Чому жителі Жовтневого не хочуть змінювати його назву

Село Жовтневе для жителів Володимирщини весь час асоціюється з військовим аеродромом, з невеликим військовим містечком та ще, мабуть, з лісом, який тулиться до селянських садиб з північної сторони.

Та історія села свідчить, що з давніх часів тут жили хлібороби, які лише в грізні часи перетворювалися на воїнів. І носило село назву Могильне, - інформує Місто вечірнє.

З однієї сторони віяло від цієї назви тлілим трунком смерті, з другої – мало хто замислювався над тим, чому ж село так називалося. А виявляється, в лісах біля Жовтневого приспала свої таємниці сама історія.

- Наше село досліджене відомим істориком, професором Михайлом Цинкаловським, – розповідає вчитель географії Жовтневської школи Раїса Сьомка. – Він залишив дані про те, що поблизу села відбулась дуже страшна битва між руськими воїнами і монголо-татарським військом. Після неї в урочищі, яке назвали Ревенем, залишилося 15 могил-курганів. Саме вони і дали назву населеному пункту. Також в 1646 році в селі був заснований жіночий монастир, який, за переказами, збудував київський воєвода Адам Кисіль в честь своєї матері Федори. В 1670 році цей монастир припинив свою діяльність. Тепер на його місці лише плита, яка густо заросла травою.

Нині для пересічного любителя лісових прогулянок це звичайні горбочки, на яких виросли могутні дерева. З 15 курганів збереглося тільки сім. Однак з покоління в покоління передаються містичні легенди по Ревінь. Кажуть, що навіть у наші часи, коли в лісі стали видобувати пісок (а саме його видобуток призвів до знищення курганів), він мав червоний колір. «Настільки багато поглинув людської крові», – стверджували старожили. Ходила легенда й про те, що на Ревені монгольський хан залишив золотий шлем. Отож, сміливців покопатися в курганах знайшлося немало. Мешканець села Жовтневе Олександр Хомяк знайшов меч і людський череп. Уяву збуджували і розповіді про те, що ніби на другий день після розкопок земля знову ставала на своє місце, наче її не торкалася людська рука.

Життя тривало, і про Ревінь люди почали забувати. Кургани заростали лісом, розсовувалися, знищувалися. Пам’ять про них залишилася лише в назві села…

- Ще до Другої Світової війни поляки розпочали у Могильному будівництво аеродрому. Після війни тут дислокувалася радянська льотна частина, – пригадує уродженець села, підполковник запасу Петро Підгурець. На той час він був підлітком, але історію, яку розповів, почув від дядька, Олексія Підгурця, теж військового, який служив на аеродромі. – Злітна смуга знаходилась між селами Могильне та Гнійне. Такі назви не влаштовували командування, і військовим пропонувалося змінити назви сіл. Оскільки на мапі Могильне було позначене жовтим кольором, була запропонована назва «Жовтневе». Став біля Гнійного був зафарбований червоною барвою, а тому село перейменували в Красностав.

Це було в 1950 році. В селі хазяйнувала золота осінь. Стояв тихий ясний жовтень. А тому і назва місяця відповідала пропозиції, яку підтримали селяни.

Прийшов 2015 рік. Піднесені патріотичні настрої охопили і жителів Жовтневого, і декому здалося, що назва села тісно пов’язана з колискою радянською влади – революційним жовтнем. Виникло питання про те, щоб повернути селу історичну назву. З цього приводу 16 листопада в селі відбулися збори.

- Ви навіть не уявляєте, як це схвилювало наших людей, – говорить директор місцевої ЗОШ Євгенія Саганюк. – Невелике приміщення школи ледве вмістило всіх. Ось коли, до речі, відчулася відсутність в селі будинку культури. Добре, що діє школа і при необхідності може перетворитися на приміщення для зборів.

На збори запросили і Петра Підгурця, котрий поділився своїми спогадами і власне його розповідь стала найбільш переконливою в тому, що селяни одностайно підтримали сучасну назву села.

- На мою думку, – продовжує пан Підгурець, – значну роль зіграла ще одна вагома обставина. На території аеродрому знаходився православний цвинтар. Службовці частини вирішили залишити його. Цей збережений цвинтар існує і досі. І цікавий той факт, що за весь час існування аеродрому, ні разу не трапилось катастрофи літака і жоден з льотчиків не загинув.

Так, пам’ять людська зберігає багато цікавого з історії рідного краю. тому дуже хочеться, щоб держава повернулася лицем до українських сіл, до їх багатого минулого, щоб в села прийшли науковці, дослідники, а згодом і туристи. На жаль, наші діти сьогодні мало знають про те, на якій землі вони живуть, і тому те, про що дізнаються з розповідей старожилів для місцевої молоді нерідко стає відкриттям.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!