батько Ганни Зеленої.

«Один із учасників підпілля на псевдо «Комарик» вбив її батька. Ганна довго не могла зрозуміти, чому це сталося, їй навіть кілька днів про це не розповідали. Згодом через це вона й мала великий конфлікт із матір‘ю, яка дорікала, мовляв ти там, а тата забрали», – розповідає кандидатка історичних наук Марта Гавришко.

Проте, хто був цим «Комариком» Ганна не знає і досі. Та як би там не було, вона більше не могла залишатись у лісі. Однак і у селі ставало все небезпечніше. Дівчина приходила додому лише за сутінок. Саме підчас одного із таких вечорів, до хати навідались НКВСисти.  

«Я прийшла додому, переодяглася, мати тільки борщу налила, як постукали у двері. Їх було п‘ятеро та ще й мали трьох собак. Кажуть: «Ви арештовані». Мене вели, наче злодія, – розповідає Ганна.

На неповнолітню «Гиву» чекало справжнє пекло. Щоб вивідати хоч якусь інформацію про повстанців, чекісти застосовували найжорстокіші методи: били дерев’яними молотками, затискали пальці у дверях чи запихали під нігті голки.

«Жінок так побили, що їм потрібна була медична допомога. Однак її не надавали. Дівчата виходжували одна одну. Є навіть історії про те, що промивали рани власною сечею. Це було ефективно в умовах, коли немає жодних ліків», – зауважує Марта Гавришко.

Та на цьому тортури не закінчуються. У Луцькій в’язниці до зовсім юної Ганни Зеленої застосовують ще й електричний струм.

І лише у 1955 із важким пораненням, яке отримала підчас повстання у Норильському таборі, та клеймом «бандерівки» Ганна Зелена повернулася у рідний Скулин.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!