Спортивний Луцьк: баскетбол. ФОТО

Баскетболіст БК "Волиньбаскет" Едуард Федчук розповів про свій шлях спортсмена.

В дитинстві спробував свої сили у багатьох видах спорту, бо ж було цікаво. Десь виходило краще, десь гірше, але одне змінювало інше.

А от у баскетбол ми постійно грали у школі – що на уроках, що після них. Та одного разу мій товариш Вова Пилипчук, який вже займався, запросив на тренування. Я та мої однокласники погодились. А чому б і ні? Привів нас Вова на тренування в школу №9 до тренера Сергія Володимировича Смітюха.

Так, Сергій Володимирович сказав, що бачить у нас талант та неабиякі задатки, словом, сам Бог велів нам грати у баскетбол. Отак я опинився в баскетболі. До цього дня не жалкую, що обрав цей вид спорту, бо це моє хобі, яким я живу, і яке є моєю роботою.

Звісно, було важко, спочатку багато чого не виходило. Це треба було якось перетерпіти, щоб сподобалось і хотілось грати, були й такі моменти, що хотілось це все закинути і десь піти погуляти з друзями, але з часом я себе переборов і зрозумів, що треба ставити якусь ціль в своєму житті і йти до неї. Я не зупинився, переборов себе і почав займатись тренуваннями на серйозному рівні. Перед кожними гравцями стоїть своє завдання: у високих - стояти під кільцем і закидати м'яч, у низьких (таких, як я) вивести м'яч й довести до того високого гравця.

В баскетбол грають не обов’язково дуже високі гравці. Для прикладу, у «Волиньбаскеті» захисники меншого зросту, а центровий гравець, як правило, найвищого зросту.

З дев’ятого класу я не поривав з баскетболом, та й загалом перерва для спортсменів, які грають в баскетбол, – це літній період. В професійних команд, де сезон починається в період осені, а закінчується десь в середні весни, літо - це ніби перерва, й під час цієї перерви хто може собі дозволити, той відпочиває.

Стосовно себе можу сказати, що вважаю - відпочивати поки що немає сенсу, тому що є куди рости в цьому виді спорту. Тому в літній період, заради покращення своєї майстерності, ходжу на спортивний майданчик й індивідуально займаюсь.

Наприклад, запрошую до тренувань свого друга або ж спаринг-партнера, який і допомагає мені певною мірою тренуватись й покращувати свої навички.

Тренування забирають інколи не дуже багато часу (коли по одному тренуванню на день, яке триває орієнтовно дві години), інколи - трохи більше (коли маю по два тренування на день).

Проте загалом тренування залежать від календаря ігор, які в нас заплановані. Якщо змагання стоять через день, то тренувань можуть не проводити, тим самим надавши можливість і час для відпочинку.

Свої сили я вже встиг випробувати у Вищій Лізі в складі «Волиньбаскету», де ми разом ставали чемпіонами Кубка України. В Суперлізі там гравці іншого класу, та й команди були сильніші.

Ще минулого року я грав за «Львівську політехніку», яка грала в Суперлізі – це вищий дивізіон, в якому наразі перебуває й «Волиньбаскет», а я тоді хотів випробувати свої сили в вищому дивізіоні, через що я так часто кажу, що потрібно для себе навіть старатись рости в цьому виді спорту і досягати нових цілей, прогресувати й не зупинятись, щоб грати на найвищих аренах.

Зараз я мрію випробувати себе в якійсь Європейській Лізі, пограти за кордоном.

У львів’ян, тоді коли я був в їхньому складі, був досить непоганий склад, та й зараз він теж на рівні. Є, звісно ж, певні проблеми по позиціях, але, насамперед, луцька команда вперше на такому рівні, і вони впевнено прогресують. Думаю, до кінця сезону ці зміни в команді підуть лише на користь.

Щоб стати професійним хорошим баскетболістом, то, в першу чергу, треба над собою дуже багато працювати, без цього ніяк. Працювати над своєю технікою, над командною грою, бо це все ж таки командний вид спорту.

Дуже важливим в командній грі є наявність взаємозв’язку, взаємодопомоги і спілкування між гравцями, тоді буде якийсь результат з цього, а коли ти замкнений в собі, ти ніколи не досягнеш командного результату.

У «Волиньбаскеті» конфлікти, якщо й виникали, то нечасто, та й загалом зараз в команді панує хороша атмосфера, бо більшість з нас вже знайомі раніше, десь пересікались раніше, а є й такі гравці, що в минулому сезоні з ними грали в одній команді, і я переконаний, що конфліктів між гравцями не буде й надалі.

Кожен має працювати над своїми помилками, адже якщо над ними не працювати, то ти їх будеш постійно повторювати, плюс тренер повинен цим займатись - дає певне завдання або змушує щось робити дуже часто, допоки в тебе не вийде так, як треба.

Хороший, здібний гравець – це класно, однак від тренера теж багато чого залежить, адже він вибудовує гру і її тактику, а ми, гравці, для нього, як матеріал, ми повинні робити те, що він каже, але бувають такі ситуації, що триває гра, а тренер до тебе не може докричатись, і ти береш на себе гру й повинен за результат потім відповідати. Якщо ти не зробиш того чи іншого, за що взявся, то, звісно ж, і будеш винен в разі негативного результату.

Про тренерство я ще навіть не думаю, адже хочу ще пограти.

Професійно можна грати до того часу, поки здоров’я дозволяє, головне -поменше травм, бо можна через них завершити кар’єру навіть в молодому віці.

Наразі я кумирів серед баскетболістів не маю, однак колись моїм кумиром був Аллен Айверсон –американський баскетболіст, який був маленького зросту, але мав велике серце і на баскетбольному майданчику показував блискучу професійну гру й зробив свій внесок у розвиток баскетболу, довівши, що з невисоким зростом теж можна чудово грати в професійний баскетбол.

Як на мене, в порівнянні з іншими видами спорту, баскетбол набагато видовищніша гра, бо коли ти приходиш на матч, то маєш можливість побачити дуже багато захоплюючих моментів гри.

Звісно ж, хотілося б, щоб більше людей приходили, дивилися на гру й вболівали, адже приємно, коли люди підтримують тебе, а це дає ще більше впевненості і стимулу старатись показувати ще кращу гру.

На фоні інших міст України в Луцьку дуже люблять цей вид спорту, цікавляться ним, вболівають. Коли була домашня гра - весь зал був заповнений і, порівняно з минулими роками, коли ми грали в Вищій лізі, в спорткомплексі СНУ, який вміщував небагато людей, то зараз ми граємо в обласній ДЮСШ, де є значно більше місця для глядачів.

Переконаний, що баскетбол треба популяризувати, зацікавлювати глядача робити видовищні шоу, конкурси, і людям буде цікаво. Ми в «Волиньбаскеті» теж почали робити в перервах конкурси, а також в нас є група підтримки, ну і, звісно ж, наш талісман – лицар. Також плануємо робити сувеніри й атрибутику клубу - це теж свого роду популяризація.

Якщо у вас є ціль - ніколи не відступайте і завжди йдіть вперед - ні кроку назад, і якщо почав займатися баскетболом й тобі це подобається, й ти розумієш, що це твоє, то йди тільки вперед до своєї мети.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!