Лучан просять допомогти облаштувати Бандера Square

Сьогодні наші доморощені історики більше, ніж їхні діаспорні колеги, списують багато паперу, проголошують безліч промов про те, що українські буржуазні націоналісти, їхні структури – ОУН(б), ОУН(м), УПА, УНРА, УНС та інші ніколи не підтримували фашистів, не служили ні в фашистському вермахті, гестапо, ні в окупаційних установах та поліції, не вбивали і не грабували населення України, а навпаки – боролися проти окупантів. Вони доводять, що ОУН–УПА взяла на себе “місію боротьби за волю українського народу, за українську самостійну державу”. А Р. Ендик “уточнив”: “На Волині в той час українські націоналісти однаково били і нацистів, і більшовиків та своїми героїчними чинами прояснювали ті справді страшні роки насилля”.
Під виглядом позбавлення історії від „білих плям” апологети націоналізму намагаються змінити погляд у суспільстві на ОУН-УПА, довести, що вона, як самодостатня, незалежна сила і єдиний захисник українського народу, вела національно-визвольну боротьбу, воювала аж на три фронти – проти сталінського режиму, німецького фашизму та проти польського експансіонізму, затушувати відомі факти злочинів націоналістичного підпілля та боївок УПА, переконати що вона не була на службі у фашистів.
Але ні для кого нема секрету, що українські буржуазні націоналісти пов’язали себе з фашистами з самого початку його зародження і що їх ідеологія “формувалася в період піднесення на Заході фашистського руху, під його впливом та за його зразком”, або, говорячи словами В.І. Леніна, - „буржуазія пригнобленої нації тільки базікає про національне повстання, а на ділі вступає в реакційні угоди з буржуазією гноблячої нації за спиною і проти свого народу” (Ленін В.І. Повне зібр. творів, т. 30, с. 108.)
З липня 1941 року відбулася зустріч представників німецької влади з керівництвом ОУН(б). Від неї, окрім С. Бандери, брали участь Горбовий, Андрієвський, Мудрий та Шухевич. Відповідаючи державному підсекретарю Німеччини Кундту, Степан Бандера чітко заявив: “ОУН вступила в боротьбу, частина в лавах німецького вермахту, а частина як організатори в тилу більшовицьких військ, маючи виконувати завдання у взаємопорозумінні з вермахтом, а частина в совєтській армії повинна була сприяти послабленню більшовизму у співпраці з німецькою армією… Я віддав наказ своїм людям все зробити для того, аби боротися спільно з німецькими військами” (Україна в Другій світовій війні, у документах. Збірник німецьких архівних документів. Т. 1, Львів, 1997 р., с. 110.)
В одній із спеціальних директив націоналістичного керівництва під назвою “Боротьба і діяльність ОУН під час війни”, зокрема, вказувалося, що фашизм є природним союзником націоналізму. “Союзник, – писалося в ній, – повинен побачити наші організаторські таланти, зрозуміти наочну вигоду, яку він може одержати від нашої діяльності”.Все це було враховано керівництвом гітлерівського рейху під час підготовки і ведення війни проти Радянського Союзу. Напередодні її фашисти готували збройні підрозділи з оунівців для здійснення диверсій, збирання розвідувальних даних та збурення паніки. Абвер та гестапо масово закидали на територію України свою агентуру, заздалегідь підготовлену в спеціальних школах. Тільки з жовтня 1940 по лютий 1941 року прикордонники на кордонах України зареєстрували 86 випадків спроб збройного прориву через держкордон, а органами держбезпеки з вересня 1939 по січень 1941 року на території Волині було розкрито та затримано 186 агентів фашистської розвідки і емісарів закордонного проводу ОУН, а також ліквідовано при збройному зіткненні 40 агентів та емісарів.
Абвер та гестапо масово закидали на територію України свою агентуру, заздалегідь підготовлену в спеціальних школах. Тільки з жовтня 1940 по лютий 1941 року прикордонники на кордонах України зареєстрували 86 випадків спроб збройного прориву через держкордон, а органами держбезпеки з вересня 1939 по січень 1941 року на території Волині було розкрито та затримано 186 агентів фашистської розвідки і емісарів закордонного проводу ОУН, а також ліквідовано при збройному зіткненні 40 агентів та емісарів.
Чисельність їх була різною – від 3 – 5 до 100 і більше нелегалів. Наприклад, у жовтні 1940 року на дільниці 90–го Володимир–Волинського прикордонного загону намагалася прорватися група в 127 чоловік, яку готував до прориву емісар Краківського проводу ОУН Яворський. Влітку цього року прикордонники затримали 5 чоловік – кур’єрів центрального проводу ОУН. В липні 1940 р. УНКВС Волинської області в селі Цеперів Луцького району в будинку керівника сільської групи ОУН Савчука Карпа була виявлена і ліквідована група на чолі з закинутим з–за кордону Шевердою Костянтином. (ТКАЧУК А.В. Перед судом истории. Киев, 2000 р., с. 70, 73, 76.)
Після закінчення Бранденбурзької розвідувально-диверсійної школи в район міста Луцька були закинуті Леонід Кушнір та Володимир Шумський зі зброєю, радіоапаратурою і великою сумою грошей. Через кілька днів в цю ж місцевість були також закинуті агенти фашистської розвідки, підготовленні у берлінській розвідувально-диверсійній школі, - Олексій Кушнір та Ананій Федчук. Але невдовзі всі вони були затримані в селі Піддубці Луцького району. (ІВАНИЧУК В. Національна проблема і практика ОУН–УПА в журн. “Комуніст” № 3, 2000 р., с. 87.)
Їх головне завдання полягало в підготовці і здійсненні повстання на території західних областей України напередодні нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз. Для цього Краківський центральний провід ОУН та утворений ним повстанський штаб спільно з фашистським абвером розробив „єдиний генеральний план” повстання. Всією цією роботою керував Роман Шухевич – „Чупринка”. (ІВАНИЧУК В. Національна проблема і практика ОУН–УПА в журн. “Комуніст” № 3, 2000 р., с. 87.)
Для активізації підривної діяльності і створення повстанських організацій на територію області за завданням центрального проводу ОУН та особисто С. Бандери на Волинь прибув емісар „Нинзя”, котрий провів чотири наради з керівниками окружних проводів ОУН, на яких вимагав посилити військову підготовку оунівців, створення диверсійних груп із них, здійснення терористичних актів над партійно-радянським активом, накопичення зброї та боєприпасів, збирання розвідувальних даних про військові частини Червоної Армії (Архів УСБ у Волинській області. Кримінальна справа Івана Скопюка (”Улас”, “Сатана”).
Оунівці з великою радістю вітали напад гітлерівських військ на Радянський Союз, в тому числі й на українську землю. “Нарешті настала наша година. Наші сни, наші мрії стали дійсністю. Це наше воскресення! На багнетах німецьких збройних сил несеться воля довгождана”), – захлиналася від захоплення націоналістична газета “Краківські вісті”. Особлива роль була відведена українській допоміжній поліції, керівні кадри якої були підготовлені в 1940–1941 роках у створених для цього спеціальних школах поліції у Хелмі та Перемишлі. 26 серпня 1941 року націоналістична газета “Львівські вісті” відверто писала: “Українська поліція – це повноправний поліцейський відділ німецької поліції… вона є надзвичайно компетентною у відношенні до українського, польського та єврейського населення” (Газ. “Львівські вісті”, від 26 серпня, 1941 р.)
Проте головним для УПА була боротьба проти радянських партизанів. Про це чітко сказав на Нюрнберзькому процесі один із керівників фашистського абверу Ервін Штольце: “Абвер активно використовував українських націоналістів у ході всієї війни з Радянським Союзом. З українських націоналістів формувалися загони для боротьби з партизанами, з них вербувалася агентура для закидання за лінію фронту з метою диверсій, терору, шпигунства тощо”. Причому, військова допомога націоналістами фашистам здійснювалася як відверто, так і приховано. Так, один із вождів ОУН А. Мельник звернувся до німецького командування з пропозицією створити у складі нацистських військ “українську військову формацію”. І дозвіл було одержано. 28 квітня 1943 року було оголошено про формування в складі військ СС 14–ої піхотної дивізії “СС–Галичина”.
В другій половині 1943 – початку 1944 року для виконання цих завдань посилилися контакти між керівниками німецького абверу, командуванням частин абверу, під час яких узгоджувалися спільні дії, обговорювалися питання у зв’язку між ними і надання допомоги загонам УПА зброєю та боєприпасами.
Причому, контакти фашистів здійснювалися з усіма гілками націоналістів – бандерівцями, мельниківцями, бульбашами. Так, у підписаному в березні 1943 року разом із фашистами “Тарасом Бульбою” документі “План по боротьбі з більшовицькою партизанкою” основні принципи взаємодії фашистів та націоналістів викладені чітко і недвомовно:
“1. Акцію веде українська (розуміється націоналістична – В.Н.) партизанка на підставі тихого порозуміння з німецькою владою. 2. Німецька влада офіційно поборює одну і другу партизанку, а неофіційно підтримує українську партизанку і таємно постачає її воєнним матеріалом… 4. В порозумінні з німецькою владою українська партизанка опановує деякі міські центри для організації там своїх шпиталів, постачання і т.п.” (НАКОНЕЧНИЙ В.А. Волинь в полум’ї боротьби, Луцьк, 1975 р., с. 16.)
Співпрацю ОУН–УПА з фашистами підтверджував й референт із зовнішньополітичних відносин центрального проводу ОУН Михайло Степаняк (“Сергій”): “Протягом всієї війни бандерівці, а саме УПА, організували боротьбу проти червоних партизанів і окремих частин Червоної Армії… В 1943 році були видані офіційні накази по УПА, які забороняли руйнувати німецькі комунікації, знищувати німецькі склади зброї та продовольства, нападати на німецькі з’єднання, навіть у випадку, коли вони знесилені і відступають” (ЗАРІЧНИЙ В. “УПА: міфи і реалії”. Газ. “Робітнича газета”, квітень 1991 р.) Служба безпеки ОУН видала таємну директиву, в якій наказувала: “Використовуючи фронтовий хаос, провести поголовну чистку ворожих українському націоналізмові елементів” (ЗАРІЧНЯНСЬКИЙ М. “Мертві застерігають живих”. Газ. “Діалог”, 1995 р., №8.) Навесні 1944 року під час бою були захоплені штабні документи бойового угруповання фашистських військ Прицмана. В одному з документів зазначалося: “На території Волині, згідно із домовленістю з керівництвом проводу ОУН і командуванням УПА німецькими військами побудовано 82 бази та склади для тривалого зберігання майна, продовольства, зброї. При наближені лінії фронту вони будуть передані командуванню УПА. За надану допомогу в підготовці для них баз, забезпечення зброєю, боєприпасами, спорядженням та медикаментами керівництво проводу ОУН та командування УПА зобов’язалися активізувати допомогу нашим розвідувальним органам у боротьбі проти радянських партизан і агентурою більшовиків, яка була закинута в тил німецьких військ і безпосередньо контактуватимуть роботу з відділом 1–ц бойової групи” (Архів УСБ України, спр. 393.)
Щоб приховати від людей правду про методи формування військових формувань майбутньої УПА, націоналісти влаштовували справжні спектаклі про напади їхніх боївок на фашистів. Чимало написано сучасними захисниками ОУН–УПА про нібито захоплення сотнею “Остапа” – Олексія Брися міста Горохова. Особливо багато про це говорять сьогоднішній голова братства вояків УПА на Волині , журналісти А. Криштальський та П. Боярчук.
А ось що розповів про цей так званий бій сам його організатор “Остап”, 8 травня 1944 року в своїх показах після його арешту: “27 березня 1943 року (а не 2–4 квітня 1943 року, як про це писав П. Мірчук в книзі “Українська повстанська армія”) я із своїм загоном в 38 чоловік здійснив збройний напад на м. Горохів з метою захвату арсеналу зброї і щоб забрати в загін поліцейських, з якими була домовленність про перехід в загін. Такий напад був здійснений ще й для того, щоб не дати приводу для переслідування сімей поліцейських і створення враження, що вони не самі пішли від німців, а їх забрали. Арсенал зі зброєю не вдалось захопити і приєднати до загону 30 поліцейських”.( Архів УСБ у Волинській області. Кримінальна справа на сотенного “Остапа” Брися Олексія.)
Як бачимо, що не було вбито ніяких німців, не захоплювався ні банк, ні пошта, ніяка тюрма. Не було звільнення ніяких політичних в’язнів, як про це пишуть сьогоднішні “історики” та журналісти.
Нехай читача не дратує велика кількість посилань на архіви, цитування документів та свідчень оунівців на слідстві. Але саме ці джерела, цифри та факти, особливо документи, що вийшли з надр ОУН–УПА, відповідають на питання: Кому сьогодні в Луцьку ставлять пам’ятник: «Герою України» чи посібникові фашистів?
Необхідність підготовки цього матеріалу полягає ще й у тому, що сьогоднішні апологети необандерівщини як у своїх писаннях, так і у виступах на телебаченні, по радіо постійно посилаються на те, що для всебічного вивчення питання, тим більше звинувачення керівництва ОУН–УПА в союзі з фашистами, в їх службі на них немає достатньої документальної бази. Навіть цей невеличкий за обсягом матеріал доводить, що документів більш, ніж достатньо. Чого нема у захисників бандерівщини, так це бажання говорити і писати правду.
Не інакше, як блюзнірством потрібно назвати спроби приписати ОУН національно–визвольну боротьбу, “національні змагання”. Відомо, що в роки Другої світової війни вістря всіх відомих національно–визвольних рухів були спрямовані проти фашизму та японського мілітаризму. Між тим, ОУН спрямовувала свою діяльність проти Радянського Союзу, який був основою антигітлерівської коаліції. ОУН та її збройні формування були однією з ланок загальноєвропейського колабораціонізму.
Тим більше, не була боротьба ОУН–УПА національно–визвольним рухом у повоєнні роки. Вона не представляла інтереси значної частини українського народу, була локальним явищем, зосередивши свою діяльність у західноукраїнських областях, населення яких, в переважній своїй більшості, також не визнавало ні ідеології ОУН, ні злочинної практики ОУН–УПА, а потім й оунівських банд. Водночас терор оунівців, особливо проти представників Радянської влади, а вони в переважній більшості своїй були місцевими, терор проти вчителів, медпрацівників, культпрацівників, партійно–радянського та комсомольського активу, пограбування населення, яке й так не мало достатків, демонізувало їх, відштовхувало від оунівців населення, котре допомагало владі виявляти їх залишки і ліквідовувати.

ЛУЧАНЦІ : Тьотя Мотя, збацайте ще такий самий висер про співпрацю совка з Гітлером, про садистів НКВД, про голодомори, депортації, про окупації, про розв'язані війни кремльблядями, про загороджувальні загони, гулагівські табори,загублених десятки мільйонів душ і тоді те, що ви наклаціли на американському комп'ютері не буде вам виглядати так моторошно і брехливо.

"Многие дела нашей партии и народа, будут извращены и оплеваны прежде всего за рубежом, да и в нашей стране тоже. Сионизм, рвущийся к мировому господству, будет жестоко мстить нам за наши успехи и достижения. Он все еще рассматривает Россию как варварскую страну, как сырьевой придаток. И мое имя тоже будет оболгано, оклеветано. Мне припишут множество злодеяний.
Мировой сионизм всеми силами будет стремиться уничтожить наш Союз, чтобы Россия больше никогда не могла подняться. Сила СССР - в дружбе народов. Острие борьбы будет направлено прежде всего на разрыв этой дружбы, на открыв окраин от России. Здесь, надо признаться, мы еще не все сделали. Здесь еще большое поле работы.
С особой силой поднимет голову национализм. Он на какое-то время придавит интернационализм и патриотизм, только на какое-то время. Возникнут национальные группы внутри наций и конфликты. Появится много вождей-пигмеев, предателей внутри своих наций.
В целом в будущем развитие пойдет более сложными и даже бешеными путями, повороты будут предельно крутыми. Дело идет к тому, что особенно взбудоражится Восток. Возникнут острые противоречия с Западом.
И все же, как бы ни развивались события, но пройдет время, и взоры новых поколений будут обращены к делам и победам нашего социалистического Отечества. Год за годом будут приходить новые поколения. Они вновь подымут знамя своих отцов и дедов и отдадут нам должное сполна.

Свое будущее они будут строить на нашем прошлом"

"ЛУЧАНИ" - Це прикриття того, хто приплентався в обозі НКВС. Похвальненько. Цитуєш точно Гебельса вустами Мюлєра з фільму "Сімнадцять миттєвостей весни", а ще шелестиш щось про боротьбу з фашизмом. Не напружуйся,скріпочки порвеш.

В конце второй мировой войны, когда ослабла экономическая мощь Великобритании, упала ценность ее фунта стерлингов и, наоборот, возросла сила Соединенных Штатов, не пострадавших от битв, разжиревших за океаном на чужих бедах, в Бретон-Вуде (июль 1944 года) состоялась конференция финансовых заправил.

Воспользовавшись ситуацией, банкиры США добились признания в качестве мировой валюты своего доллара, оттеснив фунт стерлингов на задний план. Таким образом, не золото, не обеспеченный золотом фунт стерлингов, а просто американская бумажка стала мерилом стоимости. И была создана особая организация для давления доллара на валюты других стран, для их финансового и промышленного закабаления — родился Международный валютный фонд.

Благодаря неустанной заботе своих создателей МВФ быстро окреп, распространив влияние на многие государства. С той поры и до сих пор он надежно служит своим «родителям», подавляя национальные валюты, высасывая богатства тех стран, которые попали в его орбиту, стали его должниками. Та же скверно известная лавочка еврея-ростовщика (смотри хотя бы Пушкина!), только увеличенная до огромных, всемирных размеров.

Сталин несколько лет присматривался к жиреющему пауку, собирал в своем бекауриевском сейфе документы о деятельности МВФ, поступавшие по разным каналам, главным образом по линии А. А. Андреева. И нанес удар, оказавшийся особенно сильным и болезненным для МВФ, потому что был совершенно неожиданным для зарубежных банкиров. Постановление Совета Министров СССР, подписанное Сталиным, гласило:

"Прекратить с 1 марта 1950 года определение курса рубля по отношению к иностранным валютам на базе доллара и перевести на более устойчивую, золотую основу, в соответствии с золотым содержанием рубля".

Госбанку СССР поручалось впредь соответственно менять курс рубля в отношении к другим валютам.

Всего несколько абзацев, на которые в нашей стране мало кто обратил внимание, но какой переполох вызвали они за рубежом, как потрясли основы капиталистической экономики! По сути дела, Сталин перекрыл каналы перекачивания золота из государств всего социалистического лагеря в американские банки, подорвал авторитет доллара на мировом рынке. Для нас стоимость доллара сводилась к стоимости бумаги, на которой печаталась ассигнация, плюс краска, само печатание, перевозка, то есть к стоимости производства купюры. А это всего лишь жалкие центы.

Нужно учесть, что столь важная акция по подъему престижа и стоимости рубля была проведена после жесточайшей войны, в которой мы понесли огромные экономические утраты. На голом месте такую акцию не совершишь. Рачительный хозяин, Сталин сумел сохранить и увеличить золотой запас страны, который к моменту выхода постановления составлял 2500 тонн, что и явилось прочной основой для принятия важнейшего решения. (С началом реформ в нашей стране золотой запас государства резко сократился и в 1992 году составлял всего 250 тонн, а наш рубль, еще недавно превышавший американский доллар, из золотого превратился в «деревянный» со всеми вытекающими отсюда последствиями).

Империалисты потерпели поражение, сравнимое разве что с поражением в глобальной битве за передел мира. Могущественный и самоуверенный Уинстон Черчилль, узнав о свершившемся, воскликнул в сильном волнении: "Что делает этот дядюшка Джо! Даже я в Бретон-Вуде вынужден был согласиться променять фунт на доллар! Смертный приговор подписал себе дядюшка Джо!"

Взаимная борьба гигантов не на жизнь, а на смерть отнюдь не исключает взаимного уважения. К тому же одним из важнейших качеств большого политического деятеля является его объективность в оценке как союзников, так и противников — иначе сам себя введешь в заблуждение, совершишь слишком много ошибок. Черчилль понимал это и руководствовался этим. Отсюда — особая важность той оценки, которую дал он на склоне лет своему главному сопернику. В декабре 1959 года, в то время, когда зарубежные и доморощенные хулители поносили и позорили Сталина, когда восторженно засуетились пигмеи, поливая грязью Иосифа Виссарионовича, а заодно и все наше прошлое, Уинстон Черчилль произнес в палате лордов речь, посвященную 80-летию со дня рождения Сталина. Эта речь достойна того, чтобы с ней познакомился каждый человек, желающий знать правду. Цитирую по "Британской энциклопедии", изданной в 1964 году. Том 5.

"Большим счастьем для России было то, что в годы тяжелых испытаний ее возглавлял такой гений и непоколебимый полководец, как Иосиф Сталин. Он был выдающейся личностью, вполне соответствовавшей жесткому периоду истории, в котором протекала вся его жизнь.

Сталин был человеком необыкновенной энергии, эрудиции и несгибаемой силы воли, резким, жестким, беспощадным как в деле, так и в беседе, которому даже я, воспитанный в английском парламенте, не мог ничего противопоставить.

Сталин обладал большим чувством юмора и сарказма, а также способностью точно выражать свои мысли. Статьи и речи Сталин всегда писал сам, и в его произведениях звучала исполинская сила. Эта сила настолько велика в Сталине, что он казался неповторимым среди руководителей государств всех времен и народов.

Сталин производил на нас неизгладимое впечатление. Его влияние на людей было неотразимо. Когда он входил в зал на Ялтинской конференции, все мы, словно по команде, вставали и, странное дело, почему-то держали руки по швам.

Он обладал глубокой мудростью и чуждой всякой панике логикой. Сталин был непревзойденным мастером находить в трудные минуты пути-выходы из самого безвыходного положения.

В самые трагические моменты, как и в дни торжества, Сталин был одинаково сдержан, никогда не поддавался иллюзиям. Он был необычайно сложной личностью.

Сталин создал и подчинил себе огромную империю. Он был человеком, который своего врага уничтожал руками своих врагов, заставив даже нас, которых открыто называл империалистами, воевать против империалистов.

Сталин был величайшим, не имеющим себе равных в мире, диктатором. Он принял Россию с сохой, а оставил оснащенной атомным оружием.

Нет, что бы ни говорили о Сталине, таких историй и народы не забывают".

Из архивных документов

"Думаючим поколінням про МВФ" - воно ж "ЛУЧАНИ"
Це той самий сектант Пуйловсько-сталінського розливу.Схоже, у нього багато ще таких агіток-спаму, можна сміло банити. Все 'дно розуму і логіки в них нема - суцільні рекламні марення.

Замість того,щоб судити яка ідеологія правильна,просто подивіться на тих людей,які є їх послідовниками: Мерчуків,Данильчуків,Гучів. Люди з явно нездоровою психікою, які вважають що насиллям можна вирішити будь-які проблеми, а потім ще бути героями.Вся біда в тому,що наше суспільство підтримує такі методи, самі розкололи країну,а звалюють все на путіна.

якби мені прийшлося бути на місці Терещука, коли вони "творили" революцію в Луцьку, то б перестріляв би тих недоумків. але Терещук виявив розумну терпимість і тепер отримав заслужене підвищення. Цікаво скільки бабла відхватили собі Гузь і Данильчук,коли насильно міняли владу?

Люди добрі, ви ще вірите в таких, як Данильчук, Гузь, козака гаврилюка і тд?! Схаменіться! Ми вже завдяки їм докотились до прірви! Сквер це добре, але не імені Бандери, який був душогубом власного народу! Читайте історію, почуйте ще живих очевидців тих подій

Бандера був відвертим покидьком!!!!! І ганньба для нас, лучан, мати у своєму місці сквер з його іменем!!! Я ні в якому разі не пропоную запроваджувати у Луцьку сквер Леніна або Сталіна, але і Бандера - це ганебне ім'я в історії України!!! Це була людина з абсолютнним людоненависницьким світоглядом, на совісті якої ріки крові ні в чому не винних людей, убивства яких він заохочував і пропагував як "визвольну боротьбу"". Дай хай згорять ті лавки і дерева у тому сквері посохнуть!!!!!

На рахунок особи С.Бандери не все так однозначно!Ми живемо в час коли Україна як держава уже сформована і домінуючою нацією є українці.Тому бандерівські методи зараз є пеприпустимими і злочинними.Коли жив і діяв Бандера держави не було,була лише територія,яка була частиною різних імперій,Польщі,СРСР.Західна Україна особливо часто переходила від одного окупанта до іншого.Там жили різні народи:євреї,поляки,угорці і т.д.Українців було більше,але всі вищі державні служби були в руках поляків і євреїв.На це не можна було просто так спокійно дивитися.Особливо коли з"явилася можливість формування власної держави.З приходом Гітлера це стало можливим і навіть відбулося на короткий час.Люди просто не розуміли,що прийшов інший окупант,який так само хоче загарбати території і створити Рейхкомісаріат "Україна".А коли хід війни змінився на користь СРСР, люди стали об"єднуватися і гнати зі своєї території усіх своїх гнобителів,звісно вони не хотіли і радянської окупації.Так що якби ми жили в той час,то напевне поступили так само.Вся біда в тому,що одні воювали на стороні Червоної армії,а інші на стороні УПА, брат мусив вбивати брата.