Повії Луцька у XIX столітті

Сьогодні проституція вважається аморальною і, за українським законодавством, протиправною. Але понад століття тому ситуація в Луцьку була зовсім інакшою.

Про це пишуть Хроніки Любарта

У ХІХ столітті Волинь перебувала у складі Російської імперії. Спочатку проституція тут була заборонена, але згодом імператор вирішив скористатися правилом: «Якщо не можеш перемогти ворога, очоль його». Всередині століття проституцію в Російській імперії було легалізовано.

Держава стала сама контролювати проституцію. Повіям надали спеціальні квитки, розподілили їх на категорії, ввели вікові обмеження. Але на кінець століття ситуація почала виходити з-під контролю. Видавали нові укази. У 1903 році Міністр внутрішніх справ Зінов’єв видав циркуляр про нагляд за міською проституцією. Пропонувалося два види контролю: санітарний та поліцейський.

У 1904 році віце-губернатор Волинської губернії писав лист до Луцької міської управи. Пропонував, аби в Луцьку визначилися, який спосіб контролю найкраще підійде для міста. Крім того, висловлював думки посадовець, нагляд можна покласти на так званий «Приказъ Общественнаго Призрѣнія».

У міській управі відбулося засідання з доповідями на тему міської проституції. Ішлося про те, що головна проблема – розповсюдження сифілісу в місті. Передбачався жорсткіший контроль за реєстрацією повій, їхніми періодичними медоглядами та лікуванням. Передбачали створити так звану «Врачебно-Полицейскую» комісію. Роль поліції – суто у нагляді за дотриманням обов’язку періодичного огляду. Вирішили, що повії мусять його проходити.

Цікаво те, що луцькі посадовці під час ухвалення рішень намагалися забезпечити честь і гідність представниць професії. Більше того, забороняли дії, які можуть їх дискредитувати.
«Полицейские же меры необходимы в видах обеспечения успешности санитарного надзора. Излишние строгие полицейские меры приводят лиш к усложнению тайной проституции и при недостаточной осторожности могут незаслужено оскорбить честь женщины и причинить ей непоправимый вред, в виду этого отнюдь не должны быть допускаемы уличные облавы на проституток и для всех чинов врачебно Полицейского надзора гуманное отношение к проституткам обязательно, так как среди них много несчастных случайно попавших», – ішлося у звіті комісії міської управи щодо міської проституції.

У 1918 році Луцька земська повітова управа підтвердила, що всі зареєстровані й доправлені на лікування повії вважаються жительками Луцька.

Собівартість лікування повії становила 5 рублів та 25 копійок. Середня тривалість лікування – 20 днів. У 1919 році в Луцьку було зареєстровано 30 повій.

Лікування проводив так званий Городовой Врач і його асистент. Залежно від фінансового стану, йому допомагав інший лікар або сестра милосердя. Загалом фінансуванням опікувалася міська управа Луцька.

Коли в місто прийшли поляки, лікування жінок у лікарнях припинилося. Проте вони не були залишені напризволяще. Їх відправили лікуватися у Варшаву. А в 1936 році для повій ухвалили нові правила. Правда, вони мало відрізнялися від тих, які прийняли ще за царя.

Олександр Котис
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!