Волинська глибинка: село, яке може зникнути з карти Волині. ФОТО

Читаючи сторінку у Facebook журналістки Яворської, у тисячний раз переконуєшся, що міські люди не можуть писати про село, про те святе, без чого не буде України. Та ще й написано такою мовою, як ніби люди поспіхом закінчили 4 класи. І фото вона долучила не з села, а з себе коханих. А село?.. Я з села, і, на щастя, не став «городським», мешкаючи в Луцьку десятки років. Найщасливіший період мого життя – сільське босоноге дитинство. А в студентські роки, проведені у великому місті, сільські пейзажі, мій рідний Стохід приходили зі сном чи не щоночі. Я теж маю село, яке вимирає. Дико дивитись, як ми відмовляємось від цього багатства, якому немає виміру, заради фітнес-центрів, з яких несе пОтом, заради басейнів з розчином хлору, магазинних, вимитих в розчині шампуня овочів і фруктів зі смаком хімічного картону, і першої, синьої від хімікатів закарпатської полуниці, якою можна грати в настільний теніс замість м’яча. Щоб я зробив з селом, як потомствений селянин? Програма-максимум: хтось з сучасних вчених-аграріїв веде мову про необхідність нового освоєння українських сільськогосподарських просторів і створенні на місці вмираючих сіл нових садиб? Ні! Це треба робити негайно! Ініціатива повинна стати потужною державною програмою, яку можна рівняти хіба що з підняттям цілини у 50-х роках минулого століття. Я мрію про одноповерхову Україну, про те, що люди прийдуть на покинуті землі, яких сьогодні на Волині понад 400 тисяч гектарів. Це більше, ніж обробляли усі радянські колгоспи, разом взяті. Такий почин стане в нашій державі духовною селянською революцією. Але придивіться, як усе втоптується в бруд. Ви хоч би одну статтю про відродження села читали? Навпаки. Ллється лише одна критика. Почитайте, як уїдливо сміються ЗМІ, коли в обідраному клубі спустошеного села б’ється п’яна молодь, залишена усякої перспективи на майбутнє, як згорблений від важкої праці дядько тягне на плечі борону. В минулому році в якомусь волинському інтернет-виданні був описаний «рейд» так званих журналістів по сільських клубах. Іронії і сарказму в цьому «творі» було чи не повні штани. А під цієї маячнею ті ж «селюки», які відшкребли п’ятки від гною, стали городськими і цілодобово «пашуть» на німецькому заводі, висміювали їх в своїх неграмотних коментарях. Так створюється негативний образ по відродженню села. Візьміть кілька сімей, які пішли «на землю» і створюють родові садиби, зніміть про них фільм і пустіть по усіх каналах. Оголосіть рік «роком родинного помістя». Ці люди йдуть освоювати землю без усякої оглядки на допомогу держави. Я знаю таких. Вони не просять інвестицій, лише б ніхто не заважав. Завдяки таким та ж Волинь – лугова, лісова, провінційна – розцвіте до невпізнання. Але хто це буде робити, коли держава створила умови усіх стати «городськими»?!

"Журналістка" не змогла навіть фото нормальні зробити!