Волинь і сміття: битва програна? ФОТО

Грибовицька трагедія сколихнула країну. Але вона змусила замислитися над проблемою, про яку традиційно забували. Чи то пак воліли не згадувати. Мова йде про переробку сміття. Україна чверть століття мандрує екстенсивним шляхом, просто нагромаджуючи відходи на полігонах. Наприкінці 2014 року, за даними Мінекології, в Україні на звалищах накопичилося понад 11 мільярдів тонн сміття.

Про це пише IA ZIK.

Луцького сміттєзвалища вистачить лише на 15 років

Полігон твердих побутових відходів (ТПВ) у селі Брище поблизу Луцька відкрили у 1992 році. Останніми роками сюди вивозили до 600 тисяч тонн сміття. Тож не дивно, що з часом ресурс полігону став вичерпуватися. Спочатку проблему луцька влада вирішувала традиційно по-українськи: просто збільшуючи площу звалища. Таким чином, у 2000 р. запустили другу чергу сміттєзвалища, а ще через одинадцять років – третю чергу.

У 2011 році питання постало руба: наявного ресурсу полігону мало вистачити тільки на чотири роки. Після цього лучани могли залишитися зі своїм сміттям сам-на-сам. Варіантів виходу з цього становища було два: переробка сміття та вже традиційний – будівництво нового полігону.

Тож у 2013 році для будівництва чергової черги сміттєзвалища виділили ще майже 9 гектарів землі. Зокрема, там викопали новий котлован. Наразі контролюючі органи претензій до експлуатації полігону не мають.

Лише минулого року на звалищі у Брищі запустили сміттєсортувальну лінію. Для цього луцька влада залучила приватний бізнес. Кошти, а це 1,3 мільйона гривень, виділило ТОВ «Група компаній екосорт». Пропускна спроможність лінії – 50 тисяч тонн. Тож нині полігон обслуговують спільно приватна фірма «Луцьк ЕКО», яка займається сортувальною лінією, та комунальне підприємство «Луцькспецкомунтранс». Прибутки ділять навпіл. Водночас рентабельність сортувальної лінії на підприємстві оцінювати не квапляться.

«Щодо прибутковості поки важко сказати. Буде видно за результатами роботи за І півріччя 2016 року», – йдеться у відповіді на запитання IA ZIK.

Тим часом, сортувальна лінія – це лише відтермінування дати, коли сміттєзвалище переповниться знову. Хоча у відділі інформаційної роботи Луцької міськради завпевнили, що наразі на переробку вдається відправити до 70% відходів. Але нині на міському полігоні твердих побутових відходів у селі Брище весь комплекс разом із сміттєсортувальною лінією розрахований на 15 років.

Протести селян

Тож через півтора десятиліття лучани можуть опинитися сам-на-сам із власним сміттям. Адже жителі села Брище, під вікнами в яких і розташований полігон, не в захваті від такого сусідства.

Ще за каденції попереднього міського голови Богдана Шиби вони перекривали в’їзд на звалище.

Мешканці села розповіли, що сміттєзвалище неправильно експлуатується, а жителям населеного пункту докучають бродячі собаки та птахи.

«Дітищем» сміттєзвалища стали і таргани, які поселялися у людських оселях. Вода, за результатами аналізів, що їх оприлюднили учасники мітингу, виявилася непридатною для вживання. А сміття з полігону забруднює ліс та пасовище. Додамо, що полігон експлуатується уже майже 30 років». Такими невтішними міркуваннями поділився із журналістами депутат селищної ради Олексій Матоштюк.

«Оце спека, сонечко пригріє і вітер несе ту мерзоту до нас. Вікна не відкриєш, діти хворіють», – обурювалася тоді у розмові з IA ZIK місцева бабуся. Не зникло невдоволення звалищем і через вісім років.

У квітні цього року селяни провели збори, протестуючи проти встановлення печі для спалювання сміття. За інформацією громадського активіста Олексія Чайки, це спричинить неконтрольовані викиди у повітря.

«Був на зборах селян в Брищі. Знову забули запитати думку громади і розмістили піч зі спалювання сміття. З ходу зрозуміло, що процес буде неконтрольований, і викиди у повітря тільки по документах передбачають тільки одного фенолу 34 кг в рік», – зазначив він на власній сторінці у «Фейсбук».

Японський досвід

Суттєво зменшити вичерпування ресурсу луцького полігону ТПВ можна за допомогою переробки сміття. Таким шляхом пішла, зокрема, Японія. Ця країна може бути взірцем поводження зі сміттям.

ІА «Україна комунальна» зазначає, що переробка відходів – одна з галузей, що найбільш динамічно розвиваються в сучасній Японії. Сприяння утилізації побутових відходів та рециклювання сировини оголошено одним із пріоритетів державного регулювання.

«В Японії дві третини сміття спалюється, частка рециклінгованих відходів потроху зростає (зараз – близько 17%), а закопуваних знижується. Це близько 18%, що в два з гаком рази менше, ніж 25 років тому», – йдеться в публікації.

Обіцянка-цяцянка

От що не забувають волинські політики – це обіцяти. Обіцянкам збудувати сміттєпереробний завод поблизу Луцька – уже понад десятиріччя. Звісно, звести таке підприємство силами міського бюджету – нереально. Будівництво заводу може коштувати, за оцінками фахівців, до кількадесят мільйонів євро. Для порівняння: доходи спеціального фонду міського бюджету Луцька на 2016 рік становлять близько двох  мільйонів євро.

Тож інвесторів, які от-от почнуть роботи, знаходили колишнє керівництво Луцька і Волині. Особливо старався екс-голова облради Анатолій Грицюк, в якого завод мали будувати то австрійці, то шведи, то кияни.

Не стала винятком і нинішня влада. Зокрема, в жовтні 2014 року волинський губернатор Володимир Гунчик зустрічався з представниками німецької компанії INSIL Deutschland UG, яка декларувала готовність збудувати на Волині сучасний сміттєпереробний завод, що працюватиме за найновішими європейськими технологіями, безпечними для здоров’я людей і навколишнього середовища. Екотехнопарк із сміття мав виробляти бензин, солярку, бітум, а також холод для холодильних установок та теплоенергію.

Про ще одного інвестора, який «зірвався з гачка», у 2011 році розповідав луцький мер Микола Романюк. За словами міського голови, інвестор ставив вимогу різкого підвищення тарифу на вивезення сміття.

Нинішні тарифи в облцентрі Волині, за даними підприємства «Луцькспецкомунтранс», окупні, але – неприбуткові. Востаннє виконком Луцької міськради коригував тарифи у квітні торік. Зараз за вивезення 1 кубометра ТВП (в тому числі з захороненням) лучани сплачують понад 41 грн. Щоправда, комунальники заздалегідь попереджають, що незабаром тарифи можуть зрости.

«Але найближчим часом цього не уникнути, бо збільшується вартість паливно-мастильних матеріалів, запчастин, розмір заробітної плати, тощо», – йдеться у відповіді на запитання IA ZIK.

Гроші люблять порядок

Чому ж інвестори «зриваються з гачка»?

Відповіла на це запитання радник міністра екології та природних ресурсів Світлана Коломієць.

«Але коли (інвестори) розбираються в ситуації, в тому що твориться в країні, вони йдуть. І Європейський банк реконструкції і розвитку проводив дуже ґрунтовне дослідження, з результатами якого я ознайомилася. Результати такі: основний інвестиційний бар’єр – це відсутність державної стратегії поводження з відходами. В країні має бути стратегія, має бути адаптоване до європейських вимог законодавство. І за час моєї роботи в міністерстві ми почали це робити. Я сподіваюся, що наприкінці цього року буде стратегія за підтримки німецького агентства міжнародного розвитку, і за підтримки ЄБРР. А за депутатами буде справа цю стратегію підтримати», – цитує радника міністра ZAXID.NET.

Яскравим прикладом безладу, який діється в галузі поводження з ТВП, є сміттєпереробний завод у сусідньому Рівному. Інвестиція обсягом у 70 мільйонів гривень (за тодішнім курсом майже 9 мільйонів доларів) обернулася пшиком.

Тож зараз, після численних провалів з «майже готовими» інвесторами, у луцькій мерії на запитання щодо перспективи будівництва сміттєпереробного заводу відповідають дуже обережно: «Постійно ведуться перемовини, розглядаються різноманітні пропозиції. Однак, поки що, конкретних напрацювань нині ще немає. Але робота у цьому напрямку ведеться».

Робота ведеться, сміття нагромаджується, а час – спливає.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!