Екс-прокурор Волині: «Ми гордилися, що працювали «важняками»

Зустрітися з колишнім прокурором Волинської області Андрієм Гілем не в його робочому кабінеті, в якому мені довелося побувати лишень один раз в якості відвідувача, а на редакційній території за чашкою кави — куди приємніше.

Тим паче, що мій співрозмовник уже три роки живе в статусі звичайного пенсіонера, хоч і статусного. А темою для розмови стали викривальні публікації в ЗМІ про його прокурорські статки, про автомобілі, земельні ділянки і т. п, - пише на сторінках Волинської правди Ніна Романюк.

Андрій Іванович радо погодився на інтерв’ю, хоч я очікувала на відмову. І говорили ми не лише про електронне декларування…

«І ми гордилися, що працювали «важняками»

— Ми зустрічаємося з вами, пане Андрію, напередодні вашого професійного свята, з яким вас і вітаємо.

— Дякую. Наразі вітаю всіх працівників прокуратури з нашим днем. Зичу здоров’я, наснаги, достойної зарплати.

— Ви пропрацювали в органах прокуратури майже три десятиліття. Тобто застали ще і радянську систему, і в українській шмат життя відпрацювали, з них вісім років у Генпрокуратурі слідчим в особливо важливих справах. Що в нинішній реформі прокуратури бачите позитивне, а що ні?

— Всякі реформи, якщо вони для народу і суспільства, — це є нормально. Перш за все вони мають бути спрямовані на зміцнення законності в державі. Я не хочу сказати, що сьогоднішня реформа погана. Ми пристосовуємося до європейських моделей правоохоронної системи. Але я теж трохи був в Європі, коли працював слідчим Генпрокуратури з особливо важливих справ або «важняком», як нас називали, і мав змогу бачити, як працюють там прокуратура, поліція, служба пошуку брудних коштів.

У Європі головне, щоб ти був спеціалістом у своїй справі і щоб до тебе не було ніяких питань з боку держави. Здивувало, коли вперше прилетів у Нідерланди і в аеропорту мене зустрів поліцейський, одягнений не у формений одяг. Я потім поцікавився цим і почув відповідь: якщо він виконує нормально свою роботу, то на одяг ніхто не звертає уваги. Хоча одягнений він був охайно, питань нема. Там демократія почалася набагато раніше й люди уже звиклися з цим. У нас ще має відбутися переворот у свідомості суспільства. Я думаю, що сьогоднішня влада, і Генеральний прокурор Юрій Луценко, зокрема, з його ерудицією і наполегливістю, створять абсолютно нормальну систему прокуратури.

Добре, що він почав добиватися належного матеріального забезпечення працівників, які мають отримувати гідну заробітну плату. У неформальних розмовах з закордонними колегами ми торкалися і питань оплати праці прокурорських працівників, поліції. До прикладу, слідчі служби пошуку брудних коштів Нідерландів казали: вони, звичайно, не можуть рівнятися до відомих фірм, які створювали капітал сотнями років. Але їм держава створила такі умови, що вони можуть сім’ю прогодувати, одягнути, купити автомобіль, відпочити у будь-якій країні світу, взяти кредит під 4 відсотки річних для будівництва будинку.

В одного з них я був у гостях у будинку, збудованому у мальовничому місці на березі каналу. Що ще потрібно для державного службовця? Тому побажав би, щоб і наша держава створила такі умови, аби ні про яку корупцію мова не йшла, а забезпечила людей нормальною зарплатою, щоб вони знали, за що працюють.

— Тобто хочете сказати, якби в Україні на початках незалежності фінансували нормально правоохоронні органи, то такого розгулу корупції сьогодні не мали б?

— Однозначно. Якщо ми вже цю тему зачепили, розкажу про відрядження у Німеччину, куди їздив у рамках розслідування кримінальної справи по відмиванню коштів з України через цю країну, Бельгію і Голландію. Саме тоді мені дозволили, напевне вперше в історії, проводити обшук на німецькій фірмі,самостійно, без понятих, бо їх там немає.

Це свідчило про велику довіру. І коли я привіз ці документи в Київ, то як заохочення за добре виконану роботу отримав трикімнатну квартиру, але цілком на законних підставах, бо у черзі на отримання житла стояв першим. Тоді у Німеччині багато спілкувався з комісаром поліції однієї із земель. І він не приховував, яка у нього зарплата. А прокурори їхні отримували удвічі більше, ніж він. Там система взаємовідносин різних відомств правоохоронної системи дуже гармонічна. І нам треба до цього йти.

Хоча і в нас не все так погано було. Свого часу прокурорсько-слідчі працівники із Швейцарії приїздили до нас, в Генпрокуратуру, і вивчали досвід організації слідчої роботи після того, як ми побували у Швейцарії і вони бачили, як ми працюємо. У нас було тоді в кого повчитися. Микола Обиход, заступник Генпрокурора, який був одночасно начальником слідчого управління, Генпрокурор Михайло Потебенько, який наполіг, щоб у закон про прокуратуру внесли зміни щодо поліпшення пенсійного забезпечення працівників прокуратури. Якби він цього не зробив, то ми не мали б ані заробітних плат, ані пенсій нормальних, за українськими мірками, звичайно. Думаю, працівники прокуратури вдячні йому за це й досі.

Тоді у Генпрокуратурі працювало 45 слідчих з особливо важливих справ і ми повністю закривали цю ділянку роботи. З нами працювали люди, які тільки слідчими пропрацювали в Генпрокуратурі по двадцять років. Це були енциклопедії ходячі, люди, які пройшли роботу в групах Гдляна-Іванова, брали участь у розслідуванні найрезонансніших кримінальних справ. Ми мали в кого вчитися. До молодих спочатку придивлялися, бачили їх в роботі, і тільки згодом пропонували перейти на постійну роботу в Генпрокуратуру. При цьому забезпечували житлом у порядку черги, хто бажав — отримував землю для будівництва біля Києва і дачну ділянки цілком законно, до речі. Але всі були попереджені: якщо всунетеся кудись, куди не треба, то втратите все.

І ми гордилися, що працювали «важняками». І за кордоном до нас ставилися з великою повагою. За дозволом суду однієї із земель Німеччини нам дозволили вилучити документи у головному офісі славнозвісного концерну «Мерседес», куди були перекинуті українські кошти через Голландію на купівлю найдорожчих автомобілів для невеличкої ще тоді кількості наших олігархів. Коли ми їхали туди, комісар поліції мене попередив: «Андрію, якщо тобі скажуть, що документи отримаєш через 10 днів, через місяць чи через три — то це нормально, бо фірма вкладається у рамки, встановлені законом.

Але раніше не сподівайся, бо це є «Мерседес». У нас відбувалася приємна розмова із заступником дирекції з комерційних питань концерну за чашкою кави. На прощання він сказав: «Вас задовольнить, якщо отримаєте документи через три дні?». Я подякував, а коли ми вийшли, то комісар поліції був подивований: «Такого ще не було, щоб документи для слідства вони надали у такий короткий строк!».

— Отож був порох і в українських прокурорських порохівницях?

— Як бачите. І дуже добре, що нинішній Генпрокурор повертає в Генпрокурору кількох слідчих-«важняків» із нашого управління, які, до речі, ще й добре знають іноземні мови. Ми теж вчили іноземну на кількамісячних курсах перед відрядженнями за кордон. Їх повернули, бо бачать, що є проблеми з кадрами. І Луценко про це відверто говорить. Я пам’ятаю його ще міністром МВС, коли він приїздив у Житомир і перше, що оголосив на представленні нового начальника міліції, — це про підвищення зарплатні міліціонерам. І треба було бачити, як відреагували на це люди в погонах, які були принижені мізерними зарплатами.

«Якщо такі кошти обертаються в економіці, то хто ставитиме питання про їхнє повернення?»

— Українським можновладцям, які свого часу дорвалися до національних багатств, було вигідно тримати правоохоронну систему в чорному тілі, щоб керувати нею, щоб вона була слухняною і ручною. Бідного міліціонера чи прокурора завжди легко купити…

— Певним чином так. Але прокуратура не була ручною. Візьміть справу Лазаренка, у розслідуванні якої довелося мені брати участь. Тоді керівництво Генпрокуратури попри те, що Лазаренко був діючим прем’єр-міністром, порушило проти нього кримінальну справу. Були неприємності, він і погрожував слідчим, але не побоялися його. І тоді цю справу ставили навіть у приклад, бо в світі ніде не порушували справу проти діючого голови уряду.

— Тільки втік Лазаренко за кордон так само, як і нинішні наші державні мужі, у яких рильце в пушку. До речі, якусь частину коштів Лазаренка вдалося повернути в Україну?

— Частину коштів повернуто. Десь понад 6 мільйонів доларів. Але ще й зараз його рахунки арештовані, десь у тій же Швейцарії лежать сотні мільйонів доларів. Нещодавно ЗМІ видали інформацію про те, що він встиг перерахувати сотні мільйонів доларів на острови Антігуа і Барбуду, що знаходяться під юрисдикцією США і є серйозними офшорними зонами. Звичайно частина коштів була використана як застава, коли його заарештували в Америці, плюс на інші потреби за перебування у тих закладах, в яких він був.

А частина ще є і зараз Україна ставить питання про їх повернення. Тут є один парадокс. Міжнародні конвенції передбачають арешт коштів, добутих злочинним шляхом. Та по-моєму жодна країна світу не підписала з Україною угоди про повернення таких коштів, бо їм це невигідно. Якщо такі кошти обертаються в економіці, то хто ставитиме питання про їхнє повернення? Маленький штрих: коли ми побували в «Дойчебанку» в Німеччині та у відділенні одного із земельних банків, куди було переведено з України 11 мільйонів доларів, то керівник цього банку, почувши, хто керує цією комерційною структурою в Німеччині, сказав:

«Це така поважна людина! Ми так з ним добре співпрацюємо». Ну звичайно, тому що кошти крутяться у цій землі, чого не вигідно тримати таких людей? От вам і вся відповідь на питання.

— То вам за справу Лазаренка дали квартиру в Києві?

— Не тільки. Слідчі з різних напрямків отримували житло. Але це було заохочення, звичайно.

— Тепер слідчі функції у прокуратури хочуть забрати. Це доцільно на вашу думку?

— Я вважаю, що це неправильно. Це моя точка зору.

— Вісім років ви пропрацювали у Генпрокуратурі, мали перспективи для професійного росту і раптом — повернення на Волинь. Чому?

— Не хотів би зачіпати цієї теми. Вона болюча для нашої сім’ї. Ми з дружиною втратили доньку в автокатастрофі й повертатися до Києва дружина більше не захотіла. У 2002 році на Волині якраз відбувалися зміни в керівництві обласної прокуратури й мене призначили заступником прокурора області. Згодом очолив прокуратуру. А далі все знаєте.

— Сьогодні ви вже на заслуженому відпочинку. Як воно, у відставці?

— Спочатку було дуже важко. Морально важко. А потім якось вляглося. Зосередився на вихованні дитини, та й дружині треба допомогти, бо маємо трохи городика, садок, невеличку, але господарку. Птицю тримаємо.

— Ви тримаєте птицю?!

— А що на пенсії робити? Я не вмію дати курям їсти чи прибрати? Ніколи не стидався сільської роботи. Сам з села вийшов. Ви б бачили, які помідори вирощує моя дружина! По півкілограма були, вона якесь насіння виписує, розсаду. Часом сварюся, бо часу на те треба багато.

— Якби зараз запропонували повернутися в прокуратуру, пішли б?

— Ви знаєте, під знаком питання. Зарплата діючого працівника прокуратури нижча, ніж моя пенсія. Тобто немає сенсу. Вважаю, правильно порушують питання у Верховній Раді народні депутати, зокрема Ігор Гузь, щоб переглянули пенсії колишнім працівникам міліції. Тому що це несправедливо, бо вони теж пропрацювали по тридцять і більше років, теж були професіоналами своєї справи. А мають по 3-4 тисячі пенсії.

Згадую Григорія Ліпича, керівника карного розшуку Волині, Адама Гарголу та багатьох інших офіцерів. Служили вони тоді закону, а не Радянському Союзу. І я щасливий, що встиг попрацювати з такими професіоналами. Не раз бачив це на місцях подій, куди неодноразово доводилося виїжджати.

— У суспільстві сьогодні неоднозначне ставлення до підвищення пенсій і зарплат. Нардепи вже хотіли собі підняти зарплату до 40 тисяч, але не вдалося. Співставляючи з доходами середнього українця, у бідній державі, де йде війна, ніби аморально піднімати до захмарних висот обраним категоріям зарплати, пенсії…

— Моя мама теж все життя пропрацювала у колгоспі, на фермі й заробила аж 1500 пенсії. У порівнянні з моєю вона смішна. Але не ми пишемо пенсійні закони. Вважаю несправедливо маленькими чорнобильські пенсії, афганців, людей, які пропрацювали по 30-40 років на виробництві, у колгоспах. Закони прийняли такі, що утворилася величезна прірва. І цю прірву потрібно поступово зменшувати.

— Дехто вважає, що скільки нашим державним мужам і чиновникам зарплатню не піднімай, все одно будуть брати хабарі і будуть корумпованими. Інші кричать: треба дати високу зарплату і тоді людина буде дорожити своїм місцем. Ви як вважаєте?

— Якщо буде гідна зарплата, людина справді дорожитиме роботою й не думатиме, де ще б заробити. Я запитував у колег за кордоном, як держава ставиться до того, що у кожного з них є будинки, і зарплата висока. Головне, щоб ти не зловживав владою. І все.

«І це треба було на показ всієї держави виставляти?»

— Топ-темою в Україні останнього місяця стало електронне декларування доходів наших державних службовців, депутатів і т. д. Оприлюднені їхні доходи викликали в українців шок, і не лише в українців. Хоча всі ніби знали, що у владі люди далеко не бідні. Ви теж під роздачу потрапили, про ваш будинок і майно навіть кіно зняли. Як ви ставитеся до е-декларування в принципі?

— Є закон і державні службовці мають його виконувати. Показали свої статки депутати — має бути перевірка. Якщо кримінальний характер вони мають — тоді правоохоронці працюють далі. Якщо ж вони займалися бізнесом, за кордоном працювали, то питання відпаде саме по собі. Закон треба виконувати. Я декларацію заповнював, коли працював на діючих посадах.

Якщо взяти останні п’ять років, то доходи моєї сім’ї, а левову частку яких становили моя зарплата і пенсія, обраховуються немалою сумою - у доларовому еквіваленті більш ніж 300 тисяч доларів США. І всі вони свого часу були задекларовані. Чи міг я дозволити собі кожен рік виділяти кошти на будівництво будинку? Звичайно міг. Тим паче ми продали в Києві трикімнатну квартиру, земельну ділянку, коли вирішили оселитися на Волині. Донька, яка навчалася в Києві, теж повернулася до Луцька, бо діти, я вважаю, мають бути поруч з батьками.

— Тим паче, коли дитина одна…

— У нас дві доньки. Найменшенькій лише тринадцять років. І це її фотографію виставили в Інтернеті на показ, як нібито діти прокурора Гіля відпочивають на дорогих закордонних курортах. Це неетично, як мінімум. Дитина поїхала на двотижневе навчання у мальтійську школу, вона вивчала англійську мову, французьку, вигравала багато конкурсів. Її відібрали в мальтійську школу, звідки вона теж привезла диплом. Там відпочивали дітки з Болгарїі, Польщі, Італії. І ходили на море відпочивати.

Одну з таких фотографій у купальнику донька виклала у мережу. Це ж дитина, тринадцять років. У цьому віці вони всі люблять похизуватися фотками. І це треба було на показ всієї держави виставляти? Тепер ця мальтійська школа відібрала її на навчання в Барселону, але вже думаємо, чи варто її туди посилати.

— А чого не навчили доньку, що тато займав таку посаду і завжди знаходиться в полі зору преси і громадськості? Тому треба поводитися не так, як всі дівчатка, а бути скромнішою, не хизуватися селфі у мережах та іншою сучасною придибенцією…

— Зрозуміло, найменшій дитині завжди дістається більше батьківської уваги й любові. Намагаємося не балувати, виховувати. Думаєте, не говоримо на такі теми? Говоримо, але світ зовсім іншим став. І це ще дитина, всього тринадцять. Непросто все. Якщо цю тему ми вже зачепили, то кореспондент «Четвертої влади» написав, що збагачення прокурора Гіля розпочалося з квартири на вулиці Стрілецькій, яку я отримав у Луцьку і приватизував. Розповім, як це сталося. Свою першу квартиру я отримав у Ратне, де працював.

Нас четверо і теща, яку ми забрали з села і яка 18 років жила з нами. Коли мене перевели до Луцька, ту квартиру ми здали, хоча могли залишити там тещу, як дехто робив. У Луцьку отримали трикімнатну квартиру площею 35 кв. м. на Київській площі. Коли вже у Києві отримував житло, то керівництво запитали, яке у мене житло у Луцьку? І щоб не давати мені 4-кімнатну квартиру, дозволили тещі залишитися у луцькій квартирі. Коли я вернувся у Луцьк на посаду прокурора області, я не просив поліпшення житлових умов, тому що мав де жити. Але тодішній голова ОДА Анатолій Француз звернувся до Генпрокурора з листом, щоб поліпшити житлові умови прокурора області. На той час була виділена квартира, під яку Генпрокуратура перерахувала кошти для прокурора області Олексія Баганця.

Але він не встиг туди ні вселитися, ні документи зробити, бо її тільки виділили. Тодішній міський голова Антон Кривицький прийшов до Француза і каже: є готова квартира для прокуратури на Стрілецькій. І виконком прийняв рішення про виділення мені цієї квартири. Оскільки там була зайва площа, то в одному з пунктів цього рішення була вимога, щоб я розрахувався з власником будівництва за ці зайві метри тією квартирою, що на Київській площі. Я був проти цього і підказав міському г олові інший варіант: квартиру на Київській ми розприватизовуємо і здаємо у міський фонд. І на день прокуратури ви прийдете в обласну прокуратуру з ордером і вручите його людині, яка стоїть першою у черзі на отримання житла.

А я укладу договір розстрочки платежу і за рік виплачу вартість додаткової площі власникові будівництва. Так і було зроблено. Були перевірки тоді по цій квартирі під контролем особистим тодішнього генпрокурора Васильєва. Не знайшли в моїх діях ніяких зловживань. Якби я не здав ту квартиру на Київському майдані — були б питання.

Тещу ми забрали в нову квартиру, а невдовзі у нас народилася найменша доця Єва. Так ми отримали це житло на вулиці Стрілецькій. Тому ніякого збагачення тут не відбулося. Два роки, а саме у 1991-1992 роках, я не працював у системі прокуратури і зайнявся трохи торгівельною діяльністю. І вона була досить вдалою. Я працював в Німеччині, Естонії, Білорусі, човником був у Польщі, в Туреччині, бо треба було піднімати сім’ю. Дружина хотіла відкрити навіть свою комерційну структуру, але було не до того, коли сталася біда з дитиною. У ті роки закупив деякі будівельні матеріали для будинку, навіть документи на них є. І в Луцьку є будівельники, які реалізовували мені ці будівельні матеріали.

Так що тут теж немає нічого незаконного. Моє будівництво, до речі, перевірялося службою внутрішньої безпеки Генпрокуратури, коли я починав будівництво будинку у 2009 році. І теж ніяких порушень не виявлено було. Бо ми тоді отримували хороші зарплати і пенсії, і керівництво ніяких претензій не висловлювало проти будівництва. Будуйся, але не зловживай. І будувалися люди, не тільки я. І що тут такого поганого?

— У радянські часи, до речі, коли міліціонер будувався чи купував автомобіль, він мусив довести, звідки ці гроші…

— Так само і в нас. Є декларація, є сума доходу сімейного, якісь запаси, що були. Це ж не мільйони доларів пішло на будівництво, як пишуть, мовляв, навіть є басейн. По-перше, басейна у мене немає. Значна частина території — це грядка, садок невеличкий і хлівчик, де тримаємо курей. Оце там, де нібито басейн.

— Ще вам закидають купу земельних ділянок у різних селах…

— Я купив земельну ділянку. Закон цього не забороняє. Я що, один купував землю?

— Чому до вашої персони така увага, адже ви вже не діючий прокурор? Може насолили кому чи на мозоль наступили?

— Думав над цим, аналізував. Ніби ніде нічого. Може це загальна тенденція така висвітлювати життя тих осіб, які займали високі посади. Не про мене одного пишуть. І про колишніх не забувають.

— Але ваша дружина теж працює на державній службі…

— Вона працює рядовим працівником у міграційній службі. Старша донька знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною, працювала помічником судді у Луцькому міськрайонному суді. Вона залишилася проживати у тій нашій квартирі. Автомобіль придбала частково і за кошти, виручені від продажу житла в Києві. Все це в декларації розписано.

— І зять ваш займав високу посаду заступника начальника Волинської митниці…

— Він прийшов до мене зятем, маючи вже свій автомобіль, будинок, він займався бізнесом з матір’ю років двадцять напевне.

— Тобто зять не бідний був?

— Абсолютно. Хай заглянуть в історію його родини, якщо вважають, що це етично. До нього претензій по службі ніяких не було. Я цікавився і завжди йому казав, щоб не було ніяких зловживань. Мені важко говорити, чому така увага до сім’ї взагалі.

— Прем’єр-міністр Володимир Гройсман казав, що коли через волинську митницю йшли крупні партії бурштину, то на митниці завжди ламався сканер. Так було і тоді, коли польські прикордонники затримали 1 тонну бурштину, що непоміченим перетнув український кордон. І саме за це звільнили вашого зятя…

— Він тоді не був на роботі, а лежав з важким отруєнням в обласній інфекційній лікарні. Донька і дружина теж перебували в лікарні з отруєнням. Тому відношення до того епізоду він не має. Хай відповідають ті, хто керував тоді на митниці.

— Він зараз хоче через суд поновитися на службі?

— Хоче, бо в наказі про звільнення це якраз і фігурує. Але ж все доводиться. Тим паче в його функціональні обов’язки не входило контролювати ці питання. Давайте ліпше перейдемо до свята.

— Давайте. Що побажаєте своїм колегам напередодні Дня прокуратури?

— Наразі вітаю всіх працівників прокуратури з нашим днем. Зичу здоров’я, наснаги, достойних заробітків. А нам всім — збудувати країну, де кожна людина почуватиме себе гідно. У нас багата країна, працьовитий народ, і все у нас вийде.

Розмовляла Ніна РОМАНЮК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!