Бурштин як альтернатива заробіткам в Росії: екскурсія на клондайк на Рівненщині

Бурштиновий сезон на Рівненщині у розпалі – доволі дощове літо дозволяє добувати каміння, даючи достатньо води для мотопомп, і поліцейські цьому завадити не здатні.

Майже усі села на півночі області мають власні родовища, де нелегально працюють селяни, – йдеться в репортажі BBC Україна.

І якщо в одних на роботу виходять лише частина місцевих мешканців, то в інших до незаконного видобутку залучені усі, хто здатен тримати у руках пожежний рукав або сачок.

Працюють жінки і діти

Одне з таких сіл – Дібрівськ у Зарічненському районі. Розташоване за 50 кілометрів від райцентрів – Зарічного і Дубровиці.

Дістатися туди можна лише розбитою півстолітньою бруківкою, яку з часів незалежності навіть не намагалися відремонтувати. Майже годину нею треба проїхати від асфальтованої дороги, що веде з Дубровиці в Зарічне.

Село зустрічає охайними мурованими будинками. Поміж них ховаються старі маленькі типові дерев'яні поліські хатки. На сільських дорогах водії недешевих позашляховиків і квадроциклів обганяють традиційні, запряжені кіньми вози.

В селі є школа, кілька магазинів, дім молитви, православна церква, пожежна частина і швидка в амбуторії. Біля входу в магазин навпроти сільради – з десяток чоловіків.

Вони очікують на переговорників, які вирішують бурштинові питання в кабінеті сільського голови. Чути, як за зачиненими дверима говорять про колгоспні паї і видобуток бурштину на них.

Виходить сільський голова – Василь Шепелевич – і спершу намагається заперечити, що в селі видобувають бурштин, але зрештою, переконавшись, що нам відомо про родовище, вирішує говорити відверто. Навіть пропонує екскурсію на місцевий клондайк.

Дорогою розповідає про те, як почали видобувати два роки тому. В селі із населенням 2 тисячі людей, де майже усі багатодітні і безробітні, видобуток сонячного каміння – масовий бізнес. Василь Шепелюк каже, що змусила нужда і війна, яка закрила шлях на заробітки до Росії.

«На Пітер їздили – Москва, Пітер, а в такій ситуації, як склалася, люди бояться їхати на заробітки. В Польщу, ви знаєте, не кожен поїде, не кожен спеціаліст по-європейському працювати. Жінки працюють, діти працюють. Є такі батьки, які не можуть ходити сюди, то діти йдуть працюють», – каже він.

«У нас в селі порядок»

Бурштинове родовище за селом, ґрунтовим бездоріжжям їхати не більше десятьох хвилин. Землі урочища колись відвели для сміттєзвалища. Та сільський полігон тут не вдалося облаштувати – люди знайшла бурштин. Одна за одною у селян з'являлися помпи, пожежні рукави та інше знаряддя. Тепер люди працюють з помпами щодня.

«Оце паї, і люди не полізли на паї і не полізуть. А днями приїхав виходець з нашого села, сам живе тепер у Зарічному, він хотів мити на паї, мовляв, це його пай. Люди не дали», – розповідає сільський голова.

«А вчора приїжджала поліція через цей конфлікт – люди не дали ставити на паях мотопомпу, то цей чоловік визвав оперативний штаб. Я сказав не дам працювати – не вмієте мирно, не мийте ніхто», – продовжує чоловік.

За його словами, люди на зборах домовилися між собою видобувати бурштин лише поза паями, щоб залишити дітям землю, яку можна буде обробляти.

«Ось це скрізь – людські паї, а за цим ровом уже перемий. Насип насипали, щоб вода з «перемою» не заливала паї», – каже Василь Шепелевич.

Ділянка землі на кілька гектарів, скільки бачить око, вкрита ямами, заповненими водою. Через клондайк тягнуться пожежні рукави, ними під тиском подають воду, яка вимиває з глибини 10 метрів сонячне каміння.

«У нас в селі порядок. Працювати хочуть усі, а води вистачає лише на те, щоб одночасно працювало 20 помп. Ось люди і встановили чергу. Кожен знає хто за ким», – триває розповідь.

«Працюють через два дні на третій. 20 помп – це 20 бригад, по вісім чоловік у кожній. Наступного дня – інші 20 помп і так далі. Чоловіки виконують важчу роботу – діти і жінки легшу. Кожен заробляє на свою сім'ю, але і потреби громади не ігнорують», – виправдовуючи селян, із помітною гордістю каже сільський голова.

Каже, що люди в складчину купили бульдозера, навпіл із сільською радою машину швидкої допомоги, відремонтували школу, церкву і дорогу в центрі Дібрівська. Зараз в селі вісім онкохворих людей, для яких постійно складаються грошима на лікування.

«Бувало і по 100 тисяч дають, просто знають, що людина хвора, і люди скидають, несуть з дому гроші, – розповідає сільський голова, проводячи нас вздовж родовища. – Якщо з цього боку дивитися, народ у нас згуртований і дружний».

Жити по-європейськи

Бурштин біля Дібрівська не найкращий за якістю і поступається сарненському чи володимирецькому, але його досить багато, щоб не зупиняти роботу, кажуть у селі.

Домовилися про чергу, купили в складчину мотопомпи – одну на дві-три сім'ї, і працюють. Втрата цих знарядь праці, які коштують від 3 до 7 тисячі доларів, – ось що найбільше лякає дібрівських селян.

В іншому правоохоронців тут не бояться, поява бійців оперативного штабу означає, що роботу доведеться зупинити, а в разі спроб вилучення мотопомп – чинити опір, дружно усім селом, не приховує місцевий керівник.

«В наш час люди дуже агресивні, чуть що – так зразу. І спиваються багато. Але між собою здатні порозумітися. Сьогодні от не працюють 20 мотопомп, то люди не пропустять своєї черги, вони вийдуть завтра, всі розуміють, що усім треба працювати», – каже Василь Шепелевич.

«Звісно, поліція може зробити, але ж вони не будуть тут жити. Тут люди місцеві, поліція розжене, вони назад підуть. Ну поставлять намети Нацгвардї, але це не вихід. Про вихід неодноразово говорили депутати, але народ не може зрозуміти – вони говорять і не хочуть прийняти той закон. Ті, що не треба, приймають, а цей ні».

На «перемої» – багато дрібних камінців, це так званий «мінус». Їх ніхто звідси не забирає, за кілограм такого дріб'язку заледве отримаєш кількасот гривень від скупників. Тут шукають десяти-, двадцяти- і п'ятдесятиграмове каміння.

На краю родовища кілька білих мішків зі сміттям, прибирати після роботи – це ще одне правило, про яке домовилися в Дібрівську, аби не перетворювати клондайк на смітник.

«Люди хочуть жити по-європейськи», – усміхається сільський голова.

Поза законом

І хоч покарання за нелегальний видобуток отримують одиниці, а санкції статті 240 людей не особливо лякають, чутися злочинцями в Дібрівську не хочуть: «Люди просять і в депутатів наших, і у влади, щоб узаконили, щоб люди платили гроші чи в державний бюджет, чи в сільський там, обласний, щоб як у Європі – не красти».

Тож у Дібрівську самотужки влаштували собі щось на зразок артілі, про яку йшлося у черговому проваленому Верховною Радою законопроекті.

Складаючись грошима на техніку, ремонти і лікування, на їхній погляд, сплачують щось на кшталт податку до місцевого бюджету.

Та поки що усе це – поза законом. Правила, встановлені громадою, суперечать правилам, встановленим державою. Робити їхню працю легальною у парламенті не поспішають. Але сільський голова переконаний, що зупинити нелегальний видобуток можна лише одним шляхом – зробивши його легальним.

«Україна починається зтуль», – каже він, показуючи на старе засохле дерево посередині Дібрівського «перемою», до якого причепили українського прапора. «Зтуль» – на місцевому діалекті означає «звідси».
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!