За Надю радіємо, але дуже прикро…, - родина бійця, вбитого ГРУшниками

Родина бійця АТО Вадима Пугачова, вбитого Александровим і Єрофєєвим, не ображається на владу, яка відпустила цих вбивць, але хоче судитися з Росією.

Журналіст depo.ua поспілкувався з родиною загиблого Вадима Пугачова.

Поки вся Україна радіє поверненню Надії Савченко додому, в родині українського сержанта Вадима Пугачова, застреленого під час затримання Александрова та Єрофеєва досі триває траур.

Сьогодні вбивць Вадима посадили на літак і відпустили додому. А за смерть українського бійця так ніхто і не відповів. І зрозуміло, що відпустили вбивць не просто так, врятували життя іншій українській героїні, але чи набагато від того легше матері та іншим родичам Вадима Пугачова.

"Бабуся сьогодні плакала. Дуже плакала, - розповідає племінниця Вадима Юлія Ельгарт. – Вона сказала, що з одного боку, це також чиїсь діти і на них також чекають матері. І ми поважаємо Надію Савченко, вона та, хто надає іншим сил. Але все одно бабусі було дуже прикро, що вона втратила сина, а винних відпустили, обміняли…"

Хоча що іншого можна було зробити, щоб визволити Надію, родина Вадима Пугачова також не знає

"Ми розуміємо - це великі політики і вони все вирішують між собою. Наша думка і наш голос тут нічого не вирішує. Все одно люди з влади нашої думки не питають", - філософськи підсумовує Юлія. Вадим був їй за батька.

Подарувати росіянам смерть дядька дівчина не бажає, хоче отримати копію вироку і написати позов. Хоча до кого ще не знає – родині не відомі подробиці вбивства Вадима Пугачова і вони не знають, хто саме його застрелив.

"Нам зателефонували, сказали, що він загинув, що напали ГРУшники, - згадує вона. - А хто саме стріляв, як це все конкретно відбувалося, до нас ніхто не доводив. Хоча знаєте, може це і добре – моїй бабусі, його матері, було б дуже страшно таке дізнаватися. Вона втратила сина і досі, хоч минув вже рік, ходить в траурі".

Молодший сержант, старший водій 92-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України Вадим Пугачов загинув 16 травня 2015 року близько 15:15 поблизу міста Щастя від шістьох кульових поранень, отриманих під час бойового зіткнення з російською диверсійно-розвідувальною групою на опорному пункті "Фасад" біля мосту. Внаслідок бою були затримані російські військовослужбовці Євген Єрофеєв та Олександр Александров, які належали до 3-ї бригади спеціального призначення збройних сил Російської Федерації.

Він був етнічним росіянином, народився 13 березня 1975 року в Томську, звідки родина Пугачових перебралася до Кременчука. Строкову служив в Сімферополі, потім більше 18 років пропрацював диспетчером газової служби, а згодом — підрядником у будівельній компанії, заочно навчався на психолога. У серпні 2014 року Вадима мобілізувала та направили у 92-у окрему механізовану бригаду.

В травні 2014 року він як раз збирався додому у відпустку, навіть прислав вже чемодан із речами, згадує Юля. Вдома його чекала вона, та мама, Юліна бабуся.

Після розлучення вони стали для Вадима єдиною родиною, він жив з ними, був їм єдиним годувальником, а Юлю фактично виховав, був їй за батька. Після його смерті в хаті залишилося дві жінки: Юля з бабусею, і молодша вирішила, що турбуватися про матір Вадима тепер її обов'язок. Наразі метушиться по інстанціях, бо будинок вже настільки старий, що взимку через дах сиплеться сніг до кімнати. Дядько збирався його полагодити як раз після служби.

Тепер Юля сподівається на допомогу від держави. Написала заяву на капремонт, але місцева влада відповіла, що коштів нема. Може, згодом...

"Бабуся заборонила, - відповідає Юля на питання, який в неї номер картки для грошових розрахунків. - Бабуся стидається просити в людей, сподівається на допомогу держави. Належні виплати від міста та області ми ж отримали…. Я усі сили прикладу, щоб забезпечити їй нормальну старість".





Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!