Влада змінилася, але нічого не змінилося в країні, - волинський майданівець

Цими днями ми відзначаємо чергову річницю Революції гідності, що розпочалась з мирного студентського протесту, учасників якого силовики жорстоко побили під час розгону. Таке свавілля сколихнуло країну і вже наступного дня до Києва приїхали тисячі українців, які відверто заявили, що не хочуть жити в диктаторській державі.

Серед них був і володимир-волинський патріот, військовослужбовець запасу, сотник Першої Волинської сотні Олександр Приступа, пише Слово правди.

Зараз про Майдан йому нагадують шрами на обличчі та гумова куля, яку він зберігає в коробочці, як «подарунок» «беркутівця», що стріляв у нього. Напередодні Дня гідності та свободи ми зустрілись аби пригадати події, які розділили наше життя на «до» та «після».

Олександре, з якими думками підходите до чергової річниці Революції гідності?

Влада змінилася, але нічого не змінилося в країні – олігархи залишились керувати, регіонали також при владі, триває війна з окупантами. Революцію зробили люди гідності, а до влади прийшли негідники. І така думка у більшості, хто стояв на Майдані, хто пройшов війну.

Повертаючись до подій дворічної давності: з чого почалась ваша участь в Революції гідності? Що вас спонукало поїхати на Майдан?

Спонукало побиття студентів, далі події біля Адміністрації Президента 1 грудня. Цього ж дня я разом з нашими «свободівцями» виїхав до Києва. В ніч з 2 на 3 грудня Волинська сотня у складі 39 чоловік зайняла Жовтневий палац, розмістившись у двох кімнатках на першому поверсі. А вже через два тижні там було чотири з половиною тисячі людей. Вони масово прибували, зайнявши увесь палац.

Скільки часу ви були на Майдані?

Майже три місяці, але кожні два-три тижні на кілька днів приїжджав «на побивку» додому. Цікаво, що наша кицька Машка наче відчула, що зі мною має щось трапитись – під час мого останнього приїзду вона дуже дивно себе поводила, сичала, наче дика, і весь час дивилась ніби і на мене, але кудись вище голови.

А коли 22 лютого мене привезли додому, кицьку вже було не упізнати – залюбки йшла до мене і лащилась. Так само лагідною була, коли мене проводжали на війну. Я ще тоді сказав дружині, що зі мною нічого не трапиться, бо вже своє отримав на Майдані…

Розкажіть про ті криваві події, під час яких ви отримали поранення...

Перші поранені були вже 11 грудня після спроби штурму Майдану. А 22 січня ми мали перших Героїв Небесної сотні – Сергія Нігояна та Михайла Жизневського. Але найзапекліші бої розпочались з 18 лютого, після так званого «мирного наступу», коли багатотисячною колоною маніфестанти вирушили до Верховної Ради, яка того дня мала розглянути можливі зміни до Конституції. Там вже нас чекали близько восьми тисяч силовиків і «тітушок», які ближче до обіду почали наступ. Частина «Беркуту» зайшла з Кріпосного провулку у тил. Завданням нашої сотні було відтіснити цей прорив, щоб вийти на вулицю Інституську. Адже там були і жінки, і діти, яких ми намагались вивести у безпечніше місце, бо силовики не шкодували нікого і лупцювали всіх підряд – старих, малих, жінок, журналістів. Вони нас постійно обстрілювали, одна гумова куля потрапила мені у плече, але, пробивши одяг, тіло не ушкодила. Ми, як могли, відтісняли «беркутів», залишалось ще якихось сто метрів, як раптом нас взяли у кільце з усіх сторін, після чого почалось справжнє місиво… Я отримав сильний удар у спину, від якого упав на землю. Думаю: «Треба вставати, бо затопчуть», однак не встиг підвестись, як отримав удар в обличчя, після чого втратив свідомість.

Коли прийшов до тями, кров заливала лице, знову спробував встати, аж тут хтось сказав: «О, він іще шевелиться!» і наступив чоботом мені на пальці, далі – знову удар і пітьма. Очуняв, коли хтось волочив мене за ноги, подумав, що, мабуть, «тітушки» будуть мене добивати, але, наче крізь туман, побачив червоний хрест на спині і зрозумів, що це медики.

Почув, як їх зупинив якийсь «беркут» та запитав, куди вони мене сунуть, на що лікарі відповіли, мовляв, вже «готовий». Щоб пересвідчитись у цьому, силовик вистрелив мені гумовою кулею у бедро, але я перебував тоді у такому стані, що вже не відчував болю. Першу медичну допомогу надали у Будинку офіцерів, де були десятки поранених та тіла мертвих. На щастя, з нашої сотні ніхто не загинув. Там я зустрів свого побратима Пантелея Тихонюка, з яким мені пощастило звідти виїхати до лікарні № 17. Після того, як зашили голову та витягли кулю, зателефонував знайомим киянам, які цього ж дня забрали мене до себе додому. На вулицях тоді була маса працівників «Беркуту», які закидували поранених в «автозаки» та відвозили у невідомому напрямку, тому пересуватись містом стало вкрай небезпечно. Та ніч у Києві наче Варфоломієва… Коли вже збирався їхати додому, то вернувся в Жовтневий палац, щоб забрати сумку з речами та документами, але в тому розгардіяші знайшов лише свій пояс та капці. Тож документи відновлював вже у Володимирі.

Чи закінчився для вас Майдан після поранення?

Після лікування та реабілітації у Польщі, я майже одразу пішов у військкомат та записався у добровольці. На Сході пробув майже рік, де разом зі своїм прикордонним загоном стояв на лінії розмежування, що тягнулась від Авдіївки до Мар’їнки Донецької області. Після місцевих виборів мене обрали членом міськвиконкому. В політиці я людина нова, тому зараз лише вникаю у суть справ, але принципи мої залишаться такими ж, бо я людина честі та справедливості. Тому для мене, як і для всіх патріотів, Майдан ще не закінчився, боротьба триває і закінчиться все лише тоді, коли будуть виконані його вимоги.

А якісь позитивні спогади про Майдан у вас залишились?

Ні з чим не можна порівняти той дух, коли приїжджаєш у столицю і потрапляєш наче в іншу країну. «Невже тепер у нас буде така Україна?» - думав я і радів, бо там формувалася абсолютна інша свідомість. Уявіть собі – для зручності людей біля сцени стояла купа переносок, де майданівці заряджали мобільні телефони. Я також залишав там свій мобільний та спокійно йшов у місто, не переживаючи, що хтось його може взяти. І таких прикладів, коли люди мене приємно вражали, дуже багато. Тому, попри трагічні події, ті три місяці, що я пробув на Майдані – були кращими в моєму житті.

Як гадаєте, чи будуть колись покарані винні у смертях на Майдані?

Звичайно, будуть, але треба змінити владу, бо ця влада, яка тішиться черговим кредитом, а не перемогою у бою на Сході, не покарає нікого.

Напередодні річниці початку Революції гідності Генпрокуратура нарешті розпочала серію брифінгів з оприлюдненням «сенсаційних» висновків розслідування – у побитті та загибелі людей на Майдані винні Янукович, Захарченко та Клюєв. Утім вони, як і тисячі виконавців, залишаються безкарними. Перед судом постали лише п’ятеро підозрюваних. За словами прокуратури, слідство триває…
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!