У Луцьку провели в останню путь Василя Гея. ФОТО
Сьогодні, 14 березня, у Луцьку в останню дорогу провели видатного волинянина, письменника Василя Гея.
Про це повідомляє Волинська правда.
Чин Похорону, який відправили священнослужителі Свято-Троїцького кафедрального собору УПЦ КП Луцька протоієрей Володимир Подолець і протодиякон Ярослав Місюк, відбувся у Будинку панахиди обласного центру. Попрощатись із Василем Геєм та помолитись за спокій його душі прийшла родина письменника, представники влади, творчої інтелігенції та громадськості Волині.
Протоієрей Володимир Подолець висловив родині і усім тим, хто знав спочилого літератора щирі слова співчуття від митрополита Луцького і Волинського Михаїла.
«Ми молимось, щоб Господь упокоїв його безсмертну душу у Своєму Царстві Небесному. Напевно зараз душа його висловлює у Вічності Богу те, що він висловлював усе своє життя своїми поетичними рядками, те, що він і нам говорив. І тут зібралась лише мала частка усіх тих, хто знав і любив Василя Гея, тому що любили і знали його дуже багато людей. Царство йому Небесне і вічна пам`ять!», - сказав отець Володимир.
«Ми сьогодні переживаємо велику втрату – пішов з життя видатний волинянин, патріот, який усе своє життя своїми літературними творами намагався підняти свідомість наших краян на вищий рівень. Але він буде завжди із нами… Василь Гей вічно житиме у своїх творах», - сказав у коментарі «ВП» відомий волинський журналіст, письменник і громадський діяч, екс-народний депутат України, голова Волинського Крайового Братства імені Святого Апостола Андрія Первозванного, Почесний громадянин міста Луцька Андрій Бондарчук.
Поховали Василя Гея на луцькому міському кладовищі у селі Гаразджа.
Співчуття рідним та близьким Василя Гея. Мир світлій пам`яті про незабутнього письменника.
Довідка «ВП»:
Гей Василь – член НСПУ з 1974 р.
Народився 14 січня 1942 року в селі Заболоття Любомльського району. Після закінчення семирічки у рідному селі та десятирічки в с. Головно працював завідувачем сільської бібліотеки та клубу, вчителював, служив у війську. Повернувшись після трирічної служби в армії, став працювати кореспондентом Любомльської районної газети.
Звідти запрошений на роботу в обласну молодіжну газету до Луцька, де був кореспондентом, завідувачем відділу, керівником літературної студії “Лесин кадуб”. Водночас навчався на редакторському факультеті Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова у Львові.
У 1989-2006 роках очолював Волинську організацію Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, критик, публіцист. Лауреат літературної премії імені Андрія Головка, літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського та міжнародної премії імені Дмитра Нитченка. Член ради Національної Спілки письменників
Окремими виданнями вийшли книги “Закон вірності” (1973), “Крила Світязя” (1978), “Витоки” (1979), “Вічно пам’ятати” (1983), “Кольори вересня” (1985), “Краплі на листі” (1987), “Лесин кадуб” (1991), “Під сузір’ям калини” (1993), “Підрубане дерево роду” (1996), “Яворник” (1997), “Де маминим голосом тиша мовчить…” (2001), “Зоря з криничної води” (2002), “Кривавник рідного слова” (2004), “Вихор у стиглому житі” (2004) та ін.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Про це повідомляє Волинська правда.
Чин Похорону, який відправили священнослужителі Свято-Троїцького кафедрального собору УПЦ КП Луцька протоієрей Володимир Подолець і протодиякон Ярослав Місюк, відбувся у Будинку панахиди обласного центру. Попрощатись із Василем Геєм та помолитись за спокій його душі прийшла родина письменника, представники влади, творчої інтелігенції та громадськості Волині.
Протоієрей Володимир Подолець висловив родині і усім тим, хто знав спочилого літератора щирі слова співчуття від митрополита Луцького і Волинського Михаїла.
«Ми молимось, щоб Господь упокоїв його безсмертну душу у Своєму Царстві Небесному. Напевно зараз душа його висловлює у Вічності Богу те, що він висловлював усе своє життя своїми поетичними рядками, те, що він і нам говорив. І тут зібралась лише мала частка усіх тих, хто знав і любив Василя Гея, тому що любили і знали його дуже багато людей. Царство йому Небесне і вічна пам`ять!», - сказав отець Володимир.
«Ми сьогодні переживаємо велику втрату – пішов з життя видатний волинянин, патріот, який усе своє життя своїми літературними творами намагався підняти свідомість наших краян на вищий рівень. Але він буде завжди із нами… Василь Гей вічно житиме у своїх творах», - сказав у коментарі «ВП» відомий волинський журналіст, письменник і громадський діяч, екс-народний депутат України, голова Волинського Крайового Братства імені Святого Апостола Андрія Первозванного, Почесний громадянин міста Луцька Андрій Бондарчук.
Поховали Василя Гея на луцькому міському кладовищі у селі Гаразджа.
Співчуття рідним та близьким Василя Гея. Мир світлій пам`яті про незабутнього письменника.
Довідка «ВП»:
Гей Василь – член НСПУ з 1974 р.
Народився 14 січня 1942 року в селі Заболоття Любомльського району. Після закінчення семирічки у рідному селі та десятирічки в с. Головно працював завідувачем сільської бібліотеки та клубу, вчителював, служив у війську. Повернувшись після трирічної служби в армії, став працювати кореспондентом Любомльської районної газети.
Звідти запрошений на роботу в обласну молодіжну газету до Луцька, де був кореспондентом, завідувачем відділу, керівником літературної студії “Лесин кадуб”. Водночас навчався на редакторському факультеті Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова у Львові.
У 1989-2006 роках очолював Волинську організацію Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, критик, публіцист. Лауреат літературної премії імені Андрія Головка, літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського та міжнародної премії імені Дмитра Нитченка. Член ради Національної Спілки письменників
Окремими виданнями вийшли книги “Закон вірності” (1973), “Крила Світязя” (1978), “Витоки” (1979), “Вічно пам’ятати” (1983), “Кольори вересня” (1985), “Краплі на листі” (1987), “Лесин кадуб” (1991), “Під сузір’ям калини” (1993), “Підрубане дерево роду” (1996), “Яворник” (1997), “Де маминим голосом тиша мовчить…” (2001), “Зоря з криничної води” (2002), “Кривавник рідного слова” (2004), “Вихор у стиглому житі” (2004) та ін.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
Гармонія людини і світу стали лейтмотивом його творчості. Екологія людської душі і людського слова ішли у гармонійній сувязі у його творчості. Від першої книги "закон вірності" і до останнніх текстів Василь Гей ніс у бжитті один єдиний закон бути вірним собі, народові, Батьківщині-Україні.
Образ матері у його творчості став символом нашого часу, Символом того повоєнного поколінння синів, яке плекали руки вдів. А ще тема загиблих сіл, де залишилися одні очі часу як очі вічно молодих криниць, як сльози матері-землі. Село "Яворник" це так блзько і від мого села Почапи, і від Василевого села "Заболотття". там і дося пасеться отой кінь з народної пісні, чекаючи свого справжнього натхненного господаря...
Не приймаю його у минулому часі, не приймаю його відходу у потойбічччя, бо душа таких поетів. як Василь Гей у позачассі і позапросторі - вона належить вічності.
Він був моїм учителем, моїм братом у літературі... Бував у моєму селі Почапи (це для краєзнавців та істориків), тонко відчував наш час. Моя нині уже покійна мама так гордилася, що знала особисто найкрашого для неї (і для мене) поета сучасності. Любив пройтися з косою, збиваючи вранішню росу; любив пору грибів (а їх на Волині хоч гать гати), любив і відчував голос птахів і трав, а ще так беззахисно любив цей світ і людей у ньому
"То ми не плакали, Маріє, то небо плакало за нас",- це епіграф до одного із перших його віршів.
Його вірші - як чисте плесо Світязя, наповнені казковою печаллю. Його проза тяжкий і тернистий шлях народноїх правди, яку він шукав, як добрий господар зерен для посіву.
Марія Маткобожик (Якубовська)
Гармонія людини і світу стали лейтмотивом його творчості. Екологія людської душі і людського слова ішли у гармонійній сувязі у його творчості. Від першої книги "закон вірності" і до останнніх текстів Василь Гей ніс у бжитті один єдиний закон бути вірним собі, народові, Батьківщині-Україні.
Образ матері у його творчості став символом нашого часу, Символом того повоєнного поколінння синів, яке плекали руки вдів. А ще тема загиблих сіл, де залишилися одні очі часу як очі вічно молодих криниць, як сльози матері-землі. Село "Яворник" це так блзько і від мого села Почапи, і від Василевого села "Заболотття". там і дося пасеться отой кінь з народної пісні, чекаючи свого справжнього натхненного господаря...
Не приймаю його у минулому часі, не приймаю його відходу у потойбічччя, бо душа таких поетів. як Василь Гей у позачассі і позапросторі - вона належить вічності.
Він був моїм учителем, моїм братом у літературі... Бував у моєму селі Почапи (це для краєзнавців та істориків), тонко відчував наш час. Моя нині уже покійна мама так гордилася, що знала особисто найкрашого для неї (і для мене) поета сучасності. Любив пройтися з косою, збиваючи вранішню росу; любив пору грибів (а їх на Волині хоч гать гати), любив і відчував голос птахів і трав, а ще так беззахисно любив цей світ і людей у ньому
"То ми не плакали, Маріє, то небо плакало за нас",- це епіграф до одного із перших його віршів.
Його вірші - як чисте плесо Світязя, наповнені казковою печаллю. Його проза тяжкий і тернистий шлях народноїх правди, яку він шукав, як добрий господар зерен для посіву.
Марія Маткобожик (Якубовська)