Волинський музикант розповів, як став україномовним

Волинський музикант Сергій Шишкін опублікував допис, у якому розповів, чому з російської мови перейшов на українську.

Про це він написав у Facebook.

Публікуємо допис Сергія Шишкіна без змін і правок:


Осінню пісню я написав у 1977 році. Тоді зі скрученою в чергове ногою мав трохи часу і бажання і за місяць написав чотири пісні. Вижила одна. Відразу восени ми заграли її у Володимирі на танцях щойно створеною групою. Є живі свідки і вони все пам`ятають. А вже у 1980-му я почув її у виконанні "Світязя". Це була трохи інша версія. І модуляція у приспіві і т.д. А тут вже третя версія. тепер вже канонічна.

Навіщо такий довгий вступ? Я - Шишкін. І я російськомовний. Був. Дуже довго. Звичайно мову я знав. Але прізвище говорить саме за себе. І офіційна дата - 40 років творчої діяльності прив`язана саме до цієї пісні. Хоч була вона не перша.

Далі було різне і всяке. Але наприкінці 80-х почався український рух. Почала виринати інформація. І музична в тому числі. Довелося включатися. Робити висновки і заангажовуватись. Промину конкурси і фестивалі, в яких брав участь в якості конкурсанта. Важливіше інше. Мене почали запрошувати в журі. І довелося спілкуватися з учасниками. Ділитися з ними тим, до чого дійшов сам. Дійшов росіянин Шишкін, народжений в Україні. А інформація надходила і надходила. І про Голодомор, і про розстріли по тюрмах. І про знищення української еліти, котра зробила прорив під час українцізації у 20-30-х. Розумієте? Радості воно не додавало, але стимулювало щось робити. Тому пишаюсь фестивалем у своєму містечку, що організував у 1994-му, і який витримав 20 чисел. Та протягом всього цього часу надивився стільки зради, що краще не починати загинати пальці. Не вистачить. Не буду розводитись про відсутність державної політики.

Статті на тему "Культура чи економіка" теж понаписував вже давно. Вони не пафосні. Вони прив`язані до реального досвіду і культурних процесів периферійної України. Досвіду людини, яка десь побувала, десь виступала і спілкувалась та досі виступає і спілкується з багатьма. Бо столичним високоповажним гостям на периферії так простелять, що їм тут все раєм видаватиметься до скінчення днів.
Тепер спробую трохи підсумувати.

Пересвідчився, що система управління культурою не ефективна. Взагалі. Мали поміняти. І ніби пробують. Але доки дійде до низів, тут ще довго совок будуть видавати за культурне надбання нації. Ставити у вину пристосуванство як спосіб виживання? Хочеться, звичайно. А що це змінить? Дурний раптом не порозумнішає, а тільки озлиться. Імперія нищила національну еліту довго і послідовно. Тому міста російськомовні. Панаєхалі, але раніше І сам з такої ж родини. І всім, хто цікавиться, це давно зрозуміло. Так от таким, як я, з "панаєхавших", треба усвідомити ці речі. І зробити висновки.

А якщо не роблять, переходять в агресію - ну тоді не треба нічому дивуватись. Звинувачувати у відсталості ( рагулізмі і т.д. ) тих, хто вижив після голодоморів, агресії, експансії, багатоетапного винищення національних еліт - саме це ознака високої культури язика Пушкіна і Достоєвського? І головне - кому звинувачувати?!...

Друга сторона. Якщо українська нація не стане модерною, не всотає культурні надбання українського авангарду, попередніх поколінь, що навчались в сорбоннах і т.д. і не буде рухатись далі, то їй мало що світить навіть в ближній перспективі. Одним постсовковим лубком молодь не втримаєш - а це головне. Принаймні так мені видається. Окультурюватися треба масово і глобально. І вивчати власну історію, яку досі писали за нас.

Писали ті, хто нищив тих, хто пробував писати українську історію України. Ми профукали стільки років...

P.S. Останні російські пісні написав ще в першій половині 90-х з думкою про російський ринок. Так і не продав:)

А потім шість чи вже сім українських альбомів. І не всі безнадійні. Дещо навіть видав.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!