Розповіли про луцького пса Біма із сердечком

На луцькій «стометрівці», як називають пішохідну вулицю імені Лесі Українки у центрі міста, вже не перший рік мешкає дворовий пес на кличку Бім.

Розповіла про луцького пса журналістка Наталія Малімон на сторінках видання «День».

Прозваний так за разючу схожість з собакою, котрий став героєм фільму «Білий Бім чорне вухо», луцький Бім має свою особливість: плямки на тілі у вигляді сердечок.

Удень він любить побувати у виставковій галереї волинського відділення Національної спілки художників, часто лежить біля велокав’ярні, куди начебто і підкинули його, разом з ще одним собачам, маленькими. Куди поділося те собача, невідомо, а ось Бім став повноправним, правда, вуличним мешканцем центру Луцька. Його бачать і у Старому місті, біля середньовічного Луцького замку, у кав’ярнях на Лесі Українки, після обіду ж щезає з людських очей, аби з’явитися увечері на книжковому базарчику «Пасаж», де найчастіше й ночує, і, мабуть, вважає його своїм домом. Взагалі-то на сердечних людей Біму щастить. Його багато хто підгодовує, не б’є, захищає від луцьких гицелів, котрі одного разу начебто вже хотіли Біма і пристрелити. Бо вхопив за ногу котрогось із міських депутатів...

Чи депутата, чи не депутата, але нині Бім має шикарний червоний ошийник, який йому купив луцький фотохудожник ВікторЧухрай. Він — один із сердечних людей, які опікуються собакою зі «стометрівки». Віктор ще й фіксує життя пса на вулиці, і виходить зворушлива історія про людяність і доброту, про нашу відповідальність перед тими, хто не з власної волі став безхатченком. Що цікаво, Бім на нюх не переносить «бомжів», обгавкує і хапає за штани, хоча вони навіть пробували його підгодовувати. Можливо, таким чином розумний пес дає знати людям, що вищій істоті не гоже опускатися до дна життя?.. Бо насправді Бім дуже добра собака. Він відвідує всі презентації у виставковому залі художників, мирно лежачи у куточку посеред людського бедламу. Він прекрасно ладить з дітьми, дозволяє їм із собою гратися. Віктора ж Чухрая відчуває за сто метрів, встає і чекає, про що розказують чоловіку очевидці.

Тоді вони ідуть у гастроном, де на питання «Бім, яку сосиску сьогодні купуємо? Цю чи іншу?..» пес гавкотом чи пищанням вказує на свій вибір. Епізоди, які розчулюють. І засмучують. Бо навіть Чухрай, який став для пса одним із найбільших друзів серед людей, не може взяти його у міську квартиру чи завезти в село, де Бім просто не приживеться: там свої собаки господарюють. Але він, певно, міркує Віктор, вже б ніде і не прижився, він звик до вільного, не зважаючи на умови виживання на вулиці, побуту. Єдине, що найбільше зараз хвилює Віктора Чухрая та інших сердечних людей: аби пса не підібрали таки гицелі... У день, коли ми з Віктором розмовляли про Біма, він проходив вулицею Лесі Українки, марно виглядаючи Біма. Каже, що боїться за нього, сподівається: ошийник (тобто пес — чийсь) зупинить недобрих людей. І якою ж була його радість, коли знайшов Біма у теплому закутку у виставковому залі...


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!