Згадуючи Євро-2016. Один за всіх, усі за одного

Місячний марафон під назвою «чемпіонат Європи з футболу» закінчився. Втім, його підсумки ще довго підбиватимуться на перших шпальтах різноманітних спортивних видань, у цитатах гравців та тренерів. ВолиньPost пропонує згадати про тих, для кого це Євро стало по-справжньому «золотим» - про збірну Португалії.

Цього року багато надій на незвичного переможця було у клубних змаганнях. Десь вони виправдались – диво імені «Лестера» у Англії вже назавжди закарбується у історії тамтешньої Прем’єр-Ліги. Десь не вистачало зовсім трохи – «Атлетико» та «Ліверпуль» зупинилися за крок до бажаних титулів. Втім, їх успіх у євро кубках був би якось логічнішим, навіть більш очікуваним, аніж те, що континентальну першість серед національних збірних виграють лузитанці…

Що найбільш символічно – ця команда стала своєрідним «антиподом» тієї Португалії, яку звикли бачити любителі футболу: без широкого асортименту зіркових півзахисників, справжніх кудесників м’яча, зате з гравцями, які чітко виконують настанову на гру. Підопічні Фернанду Сантуша, особливо у плей-офф, змушували згадати прислів’я про сім (а в даному випадку – одинадцять) лозинок: окремі з них навряд чи можна назвати міцними, але сплетені разом вони так і не піддалися жодному з суперників на Євро.



Про тепер вже найуспішнішого тренера в історії збірної Португалії ми згадали недарма – доки багато хто розповідає про трагедію Кріштіану Роналду та його надихаючу промову для партнерів по команді у перерві фінального матчу, талант Ренату Санчеса чи сейви Руя Патрісіу (який у тому ж самому поєдинку проти Франції зіграв просто шикарно), саме «почерк» коуча змусив усіх цих хлопців зіграти так збалансовано та сконцентровано протягом усього турніру. А взагалі, під керівництвом Фернанду Сантуша його команда не програла ще жодного офіційного матчу – з 13-ти проведених! Дивно, але й більшість з них були виграні у схожому стилі та з мінімальним рахунком…

Недарма цю команду часто під час Євро асоціювали з тими самими славнозвісними греками, які завадили португальцям виграти чемпіонат Європи набагато раніше. Очоливши «еллінів» ще шість років тому, Фернанду Сантуш не став далеко відходити від ідей Отто Рехагеля – у основі гри його команди була та ж сама ігрова дисципліна та надійність біля власних воріт, а раз за гру греки зазвичай знаходили момент для взяття воріт суперника, набиваючи величезний процент таких звичних для себе мінімальних перемог над суперниками будь-якого калібру. Незважаючи на досягнення «короля Отто», для Греції великими успіхами були виходи з Сантушем у плей-офф Євро-2012 та бразильського чемпіонату світу. Тому й перенести успішний стиль на збірну рідної країни, як показав час, було рішенням більш ніж правильним.



Футбольний світ такий, що люди звикли віддавати левову частку уваги персоналіям. І якраз у Португалії є більше ніж персоналія – звичайно ж, я про Кріштіану Роналду. Ні в якому разі не зменшуючи його заслуг на цьому Євро, все ж слід відзначити, що три голи з сорока п’яти ударів по воротах – це ніяк не божественне досягнення. Однак якщо взяти до уваги те, що 30 з них КріРо завдав під час групового турніру, стане зрозуміло: коли це стало потрібно, глобально на команду почав відпрацьовувати її капітан, душа та головний бомбардир. І під час матчів плей-офф аж ніяк не дивно було бачити триразового володаря «Золотого м’яча» чи того ж самого Нані, які разом з усіма «пихтять» для захисту власних воріт. А виконувати своє головне завдання – забивати м’ячі – ці хлопці мали можливість тільки тоді, коли для цього настане той самий «час Ікс»…



А ще португальська збірна стала найбільш збалансованою на цьому Євро. Фернанду Сантуш протягом турніру задіяв усю «двадцятку» польових гравців, а безальтернативно у стартовому складі піренейців окрім Роналду та Нані виходив лише голкіпер Руй Патрісіу – єдиний у команді, хто провів першість континенту «від і до». Показовий момент: якщо у групі португальці грали з позиції сили, то починаючи з матчу проти збірної Хорватії ми почали бачити у складі інших гравців. Головний тренер лузитанців свідомо пожертвував креативом у особі Жоау Моутінью заради надійності Адріена Сілви, досвідом Рікарду Карвалью та Вієйріньї – заради злагодженості та чудової ігрової форми Жозе Фонте та Седріка Соареша. Перед півфіналом дискваліфікацію отримав безапеляційно основний «руйнівник» центральної лінії португальської команди Вільям Карвалью, а лікарі не дозволили грати Пепе: Даніло Перейра та Бруну Алвеш не просто їх замінили, а були у поєдинку проти Уельсу серед кращих на полі. Думаю, нагадувати про вдалі виходи на заміну того ж самого Моутінью, Рікарду Куарежми і автора «золотого голу» для португальської футбольної історії – Едера – й нагадувати не варто…



Такий баланс лише дає зрозуміти, чому ж ця команда не «видихлась», три з чотирьох матчів закінчуючи після виснажливих екстра-таймів. Все це в купі з чудовою тактичною підкованістю та величезною мотивацією пояснює, чому Руй Патрісіу у фінальному матчі робить сім сейвів з своїх двадцяти турнірних, фланги у особі Рафаеля Геррейро та Седріка Соареша – найбільше відборів та перехоплень з усіх проведених на цьому Євро матчів, а команда у фіналі зовсім не втрачає обличчя після травми свого найкращого гравця, а навпаки – б’ється із ще більшим ентузіазмом! Протягом турніру португальці з впертістю доводили своїм критикам (у тому числі й автору цих рядків), що закрити Роналду та Нані – це ще не перемога над ними, а одинадцять сплетених в одне ціле, а тому незламних, лозинок усіма правдами й неправдами досягали свого…



Будь-яка казка рано чи пізно закінчується. Без сумніву, дійде справа і до португальської. Звичайно ж, для деяких гравців цієї збірної кар’єра після такого тріумфу лише розпочнеться: Рафаель Геррейро та Ренату Санчес уже з наступного року будуть підкорювати нові вершини у складах головних грандів німецької Бундесліги, Вільям Карвалью уже давно є об’єктом інтересу з боку європейських топ-клубів, і, безперечно, найближчим часом нові перспективи чекають і Седріка, Жоау Маріу чи Андре Гомеша. Однак для багатьох гравців цей успіх буде своєрідною «лебединою піснею» - уже навіть за два роки багато з них або завершать виступи у збірній, або будуть близьку до цього. Але як і Данія 1992-го року чи греки дюжину літ тому, португальці показали – в одному окремо взятому турнірі можна досягати успіху й без «напханої» зірками команди, а завдяки ігровій дисципліні, самовіддачі, шаленому командному духу і неабиякій вдачі (Домагой Віда чи Грізманн з Жиньяком, напевно, зараз жорстко «гикають»)! І навіть той, хто до кінця не вірив у те, що Португалія таки виграє чемпіонат, навряд чи сумніватиметься, що тріумф цей цілком заслужений. А далі… далі, як ми любимо казати, «буде уже зовсім інша історія»…

Дмитро Кузнецов, для ВолиньPost
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!