Керівник Шацького відділення поліції про АТО та реформу поліції. ФОТО

З 17-го березня 2016 року Шацьке відділення поліції офіційно очолює В’ячеслав Моніч.

Хоч він і виконує обов’язки начальника тимчасово, проте має наснагу та ентузіазм працювати, як то кажуть, на совість, - йдеться на сайті Кордон.

За плечима пана В’ячеслава не один рік служби у кадрах МВС. Крім того, В’ячеслав Моніч – учасник бойових дій у зоні АТО. З жовтня 2014 по лютий 2016 року він добровільно захищав честь нашої Батьківщини на передовій.

Чимало довелось пережити там: були перемоги та поразки, проте пан В’ячеслав вважає, що це неоціненний досвід. Про бойове хрещення, актуальність поліцейської реформи та важливі питання Шацького відділення поліції далі в нашому інтерв’ю.


Коротка біографічна довідка.

Народився у Шацьку, де й закінчив місцеву школу, згодом – лісовий коледж ім. В.В. Сулька. У 1994 р. вступив на денне відділення Харківського інституту пожежної безпеки МВС. Після закінчення працював у Любомлі в інспекції пожежного нагляду. Під час реформи системи МВС у 2002 р. вирішив залишитись працівником МВС. Згодом працював у Шацькому райвідділі спочатку дільничим, потім – начальником дільничих інспекторів. У 2005 р. призначений старшим оперуповноваженим по боротьбі з економінчими злочинами. У період з 2009 р. по 2011 р. працює старшим оперуповноваженим по боротьбі із злочинами в органах влади УМВС України у Волинській області. У 2012 р. звільнився з органів за власним бажанням. Упродовж 2013 року – радник голови Любомльської РДА по питанню взаємодії із силовими структурами.

– Розкажіть, як Ви потрапили у зону АТО?

- До вступу у роту патрульної служби поліції особливого призначення «Світязь» я працював у системі МВС вже не один рік. Цей добровольчий підрозділ був створений у червні 2014 року, а вже у жовтні того ж року я добровільно вступив бійцем роти та відправився на Схід. Неабияк важко було підготувати сім’ю до цього. Ми їхати туди виконувати функції охорони громадського порядку, підтримувати законність на території антитерористичної операції.



– Як пройшло Ваше бойове хрещення?

- Так сталось, що наш загін відправили у відрядження до міста Вуглегірськ Донецької області десь у середині грудня. У кінці січня рота була змушена захищати та стримувати супротивників заради того, щоб дати можливість закріпитись своїм силам. Ось тут ми й потрапили в оточення. Бої тривали три доби.

Крім того, ворог переважав в озброєнні та кількісно: нас – 38, їх – близько 3000 чоловік. Про це ми дізнались потім, коли сепаратисти «звітувались», описуючи кожне протистояння з нами, кількість бійців та втрат зі своєї сторони у соціальній мережі «Фейсбук».

– І як Вам вдалось вибратись із цього пекла?

- Для оборони ми зайняли місцеву школу-інтернат та Будинок культури. Розуміли, що три поверхи будівлі перетворилось на два, а отже, ворог йде у наступ впритул з танків. Тому командир роти Олександр Фацевич прийняв рішення взяти вогонь артилерії на себе, водночас у ворожих танків закінчились боєприпаси, то у нас було 15-20 хв. залишити будівлі та усе замінувати. Всі бійці наполегливо здійснили маршкидок до Дебальцевого, а це близько 12 кілометрів, де й дістались наших позицій.

У нас не було жодного вбитого, лише троє поранених. Потім з тої ж статистики ворога ми дізнались, що у цих боях загинуло до 300 бійців ворога.

– Нелегко було залишити поле бою за таких умов…
Кожен з нас мав понад 40 кілограмів додаткової ваги. Це боєкомплекти, зброя та інше устаткування. Крім того, бійці одягнені в зимовий одяг, тому це був витривалий маршкидок для кожного з нас.

– Як змінилось ставлення жителів Сходу до бійців української армії за весь час, що Ви перебували там?

- Коли ми тільки потрапили на Схід, відразу відчули, що люди зневірені та байдужі. Вони на той час не вірили вже нікому, та й не хотіли вірити. Тому неодноразово чули різкі висловлювання у наш адрес. Але ми старались знайти спільну мову з усіма місцевими жителями. Перед ротацією я був Сєвєродонецьку та Лисичанську, то з впевненістю можу сказати як командир взводу, що ставлення до підрозділу стало кращим. Перед нами був не один підрозділ і кожен вів свою політику. Всі звикли давати хабарі, а ми не брали, – це й дивувало та викликало непорозуміння у місцевих.

– Перейдімо з теми АТО на питання реформування національної поліції. Ви вбачаєте у цьому актуальність?

- Так, звичайно. Ця реформа дасть змогу докорінно змінити структуру МВС, що й повинно було статись рано чи пізно. Оскільки всі прекрасно знали недоліки райвідділків міліції. Всі сподіваються, що зміниться структура нашого органу і діяльність буде зовсім не такою.

Я також вірю в актуальність реформування поліції України, оскільки це надасть змогу забезпечувати громадську безпеку та публічного порядку краще, охороняти та захищати права й свободи людини, але найголовніше завдання теперішньої поліції – це протидія злочинності. До того ж поліцейські тепер змушені надавати послуги з допомоги особам, які з певних причини чи надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Це, на мою думку, дасть людям можливість звертатись до будь-якого офіцера з певного питання, а той обов’язково повинен надати допомогу та розібратись у поставленій проблемі.



– Над вирішенням яких питань працює зараз Шацьке відділення поліції?

- Як і будь-якому містечку, проблем є чимало. Але ми стараємось їх контролювати та вирішувати. Це, насамперед, крадіжки, шахрайства, розбої, контрабанда тощо. Проте у літній період у районі процвітає повний комплект злочинів. Це й наркотики, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, кримінальне хуліганство тощо. Багато роботи виконують працівники поліції у справах щодо порушень земельного законодавства, а також зловживання посадових обов’язків чиновників.

Таким чином функції Шацьке відділення поліції виконуватиме ті ж самі, що й до реформи, проте, сподіваюсь, з кращими результатами.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!