Що лучани пишуть про Миколу Романюка (част. 2)

3 лютого відійшов у кращий світ міський голова Луцька Микола Романюк.

Як відомо, Микола Ярославович був госпіталізований 31 січня цього року і перебував на лікуванні в Луцькій міській клінічній лікарні.

Лучани другу добу поспіль діляться в Facebook діляться спогадами про міського голову та висловлюють співчуття родині Миколи Романюка.

Назар Грищук

Пам'ятаю його ось таким: життєрадісним, щирим, справжнім...ми втратили не просто керівника, ми втратили Господаря! Дай Боже йому спочивати з миром, а всім нам - гідного послідовника!

Юлія Вусенко

Не хочеться вірити...
Скільки лишилося справ, які б з радістю зробив для міста, скільки людей щиро були б вдячні за мудрі поради, скільки радощів, хотіла б пережити разом родина...

Як багато гарних та заслужених по справжньому слів читаю тут крізь сльози....

Я дякую за спільну працю та шкодую, що багато речей проговорювали поспіхом, завжди поспішаючи, ніби знаючи, що часу лишилося мало.

Я щиро молюся за Його Душу,..вона по справжньому світла. Щирі співчуття родині. Вічна пам'ять Луцькому міському голові, Людині з великої літери, Миколі Ярославовичу.

Наталія Пахайчук

Я ніколи не забуду цієї приреченої туги в очах Миколи Ярославовича, коли ми приходили до нього колядувати. Мені здається, він відчував, що це останні його різдвяні свята і він щиро радів, що ми до нього прийшли.

Мені дуже симпатизував наш мер як людина, бо моє знайомство з Ним розпочалося з того, що ... він заступився за мене у неприємній ситуації.

Я стажувалася на тб і вперше в житті поїхала знімати сюжет. Чесно кажучи не дуже впевнено себе почувала і що маю робити уявляла дуже туманно.

І тут коли до журналістів вийшов голова Волинської ОДА Микола Романюк, я почула грубий рьов мого оператора, що я не там стала. Я ще не встигла оговтатися і усвідомити що саме не так зробила, як блискавично мого колегу поставив на місце Микола Ярославович.

Він у звичному для себе стилі толерантно пояснив, що з дівчатами не можна так себе поводити, і взагалі нормально я стою, а якщо йому не видно, хай переставить камеру.
R.I.P.

Ольга Бачинська

Пішла з земного життя ЛЮДИНА, яка була для мене прикладом людяності, доброти, порядності. Низький уклін Вам. Миколо Ярославовичу. Дай Бог нам всім так прожити, як прожили своє життя Ви.

Олена Кузьмич

Він був класним, суворим, щирим, відвертим, сильним і завжди відкритим до журналістів. Вперше, мабуть, побачила його на апаратній нараді тоді ще в ОДА. А потім він їздив по десяткам волинських сіл і роздавав ордени матерям-героїнам. Сам, кожний орден, хоча міг послати 100500 чиновників замість себе.

А потім він став мером і всі його почали називати господарником, а господарювати довелося із діркою у бюджеті за лізинг, а лише потім - створювати образ міста. А ще я обожнювала його фотографувати, він часто підходив і цікавився, мовляв, чого його одного я фотографую ) (зараз чимало із волинських ЗМІ юзають його фото, зроблене мною ще на "Волинській правді". А ще після Дня журналіста запропонував зім'ятим "дятлам клавіатури" і "акулам пера" водички )

А ще переймався долею мешканців обваленого будинку і міг приїхати на якусь НС не в костюмі, а в якійсь курточці, видно, що з дому. А ще щиро сміявся на дитячих ранках і Днях святого Миколая. Спочайте із миром, Миколо Ярославовичу...

Ольга Булковська

Я ніколи не говорила про нього на загал. Добре, що була можливість казати про повагу та вдячність йому… У житті кожного є такі люди, які справляють просто колосальний вплив на подальшу долю. У моєму з-поміж тих небагатьох був ВІН – Микола Ярославович Романюк.

Звичайне робоче знайомство, як сотні і тисячі інших, нормальна співпраця. Бог звів наші долі ближче у критичний для мене момент. І коли всі або втішали чи зловтішалися, або радили чи раділи, Микола Ярославович ЄДИНИЙ запропонував підтримку і вихід із ситуації. Просто і по-людяному! Потім це слово не раз «обігруватимуть» його опоненти. Але я точно знаю – Романюк був Людиною. І хай хто що говорив – доброю, чесною, щирою, порядною, здатною на вчинок та на прощення.

Майже десяток років я була у його команді. На щастя, він це знав. І довіряв. Ми навіть з того жартували. «Всі кажуть і пишуть, що ти Романюкова», – підсмикував він. «Ну то підтверджуйте. То ж не геть страшко, щоб вже від мене відхрещуватися», – не залишалася у боргу я.

Не все йшло гладко. Іноді ми сварилися до іскор. Іноді навіть ображалися. Але, попри це, обоє знали – можемо розраховувати одне на одного. І довіряти…

У нього було чому повчитися. Наприклад, світлому світосприйняттю. Він бачив хороше навіть у темних вчинках і чорних людях. Він навіть тих, хто «допомагав» йому швидше покинути наш світ, сам прощав і просив мене прощати. Бо навіть якщо й ображався, то на якусь мить. А далі казав: «Бог все бачить!» І подавав руку співпраці і допомоги тим, хто поливав його брудом. Сердився, коли я говорила, що вони ще не раз його підведуть. «Не будь така вредна, всі помиляються», – посміхався… Навіть дивувалася, як в одній людині можуть так поєднуватися мудрість і наївність…

Ми ніколи не грали свої ігри за плечима одне одного та завжди називали речі своїми іменами. Це насправді було дуже круто – не лукавати. І знати – це цінують.

А ще Микола Романюк підтверджував істину «Скажи, хто твій друг, – і я скажу, хто ти». Ті люди, які справді були його друзями по життю, стали і для мене людьми, на яких можна розраховувати і в яких є чому повчитися. А іуди – Бог їм суддя..

У його житті особливе місце займала сім’я. Тому коли опоненти «били» по рідних, він це сприймав у стократ болісніше, ніж удари по ньому особисто. А доходило до жахливого – реальних погроз дітям та онукам…

Згадую в цей вечір багато чого. І сльози змінює посмішка. Бо у пам’яті – позитив. Навіть важкі робочі моменти він спрощував жартами. Приколів вистачить не на одну добру й теплу комедію. Бо такою вже Микола Ярославович був людиною… Був…

Шкода, нестерпно шкода, що сьогодні той день і година, коли вже в інший світ звучать слова: «Дякую за все!» За розуміння, за доброту, за порядність, за допомогу, за все-все .Спочивайте з Богом! Тих добрих справ, які Ви залишили по собі, навіть не перелічити. Бо таких людей, яким був Микола Романюк, – одиниці. І я це пишу тому, що хочу, щоб люди це пам’ятали.

П.С. Направду щирі співчуття рідним, близьким та усім тим, хто його любив і поважав...












Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!