Через рік після пологів волинянка пішла на війну рятувати життя

Волинянка Наталія Микита служить у 14-й окремій механізованій бригаді. Вона – медик, тож рятує людські життя на війні.

Про це повідомляє Громадське. Волинь.

33-річна Наталія Микита – військовослужбовець 14-ої бригади. В українській армії дівчина з 2009 року. Каже, що вирішила піти слідами своїх батьків, які також були військовими. У 2015-му році Наталя у складі батальйону 14-бригади вирушила на передову. Служить медиком. Була у Красногорівці, Мар’їнці, а також Станиці Луганській.

Наталія спростовує слова про те, що війна – не місце для жінки. Каже, що на початку служби вона була єдиною жінкою в батальйоні, проте пізніше ситуація змінилася. Наразі дівчата в армії нікого не дивують. В амуніції та із зброєю в руках вони виконують завдання у зоні бойових дій нарівні із чоловіками.

Наталія має позивний «Акація». Каже, що до війни вона шість з половиною років служила в артилерії і лише потім перевелася в піхоту. «Акація» – це самохідні гаубиця. Через ностальгію за попередньою службою жінка й взяла собі такий позивний.
«Я вийшла з декретної відпустки. У 2014-му році народила доцю Катерину. І вже 26-го лютого 2015-го року вийшла на службу, бо вже не могла спостерігати за тими подіями, які сталися в 2014-му році під Волновахою», – розповідає Наталія.

«Виїжджала разом із своїм батальйоном як медик. Я добре знала, на що йду. Жили ми на заводі. На виїзди завжди з каскою їхали, медичною сумкою, зброєю. Мар’їнка та Красногорівка, то там був період важкий, обстріли. Там ми різне бачили. Переживання були постійно, бо ж не знаєш коли і звідки «прилетить». І постійно переживаєш, хоч би не позвонили, хоч би у хлопців все було добре. Найважче, це коли втрачали молодих хлопців, які хотіли допомогти нашій державі і загинули…адже потрібно якось повідомляти їхніх батьків, дружин, дітей», – каже жінка.

Наталія Микита заміжня та виховує двох дітей. Каже, що «варити борщі» та бути хорошою господинею – це не головний обов’язок жінки. Кожен має право вибирати, чим займатися, та як себе реалізовувати.

«Я відчуваю, що там я зараз принесу більше користі, ніж вдома. Старша донька Антоніна знає, де я знаходжуся, постійно мені пише. Цікавиться, чи не стріляють. Я завжди кажу, що ні. Щоб менше знала та не хвилювалася. Меншій доці лише 2,9 рочків, то вона ще менше розуміє. В школі то вчителі знають, що мама Тоні на війні. Питають, чи вона не переживає за маму, адже її там і вбити можуть. Але вона завжди каже, що з мамою все буде добре і вона скоро повернеться додому», – розповідає Наталія.

«Жінка в армії – це доказ того, що вона чогось гідна, що вона може воювати та підтримувати чоловіків. Іти поруч зі зброєю, в бронежилеті, в касці. Для мене це є нормальним», – додає вона.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!